4.4. Головні напрями та механізми діяльності мвф

За сучасних умов діяльність Фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитною функцією, але в арсеналі форм діяль­ності МВФ є й інші напрями, а саме:

• інспекції;

• консультації: щорічні, додаткові, спеціальні;

• надання послуг: підвищення кваліфікації, технічна до­ помога, надання інформації;

— фінансування: безпосереднє, поетапне, пільгове, спеціальне. Форма діяльності інспектування пов'язана з переходом від

паритетної до сучасної відкритої системи обміну валют. Фонд роз­ширив свою діяльність за межі мінової вартості, яка є підсумком цілої низки економічних заходів, почав вивчати всі сфери еко­номіки держав, які визначають розмір цієї вартості, і неупере-джено оцінювати економічну діяльність країн для всієї спільно­ти членів. Тобто МВФ здійснює нагляд за міновою політикою, що її проводять члени організації [42, с. 243].

Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформа­цію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна, вста­новлюючи умови, на яких уряди та приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а також інформацію про загаль­ний економічний стан країни.

Щорічні консультації: кожного року група з 4-5 експертів МВФ майже протягом двох тижнів збирає інформацію й обго­ворює з посадовими особами економічну політику країни. Після цього група готує детальну доповідь для обговорення її на Ди­ректораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті такого обговорення, пізніше передаються на розгляд уряду країни.

Додаткові консультації може організувати директор-роз-порядник Фонду у разі, якщо країна несподівано опиняється у складній економічній ситуації або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим країнам.

Спеціальні консультації МВФ проводить із тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки [42, с. 245].

Надання послуг країнам-членам МВФ набирає таких форм:

— підвищення кваліфікації національних кадрів (з 1964 р. у штаб-квартирі Фонду працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн);

49

• технічна допомога, що її надають експерти зі складу служ­ бовців Фонду;

• інформаційне обслуговування (публікація щорічних та що­ місячних статистичних матеріалів, видання серій спеці­ альних брошур тощо) [42, с. 246].

Найпоширенішою формою діяльності МВФ є фінансування. Фінансові операції Фонду здійснюються лише з офіційними орга­нами країн-членів — казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Правила, що регулю­ють доступ до використання загальних ресурсів МВФ, поши­рюються на всіх членів однаковою мірою. Країна, що потребує іноземну валюту для платежів по поточних операціях, повин­на надати інформацію, яка підтверджує, що їй потрібна валюта у зв'язку зі станом її платіжного балансу і міжнародних ліквід­них резервів чи у зв'язку з тенденцією до скорочення цих ре­зервів. Вона здійснює купівлю чи позику, або СДР, або іноземної валюти з Рахунку спільних ресурсів. Водночас країна надає ек­вівалентну суму у своїй власній валюті, яка зараховується на рахунок МВФ у Центральному банку країни, даючи зобов'я­зання викупити її через певний проміжок часу. Допомога Фон­ду своїм членам не зменшує сукупного розміру активів МВФ у СДР та різних валютах, а лише змінює їхню структуру. Після закінчення встановленого терміну країна-член зобов'язана ви­купити свою національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти в іноземній валюті. Зазвичай ця операція, яка на прак­тиці означає погашення раніше отриманого кредиту, повинна бути здійснена від 3 до 5 років від дня купівлі валюти. Якщо на­ціональна валюта країни-боржника купується іншою країною-членом, то цим же погашається її заборгованість перед Фондом. За надання кредиту МВФ стягує разовий комісійний збір у роз­мірі 0,5% суми угоди та певну плату чи процентну ставку, яка базується на ринкових котируваннях [72, с. 193].

Із погляду фінансової організації, МВФ працює як кредитна спілка: країни роблять внески, і з цього кооперативного «пулу» надаються кошти тим країнам, які звернулися за ними та за­безпечуватимуть такі зміни, що покликані не лише покращити ситуацію з дефіцитом платіжного балансу, але й забезпечити по­вернення кредитів до Фонду. Внески до Фонду роблять залежно від квоти країни, і доступ до фінансових ресурсів також залежить від квоти. Перш ніж надати кредит, МВФ ретельно вивчає ситу­ацію у країні, а потім пропонує уряду дотримуватися відповід­ної монетарної політики. Лише за умов належного виконання

50

висунутих Фондом умов і відповідного досягнення певних стабі­лізаційних результатів фінансову допомогу може бути надано. Залежно від конкретної ситуації, що склалась у країні, МВФ може використовувати ті чи інші механізми, а саме:

• звичайні механізми;

• спеціальні компенсаційні механізми;

• механізми допомоги країнам з низьким рівнем доходів.

Звичайні механізми фінансування — найпоширеніший вид кре­дитування членів Фонду, що надає можливість країнам-членам уре­гулювати фшансові проблеми та створити передумови для реструк­туризації економіки та майбутнього економічного зростання шляхом купівлі певної суми валюти із загального рахунку МВФ від­повідно до погоджених умов упродовж установленого періоду часу.

Залежно від терміну в рамках звичайних механізмів вико­ристовують такі кредити:

1. Кредит «стенд-бай» (упроваджений у 1952 р.), що призна­ чений для врегулювання проблем платіжного балансу, що носять короткостроковий характер; термін становить 12-18 місяців, причому юридично встановлений максимум — три роки. Зви­ чайні ліміти доступу: річний — 100% квоти, кумулятивний — 300% квоти за будь-якого використання ресурсів Фонду на Ра­ хунку спільних ресурсів. Терміни погашення: очікуване пога­ шення — 2,25-4 роки, обов'язкове погашення — 3,25-5 років.

Кредити «стенд-бай» передбачають, що країна одержує га­рантію того, що вона зможе автоматично отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну валюту у межах суми, про яку досягнуто домовленості, у будь-який час, протягом тер­міну дії угоди, за умови дотримання країною умов, визначених угодою. Наразі головне призначення кредитів «стенд-бай» є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм, що здійснюються країнами-членами, а також вирішення проблем платіжного балансу, які мають тимчасовий або циклічний ха­рактер. Іноземна валюта видається траншами через встановлені проміжки часу протягом періоду дії угоди. Хід виконання угоди контролюється МВФ за допомогою цільових критеріїв, виконан­ня яких дає змогу країні отримати кожний наступний транш.

2. Механізм розширеного кредитування (упроваджений у 1974 р.), що забезпечує більш тривалу допомогу в підтримці структурних реформ, спрямованих на врегулювання проблем платіжного балансу, які носять більш тривалий характер. Зви­ чайні ліміти доступу: річний — 100% квоти, кумулятивний 300% квоти за будь-якого використання ресурсів Фонду на

51

Рахунку спільних ресурсів. Терміни погашення: очікуване пога­шення — 4,5-7 років, обов'язкове погашення — 4,5-10 років.

Механізм розширеного фінансування був запроваджений у зв'язку з нафтовою кризою 1973 р., коли чинних на той час ме­ханізмів виявилося недостатньо. Для отримання допомоги країна повинна подати Фонду програму з викладенням цілей економіч­ної політики на період дії угоди, а також щороку направляти пе­релік заходів, які повинні бути реалізовані протягом наступного року для досягнення поставлених цілей. Придбання валюти відбувається траншами. Кредити надаються за рахунок власних ресурсів МВФ. Повернення використаних валютних коштів по­винно відбуватися дванадцятьма рівними внесками від 4,5 до 10 років від дня кожної купівлі валюти.

Що стосується спеціальних механізмів фінансування, то вони використовуються Фондом як доповнення до звичайних механіз­мів для виправлення специфічних платіжних дисбалансів країн -членів МВФ.

У рамках спеціальних механізмів використовують такі кре­дити:

1. Механізм фінансування додаткових резервів (упровадже­ ний у 1997 р.), що забезпечує короткострокову допомогу держа- вам-членам, які мають проблеми платіжного балансу через рапто­ ву та руйнівну втрату довіри ринку. Звичайні ліміти доступу не встановлені; цей механізм може використовуватися лише в то­ му разі, коли доступ до ресурсів у рамках звичайної домовленості призведе до перевищення річного чи кумулятивного ліміту. Терміни погашення: очікуване погашення — 2-2,5 року, обов'язкове погашення — 2,5-3 роки.

Механізм додаткового резервного фінансування останнім ча­сом майже не застосовується через те, що процентні ставки за ним у середньому досягали 7,5%, тобто кредити були найдорож­чими кредитами МВФ.

2. Механізм компенсаційного фінансування (упроваджений у 1963 р.), що покриває дефіцит надходжень держави-члена від експорту товарів чи послуг або через надміру високі витрати на імпорт зернових, які мають тимчасовий характер і викликані по­ діями, що не залежать від держави-члена. Звичайні ліміти до­ ступу — це максимум 45% квоти для кожного з елементів (де­ фіцит експортних надходжень чи завеликі витрати на імпорт зернових), а комбінований ліміт становить 55% квоти. Терміни погашення: очікуване погашення — 2,25-4 роки, обов'язкове по­ гашення — 3,25-5 років.

52

Виплата коштів здійснюється з фонду компенсаційного фі­нансування і фінансування в разі непередбачуваних обставин (Сотрепзаіогу апд, Сопііп§епсу Ріпапсіп§ РасіШу — ССРР). Для отримання коштів за таким механізмом країна-одержувач не зобов'язана виконувати якісь особливі умови МВФ, крім того, немає загальних правил застосування цього механізму, і кож­ний випадок розглядається окремо.

3. Екстрена допомога:

• стихійні лиха (упроваджений у 1962 р.) — забезпечує оперативну середньострокову допомогу державам-чле- нам, що мають проблеми платіжного балансу через сти­ хійні лиха;

• постконфліктні ситуації (упроваджений у 1995 р.) — за­ безпечує оперативну середньострокову допомогу для подо­ лання проблем платіжного балансу через наслідки грома­ дянських війн чи міжнародного озброєного конфлікту.

Звичайні ліміти доступу — 25% квоти, але у виняткових ви­падках можуть бути додатково надані більші суми. Терміни по­гашення — 3,25-5 років.

Найпривабливішими серед механізмів МВФ і досі залишають­ся механізми пільгового кредитування, якими можуть скориста­тися найбідніші країни світу, в яких виникає термінова потреба в заходах щодо врівноваження платіжного балансу в умовах, ко­ли країна не спроможна самостійно розробити і здійснити еконо­мічні програми, під які можна було б отримати звичайні креди­ти МВФ. Позики цього механізму не є обумовленими.

У рамках механізму допомоги країнам із низьким рівнем до­ходів використовують такі види кредитів:

1. Механізм фінансування задля скорочення бідності і сприяння економічному зростанню (ПРГФ) (упроваджений у 1999 р.), що забезпечує більш довгострокову допомогу у разі гли­ боких структурних проблем платіжного балансу; його мета — стійке економічне зростання, що сприяє скороченню бідності. Звичайні ліміти доступу — 140% квоти, у виняткових випадках максимум становить 185%. Терміни погашення — 5,5-10 років. Умови — базується на Документі зі стратегії скорочення бід­ ності (ПРСП), підготовленим країною у процесі участі та таким, що поєднує макроекономічну, структурну політику і політику скорочення бідності.

2. Механізм фінансування для подолання зовнішніх шоків (ЕСФ) (упроваджений у 2005 р.), що затверджений, але ще не повністю забезпечений фінансуванням. Забезпечить підтримку економічної політики і фінансову допомогу країнам із низьким

53

рівнем доходів, які переживають зовнішні шоки (такі, як зміна цін на біржові товари, стихійні лиха і перебої в торгівлі, спричинені подіями в сусідніх країнах). Надається країнам, що відповідають критеріям ПРГФ, але не мають програми, що підтримується ре­сурсами ПРГФ; термін програм ЕСФ становить від одного до двох років. Звичайні ліміти доступу — 25% квоти, сукупний ліміт до­ступу — 50% квоти. Терміни погашення — 5,5-10 років [78, с. 25]. Узагалі останніми роками обсяг пільгових позик збільшився майже вдесятеро.