- •Охорона праці в галузі
- •Тема 1. Охорона праці як об'єкт управління
- •Принцип управління
- •Наукові підходи до управління
- •Системи та системний підхід
- •Система охорони праці
- •Система управління охороною праці
- •Об’єкти та суб’єкти управління охороною праці
- •Методи управління охороною праці
- •Заходи з управління охороною праці
- •Тема 2. Правові основи управління охороною праці
- •Міжнародне законодавство з охорони праці
- •Цикл pdca
- •Міжнародні норми соціальної відповідальності
- •Тема 3. Системи управління охороною праці
- •Державне управління охороною праці (суоп)
- •Державний нагляд та громадський контроль за станом охорони праці
- •Управління охороною праці на регіональному рівні (рсуоп)
- •Управління охороною праці на галузевому рівні (суопг)
- •Управління охороною праці на рівні підприємства (суопп)
- •Системоутворюючі функції управління Прогнозування
- •Планування
- •Організація і координація
- •Мотивація
- •Контроль
- •Тема 4. Система управління охороною праці та ризиком (суопр)
- •Якісні методи оцінки ризику
- •Кількісні методи оцінки ризику
- •Напівкількісні методи оцінки ризику
- •Професійний ризик
- •Система управління охороною праці і ризиком (суопр)
Системи та системний підхід
Система (від греч. systema – ціле, складено з частин) – це об'єднання частин в єдине ціле, властивості якого можуть відрізнятися від властивостей частин, що входять у неї. Такий підхід дозволяє розглядати систему управління як ціле, самостійне явище, яке має свою мету, структуру, взаємозв'язки з іншими системами, та вивчати в сукупності всіх її елементів, аналізувати її статику і динаміку.
Систему, як "сукупність взаємодіючих частин", вперше визначив австрійський біолог Людвиг фон Берталанфі (Ludwig von Bertalanffy), який у загальній теорії систем виділив три головні аспекти:
перший, що визначений як наука про системи, досліджує системні концепції у різних галузях науки;
другий – системна технологія, яка розглядає проблеми промисловості та суспільства, для вирішення яких використовуються, в першу чергу, принципи управління;
третій – системна філософія, яка є спробою об'єднати розділи традиційної науки у рамках філософських концепцій загальних систем.
Прийнято умовно поділяти системи на відкриті та закриті (замкнені). Теорію відкритих систем на прикладі процесу обміну між живим організмом та навколишнім середовищем сформулював Л.Берталанфі. Мається на увазі, що відкриті системи взаємодіють з навколишнім середовищем або з іншими системами та обмінюються з ними енергією або інформацією. В закритих системах все навпаки: з навколишнім середовищем або з іншими системами немає ніякої взаємодії, енергією чи інформацією не обмінюються. Основна відмінність між відкритими та закритими системами полягає у тому, що закриті системи с часом повинні досягнути стану рівноваги, а відкриті можуть при певних обставинах незалежно від часу здобути стійкого стану. Концепція закритої системи цікава тільки в інтелектуальному плані. Реальні системи не є ні повністю відкритими, ні повністю закритими.
Ознакою любої системи є структурування, взаємозв'язок складових її частин, підпорядкованість організації всій системи певній меті. Без мети немає системи. З точки зору значності для системи, мета може бути стратегічною, тобто призводити до якісних перетворень системи та сильно впливати на навколишнє середовище, та тактичною, що пов'язана з локальними змінами системи та незначним впливом на навколишнє середовище. Крім того, мета може бути: по ступеню складності – простою чи складною; по близькості результату – кінцевою чи проміжною; по часу досягнення – ближньою, віддаленою або перспективною; по обхвату системи – загальносистемною, що охоплюють всю систему взагалі, та приватною, що стосується окремих її елементів.
Характерною особливістю сукупності елементів в системі є те, що її властивості як системи зводяться не тільки до суми властивостей її складових, а посилюються ефектом синергії (грец. syn. – разом + ergos – діючий), який проявляється у підвищенні результату функціонування системи в цілому, ніж суми однойменних результатів окремих її елементів. "Ціле більше суми окремих частин" (Аристотель). При цьому синергетичний ефект залежить від ефективності функціонування кожного елементу системи.
В загальному плані можна виділити системи живого (біосфера та ін.) та штучні системи, серед яких суттєво виділяються технічні системи, які можуть руйнуватися, що приводить до значних збитків.
Під технічною системою розуміють упорядковану сукупність окремих елементів, що пов'язані між собою функціонально та взаємодіють таким чином, щоб забезпечити виконання деяких завданих функцій (досягнення мети) при різних станах працездатності.
Небезпека, як правило, є властивістю складної технічної системи, що може реалізуватися у вигляді прямих чи непрямих збитків для об’єкта впливу. Кожна технічна система потенційно небезпечна. Потенційна небезпека носить скритий, неявний характер, який проявляється при деяких умовах. Для технічних систем потенційна (скрита) небезпека може реалізуватися у вигляді втрати керованості, руйнування та ін. Будь-яка технічна система при її функціонуванні не забезпечує абсолютної безпеки.
З позиції безпеки задача дослідження технічних систем полягає у тому, щоб побачити, яким чином елементи системи функціонують в системі у взаємозв'язку з іншими її частинами та з яких причин може трапитися відказ, який може погрожувати негативними наслідками навколишньому середовищу.
На управління спирається системний аналіз, який як стратегія наукового пошуку, використовується для вирішення багатьох складних проблем соціального, політичного, екологічного характеру, а також практичних задач охорони та безпеки праці.
