4.2. Організаційна структура мвф

Політику МВФ контролює Міжнародний валютно-фінансо­вий комітет (МВФК), 24 членів якого є міністрами фінансів чи головами центральних банків країн і груп країн, представле­них у Виконавчій Раді (див. рис. 1). МВФК проводить засідан­ня двічі на рік і надає Фонду рекомендації щодо загального на­пряму заходів політики.

Більшість членів МВФК також є членами Ради керуючих, в якій кожна держава-член має свого керуючого. Рада керую­чих (Воагсі о/ (їоьегпогз) є вищим органом МВФ, до функцій якої належить прийняття нових членів до МВФ, вибори вико­навчих директорів, збільшення фінансових ресурсів Фонду, розподіл чистого доходу тощо. Сесії цієї Ради проводяться що­року. Кількість голосів країни-члена визначається про­порційно до суми її внеску у Фонд.

Оперативною діяльністю Фонду керує Виконавча рада (Ехеси-іше Воагсі), вона призначає директора-розпорядника (Мапа§іп§ Бігесіог) на п'ятирічний термін, до обов'язків якого належить

43

ведення поточних справ і призначення вищих посадових осіб МВФ. Директор-розпорядник має трьох заступників: першого заступника директора-розпорядника (на цю посаду завжди призначаються громадяни США) і двох інших заступників (з інших країн). Виконавча рада, яка визначає політику і відпо­відає за більшість прийнятих рішень, складається з 24 виконав­чих директорів. Директорів призначають п'ять країн із най­більшими квотами у Фонді — це США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія. Ще три країни — Китай, Росія і Са­удівська Аравія — мають досить великі квоти, щоб вибирати своїх виконавчих директорів. Решта 176 країн організовані в 16 груп, кожна з яких вибирає по виконавчому директору. Групи формуються країнами за спільністю інтересів і, як пра­вило, з одного регіону [78, с. 13, 33].

До складу МВФ входять кілька комітетів, Секретаріат техніч­ної допомоги, а також 5 департаментів:

• з питань податків;

• юридичний;

• казначейства;

• розрахунково-обчислювальних послуг;

• валютно-обмінних операцій.

У штаті МВФ приблизно 2 700 співробітників із понад 140 кра­їн, більшість з яких працюють у штаб-квартирі МВФ у Вашингто­ні (округ Колумбія, США). Невелика кількість співробітників працює в регіональних та місцевих представництвах по всьому світу. Співробітники МВФ організовані в основному по депар­таментах з регіональними (територіальними), функціональними, інформаційно-координаційними і допоміжними функціями. Спів­робітники відстежують зміни в економіці на глобальному та ре­гіональному рівнях, в окремих країнах і проводять аналіз еконо­мічної ситуації та політики, що служить основою для поточної роботи МВФ, яка полягає в наданні рекомендацій з економіч­ної політики, кредитів і технічної допомоги.

4.3. Членство у мвф, джерела грошових коштів

Членство в МВФ є відкритим для будь-якої країни, яка здатна і готова виконати пов'язані з цим зобов'язання. Незаперечною умовою для кожної країни, яка вступила до МВФ, є повна відкри­тість економіки, відсутність будь-яких таємниць від інших країн щодо валютно-фінансового стану, розмірів та динаміки зростан­ня валового національного продукту та національного доходу, запасів валютного металу та іноземної конвертованої валюти, зовнішньоекономічної діяльності тощо.

44

Об'єднаний комітет

МВФ і Всесвітнього

Банку з розвитку

Рада керуючих

Міжнародний валютно-фінансо­вий комітет

Виконавча Рада

Незалежний від­діл оцінювання

Директор-розпорядник

Заступники директора-розпорядника

	Територіаль­ні департа­менти	і Функціональні і спеціалізовані департаменти			Інформація Допоміжні і коорди- служби нація
-	Департа­мент країн Африки	Фінансо- - вий депар­тамент		Юридич­ний депар- -тамент	Департа­мент зов­нішніх зв'язків		Департа­мент кадрів	-
	Департа­мент країн Азійсько-Тихооке-анського регіону	Департа­мент з бю­джетних питань		Департа­мент із гро­шово-кре­дитних і фінансо­вих систем	Відділення для країн Азійсько-Тихооке-анського регіону		Секре­таріат
	Європейсь­кий депар­тамент	Інститут МВФ		Департа­мент роз­роблення -й аналізу політики	Представ­ництво МВФ при Організації Об'єднаних Націй		Департа­мент тех­нічного за­безпечення і загально­го обслуго­вування
	Відділення в Європі	Об'єднаний інститут для Аф­рики		Дослід­ницький департа­мент
	Департа­мент країн Близького Сходу і Централь­ної Азії	Об'єднаний - Віденський інститут		Статистич­ний депар- -тамент
	Департа­мент країн Західної півкулі	-| Сінгапурський регіональний інститут для підготовки кадрів
		^ Департамент з міжнародних ринків капіталів

Рис. 1. Організаційна структура МВФ

45

При вступі до МВФ кожна держава-член виплачує внесок за підпискою, що називається «квотою». Квота обчислюється за досить складними формулами, куди входять показники ВВП, обсяги зовнішньої торгівлі та валютних резервів країни, а та­кож варіабельність зовнішньої торгівлі. На поточний момент США має найбільшу квоту (17,08% сукупності усіх квот), Ук­раїна, для порівняння, посідає в МВФ 21-ше місце за розміром своєї квоти (0,64%) (табл. 1).

Таблиця 1

Окремі країни-члени МВФ із найбільшим розміром квоти станом на липень 2006 р.

Країни-члени МВФ	Розмір квоти, %
США	17,08
Японія	6,13
Німеччина	5,99
Франція	4,95
Великобританія	4,95
Італія	3,26
Саудівська Аравія	3,22
Канада	2,95
Китай	2,94
Росія	2,74
Україна	0,64

Джерело: \лг№\у.іт£.ог£ — офіційний сайт Міжнародного валютного фонду.

У Фонді значну увагу приділяють проблемі вдосконалення кри­теріїв, за якими розраховують квоти держав-членів, бо саме від них залежить розмір фінансового сприяння з боку МВФ, на який країна може розраховувати. За час існування МВФ відбулося дванадцять загальних переглядів квот, які здебільшого завер­шувались рекомендаціями щодо їхнього збільшення. Останнє підвищення суми квот відбулося на 45% 22 січня 1999 р. як ре­зультат одинадцятого загального перегляду квот. Наступний, дванадцятий, завершився у січні 2003 р. без пропозицій щодо їх збільшення. Розпочався тринадцятий перегляд квот.

Об'єднані внески держав-членів у капітал МВФ утворюють фонд ресурсів, які МВФ використовує для надання допомоги державам, які зазнають фінансових труднощів. Названі ресурси дають змогу МВФ надавати фінансування дефіциту платіжного балансу на підтримку держав-членів, що здійснюють програми економічної стабілізації та реформ.

46

Країни виплачують 25% у рахунок своєї квоти у вигляді ре­зервних активів, що визначаються як спеціальні права запози­чення (СДР, розрахункова одиниця МВФ), або основної валюти (долар США, японська єна, фунт стерлінгів). У разі потреби за­для кредитування МВФ може запросити решту, що належить ви­платі у власній валюті держави-члена. Квоти визначають не тільки внески, які виплачуються країною, але й суму фінансуван­ня, яку вона може отримати в МВФ, а також її частку в розподілі СДР. Загальна сума квот у МВФ еквівалентна 213,5 млрд СДР (приблизно 324 млрд дол. США). Кількість голосів кожної країни складається з її «базових голосів» і голосів, що визнача­ються на основі її квоти. Кожна держава-член МВФ має 250 ба­зових голосів (що встановлені у Статтях угоди як рівні для всіх країн) плюс по одному додатковому голосу на кожні 100 000 СДР квоти.

Спеціальні права запозичення (СДР) — штучна валюта, створена в межах МВФ. їх виникнення було офіційно оформле­не прийняттям першої з двох поправок до Статуту МВФ, що на­брала чинності 28 липня 1969 року. Друга поправка до Статуту МВФ, зафіксована Ямайськими угодами, закріпила заміну золота з 1978 року спеціальними правами запозичення і в ролі основної резервної валюти. Унаслідок СДР дістали визнання як еталон міжнародної вартості, основний резервний авуар і засіб міжна­родних розрахунків. їх поява була зумовлена загостренням проблеми міжнародної ліквідності в середині 60-х років, коли стала зрозумілою неможливість нормального функціювання світової торгівлі та міжнародних розрахунків через нестачу на­явних запасів золота та його замінників.

СДР вважаються доброякісним авуаром, проте механізм роз­рахунку їхньої вартості постійно змінюється. Упродовж пер­ших п'яти років їх існування одиниця СДР прирівнювалася до до­лара, ціна якого з 1969 по 1971 р. визначалася з розрахунку 35 доларів за тройську унцію, у подальші два роки — 38 дол., аз 11 лютого 1973 р. до ЗО червня 1974 р. — 42,2 дол. за унцію. З липня 1974 р. вартість СДР почали визначати за відношен­ням до кошика з 16 тих валют, які найактивніше використову­вались у міжнародних валютних операціях. З 1981 р. кошик ва­лют зменшився до п'яти, а з 2001 р. — до чотирьох валют.

Співвідношення поміж валютами, що визначають вартість оди­ниці СДР, переглядається кожних п'ять років. До 2001 р. одини­ця СДР визначалась як сума 0,582 дол., 0,446 німецької марки, 27,2 японської єни, 0,813 французького франка, 0,105 фунта

47

стерлінгів і прирівнювалася до 1,34 дол. США. Починаючи від 1 січня 2001 року одиниця СДР стала визначатися на основі лише чотирьох валют (франк і марка поступилися місцем євро) і при­рівнювалася до 1,26 дол. СІЛА (табл. 2) [43, с. 471]. На 25 травня 2007 р. одиниця СДР визначалась як сума 0,632 дол., 0,41 євро, 18,4 японської єни, 0,0903 фунта стерлінгів і прирівнювалась до 1,51 дол. СІЛА.

Таблиця 2

Компоненти стандартного «кошика валют» (за станом на 1 січня), %

Валюта	1981	1986	1991	1996	2001-2005	25.05.2007**
Долар СІЛА	42	32	40	39	45	41,8
Німецька марка	19	19	21	21	29*	36,4*
Французький франк	13	12	11	11
Японська єна	13	15	17	18	15	10
Англійський фунт стерлінгів	13	12	11	11	11	11,8

* Євро.

** За даними Національного банку України.

Статут МВФ передбачає, що на додаток до власного капіталу, що є головним джерелом фінансування, у разі потреби, МВФ може використовувати також позичкові кошти. МВФ може по­зичати як у держав і міжнародних організацій, так і на світо­вому фінансовому ринку. Дотепер МВФ одержує міжнародні кредити від казначейств і центральних банків країн-членів, Швей­царії (не була до травня 1992 р. членом МВФ), а також Валют­ного агентства Саудівської Аравії. МВФ ще не користувався по­слугами приватних кредиторів.

МВФ має два набори постійних домовленостей про позичання грошей у держав-членів на випадок подолання загрози міжна­родній валютній системі. За цими домовленостями МВФ може позичити до 34 млрд СДР (приблизно 49 млрд дол. США).

48