Планування продуктивності праці
Планування росту продуктивності праці є центральною ланкою у всій системі планування, оскільки обумовлює зростання ефективності виробництва.
Продуктивність праці − це ефективність затрат праці, яка вимірюється двома взаємооберненими показниками:
• трудомісткістю (визначає регламентований час, необхідний для виготовлення одиниці подукції);
• виробітком (показує кількість одиниць продукції, що виготовляється за одиницю часу).
Між динамікою вказаних показників існує така залежність:
%
зниження трудомісткості =
% росту
виробітку =
На підприємствах планується рівень і динаміка продуктивності праці (ПП). Динаміку ПП, в свою чергу, відображають ріст і приріст продуктивності праці.
Ріст продуктивності праці − це відношення продуктивності праці фактичної до планової і дріб помножено на 100%.
Приріст продуктивності праці − це ріст продуктивності праці «мінус» 100%.
Основними методами, які використовуються при плануванні ПП є такі:
• метод прямого розрахунку (рівень ПП визначається шляхом ділення запланованого обсягу виробництва у вартісному виразі або в натуральних одиницях на планову чисельність промислово-виробничого персоналу):
ППн=
• факторний метод (дозволяє врахувати вплив техніко-економічних факторів на ріст продуктивності праці).
В основі факторного методу лежить твердження про те, що за інших рівних умов при зростанні продуктивності праці відбувається вивільнення працюючих.
Алгоритм факторного методу планування продуктивності праці:
Розраховується вихідна чисельність робітників (Чвих) діленням планового випуску продукції на базовий виробіток;
Визначаються фактори, які будуть мати місце в плановому періоді і спричинять зміну рівня ПП;
По кожному з факторів обчислюється відносне вивільнення (економія) працюючих;
Визначається сумарне вивільнення працівників по всіх факторах (Ез);
Планується приріст ПП як по кожній групі факторів, так і по підприємству в цілому за формулою:
∆ПП =
.
При поточному плануванні визначальним є метод прямого розрахунку, при перспективному − факторний.
Виробничий цикл
Організація виробничого процесу в часі означає характеристику виробничого процесу через відображення складових затрат часу на виробництво продукції, тобто через тривалість виробничого циклу.
Тривалість виробничого циклу укрупнено складається з двох видів затрат часу: з часу робочого періоду і з часу перерв.
Для спрощення розрахунків для можливості порівняння різних показників по тривалості циклу вимірюється в календарних днях. Для цього використовують коефіцієнт календарності. Він визначається як відношення числа календарних в році до числа робочих днів в році. Щоб перевести тривалість виробничого циклу із годин в календарні дні, треба спочатку тривалість циклу в годинах перетворити в тривалість циклу в робочих днях (поділити тривалість циклу в год. на тривалість робочого дня), а потім тривалість циклу в робочих днях поділити на коефіцієнт календарності.
Найскладнішим моментом у визначенні тривалості виробничого циклу є визначення тривалості технологічної частини виробничого циклу, тобто затрат часу на виконання технологічних операцій. В цьому випадку для визначення тривалості технологічної частини виробничого циклу використовуються такі три типи поєднання операцій: послідовний, паралельний, послідовно-паралельний.
Основними факторами, які впливають на формування тривалості виробничого процесу є:
• складність конструкції виробу (чим складніший виріб – тим більша тривалість);
• характер технологічного процесу (чим складніший технологічний процес – тим вища тривалість виробничого циклу);
• тип виробництва (найбільша в одиничному типі, найменша – в масовому);
• метод організації виробничого процесу (при потокових методах тривалість циклу найменша).