Тема 4. Міжнародний валютний фонд (мвф)

4.1. Історія створення, цілі, функції та принципи МВФ

Міжнародний валютний фонд є найвпливовішою міжнарод­ною організацією, яка регулює окремі параметри розвитку міжнародної економіки взагалі і макроекономіки кожної країни, що є його членом, задля досягнення стабільності у світо­вій економіці.

Міжнародний валютний фонд (Іпіегпаііопаі Мопеіагу Рипсі — ІМР), як спеціалізована установа ООН, створений 1945 р. після ратифікації Угоди, розробленої на Конференції Організації Об'єднаних Націй із валютно-фінансових питань у Бреттон-Вудсі (1944 р.) і чинної з 27 грудня 1945 р. Вирішальна зустріч з при­воду організації Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбу­лась у липні 1944 р. у Бреттон-Вудсі (Нью-Хемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяль­ність у Вашингтоні у травні 1946 р. у складі 39 країн. Місце розташування МВФ — Вашингтон (США).

У 1944 р. СРСР брав активну участь у Бреттон-Вудській кон­ференції та навіть підписав заключний Акт про створення МВФ та МБРР, проте пізніше не ратифікував цих документів. Усі ко­лишні республіки СРСР вступили до МВФ у травні-вересні 1992 р. [42, с. 225].

МВФ за членським складом належить до глобальних органі­зацій. У 1950 р. він налічував 49, а нині — 184 держав-членів, що на сім держав менше, ніж в Організації Об'єднаних Націй. Цю різницю складають Куба, Північна Корея і п'ять невели­ких країн: Андорра, Ліхтенштейн і Монако в Європі та острівні

40

країни в Тихому океані — Науру і Тувалу. Куба спершу була членом МВФ, але потім — у 1964 р. вийшла з його складу; жодна з інших шести країн не подавала заяви про прийом до його членів. 184-ю державою МВФ став у липні 2002 р. Тімор-Лесте (колиш­ній Східний Тімор). Значно розширився членський склад МВФ у 60-70-х рр. XX ст. в умовах розпаду колоніальної системи та утворення нових незалежних держав, а також у 1990-х рр. зі всту­пом до Фонду значної групи постсоціалістичних країн. МВФ ство­рений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами та здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за умови виникнення валютних труднощів, зу­мовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, позик в іноземній валюті. У своїй діяльності МВФ керується статутом, відомим під назвою Статті угоди МВФ. Практично МВФ є інсти-туціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

На початку своєї діяльності, наприкінці 40-х років XX ст., практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розви­нутих країн, так і для країн, що розвиваються. Упродовж останніх 40-50 років одним із основних аспектів економічного розвитку у світі стала швидка інтернаціоналізація приватного фінансового ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінан­сових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансо­вих ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-членів пере­йшов на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулася пере­орієнтація МВФ від статусу міжнародного банкіра до організації, яка сприяє економічному розвитку країн, що самі не у змозі вийти на фінансові рини і потребують офіційної підтримки Фонду.

Одним із завдань МВФ з упорядкування валютних курсів, від­повідно до Бреттон-Вудських угод, було врегулювання і підтрим­ка стійкості паритетів валют країн-членів, виражених у золоті чи доларах. Країни не мали права змінювати паритети своїх ва­лют більш ніж на 10% без санкції МВФ, а також допускати при проведенні операцій відхилення від паритету понад ±1% (із грудня 1971 р. — понад ±2,25%).

Відповідно до Статуту МВФ держави-члени повинні були на основі фіксованих курсів валют вводити їх оборотність за поточ­ними міжнародними операціями і проводити політику стосовно повного усунення валютних обмежень. На практиці ці положен­ня не могли бути виконані багатьма країнами (валютні обме­ження скасовані лише в 60 країнах).

41

Міжнародний валютний фонд має такі цілі: -— сприяти міжнародній співпраці через механізм консультацій і погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

• сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгів­ лі задля підвищення рівня зайнятості та реальних дохо­ дів населення, розвитку виробничих можливостей країн- членів;

• сприяти стабільності валют і здійснення впорядкованих валютних відносин, запобігати конкурентному знеціненню валют;

• сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та переказів за поточними операціями та прагнути до ліквідації валютних обмежень;

• тимчасово надавати спільні ресурси Фонду державам-чле- нам (за відповідних гарантій) задля виправлення ними порушень рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаю­ чи заходів, що могли б завдати шкоди на національному або міжнародному рівнях;

• скоротити терміни та масштаби дефіциту платіжного балан­ су [42, с. 255].

Функції МВФ:

• контроль за дотриманням «кодексу поведінки» (тісна спів­ праця з питань міжнародної валютної політики і міждер­ жавного платіжного обігу);

• надання членам Фонду фінансових ресурсів для забезпе­ чення дотримання ними «кодексу поведінки»;

• організація форумів для взаємних консультувань країн- членів і співпраці з міжнародних валютних питань.

Наразі країни-члени визначили для МВФ додаткові функції та обов'язки залежно від потреб часу. Це зокрема:

• проведення досліджень, аналіз і прогнозування розвитку світової економіки та міжнародних фінансових ринків;

• спостереження за макроекономічною політикою членів Фонду: щорічне відвідування кожної країни-члена Фон­ ду місією МВФ і підготовка щорічної доповіді для Ради директорів із оцінками економічної політики. Результа­ ти конфіденційного обговорення та оцінювання МВФ надсилаються до відповідальних керівних державних службовців зацікавленої країни, а загальні підсумки об­ говорення та висновки експертів Фонду оприлюднюють­ ся (за Угодою відповідної країни);

42

• розроблення, широке обговорення і затвердження міжна­ родних стандартів щодо валютообмінних операцій, грошо­ вої та фіскальної політики, статистики платіжного балансу;

• надання та координація технічної допомоги з питань моне­ тарної політики, валютного та банківського регулювання, фіскальної політики;

• кредитування тих країн-членів Фонду, які відчуваючи ва­ лютну кризу або кризу платіжного балансу, згодні вжи­ вати погоджені з експертами Фонду заходи для покра­ щення ситуації, чим забезпечувати також і повернення наданих кредитів до МВФ [42, с. 255].

Принципи МВФ:

• заборона маніпуляцій валютним курсом чи міжнародною валютною системою для відхилення від врегулювання;

• зобов'язання проведення (у разі потреби) інтервенцій на ва­ лютних ринках для припинення валютної кризи;

• зобов'язання кожної країни враховувати у своїй політиці інтервенцій інтереси своїх партнерів, особливо тих, у валюті яких вона здійснює свої інтервенції.

Хоча МВФ є спеціалізованою установою ООН, остання не має права давати Фонду рекомендації щодо політики, яку він проводить.