Тема 2. Основні форми співпраці україни з міжнародними фінансовими організаціями

2.1. Розвиток форм і особливості співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями

Пріоритетні напрями і форми співпраці України з міжнародни­ми фінансовими організаціями визначаються у відповідних Стра­тегіях допомоги Україні, що затверджуються Радами директорів цих МФО, які є своєрідними середньостроковими програмами, що визначають структуру, обсяг і принципи діяльності в Україні цих організацій. Стратегії формулюють узгоджені з МФО пріори­тетні напрями розвитку країни і вказують, яку саме підтримку можна надати країні упродовж трирічного періоду і в якому обсязі.

Стратегії підтримують програму розвитку, розроблену урядом, яка пристосована до потреб та умов країни. Перед затверджен­ням МФО основні елементи зазначених стратегій обговорюються з представниками уряду [64, с. 129]. Крім того, для залучення до підготовки проекту Стратегії широкої громадськості, прово­дять прилюдні консультації та обговорення в мережі Інтернет.

Кожна з міжнародних фінансових організацій використовує свій власний набір форм і механізмів співпраці стосовно України, які можна класифікувати за групами залежно від певних ознак. До того ж існують певні особливості у взаємовідносинах України з кожною з цих МФО.

Існують такі форми співпраці, через які проходить кожна країна, що вступає до міжнародних фінансових організацій. Ці організаційно-економічні форми віддзеркалюють процедуру відносин країни із МФО і класифікуються залежно від стадії співпраці. Отже, — це:

• консультації на рівні експертів з обох сторін, коли ведуть­ ся переговори з конкретного питання;

• обговорення проблем взаємовідносин із залученням заці­ кавлених установ;

• фінансова участь країни в акціонерному капіталі МФО;

• участь представників країни в щорічних зборах акціоне­ рів МФО, на яких приймаються рішення про стратегічні завдання і політику, яку проводить організація;

• участь країни в оперативному керуванні організацією за допомогою постійних представників;

27

• участь у розробленні та реалізації проектів і програм;

• підписання угод, меморандумів між урядом країни та від­ повідною організацією;

• надання звітних даних та іншої інформації в межах ре­ алізації проектів або при підготовці до них тощо;

• консультаційна підтримка проектів з боку МФО;

• надання грантового фінансування в рамках програм тех­ нічної допомоги, навчання фахівців;

• проведення макроекономічних і галузевих досліджень;

• розроблення рекомендацій МФО з підвищення ефектив­ ності макроекономічних і внутрішньогалузевих перетво­ рень у країні-реципієнті;

• створення спеціалізованих центрів тощо [28, с. 25].

Як уже зазначалося, форми співпраці умовно можна поділити на фінансові та нефінансові.

У нефінансовій сфері найбільшого поширення в Україні отри­мали такі форми співпраці, як проведення макроекономічних і галузевих наукових досліджень, організація навчальних прог­рам, сприяння в пошуках технічної допомоги, обмін міжнарод­ним досвідом.

Так, наприклад, працівники Всесвітнього банку проводять дослідження і готують звіти, відомі під назвою «Економічна і галузева робота». Ці звіти призначені для поглибленого розу­міння проблем розвитку країни. Теми досліджень й аналізу окрес­лені у Стратегії допомоги країні. Додаткові дослідження охоплю­ють аналіз економічної політики (Меморандум з економічного розвитку країни), фінансових витрат (Огляд державних видат­ків), екологічне оцінювання (Програма екологічних заходів) та інші конкретні теми. Для обговорення питань розвитку прово­дять семінари та інші заходи. Ці заходи дедалі більше залуча­ють групи учасників проекту, зокрема Уряд, ЗМІ, громадські організації, до спільного обговорення певного кола питань роз­витку. Робота з обміну інформацією переважно здійснюється через Інститут Всесвітнього банку, який упроваджує програми підвищення кваліфікації та забезпечення розвитку своїх клієнтів, працівників і партнерів. Названі програми реалізуються у фор­мі курсів, консультацій із питань політики, партнерства з на­вчальними та дослідними інститутами в усьому світі й у формі підтримки мереж навчальних закладів, пов'язаних із міжна­родним розвитком.

Незважаючи на те, що нефінансові форми співпраці Ук­раїни з МФО є досить різноманітні, усе ж залучення Україною

28

фінансових ресурсів під реалізацію проектів завжди домінува­ло над іншими формами.

Кошти міжнародних фінансових організацій надходили в Ук­раїну у формі грантів і позик (кредитів). При цьому кожна між­народна фінансова організація застосовувала в Україні свої власні механізми фінансування та різні умови надання коштів залежно від цілей проектів, статусу країни, ступеня ризику та інших обставин.

Україна наразі є членом таких міжнародних фінансових орга­нізацій, як Всесвітній банк, Міжнародний валютний фонд, Євро­пейський банк реконструкції та розвитку, Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Вона не була серед країн-засновників пер­ших трьох із цих організацій, а, отже, ставши їх членом, не мала можливості впливати на визначення цілей і функцій діяльності цих організацій, а тому повинна була прийняти вже чинні по­ложення, викладені у статутних документах цих організацій.

При вступі до цих організацій Україна зробила свій внесок коштів до акціонерного капіталу, отримавши свою квоту.

Членом МВФ Україна стала 3 вересня 1992 р. відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Між­народної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» [2].

Згідно з цим Законом Кабінету Міністрів України було нада­но повноваження вирішувати всі питання, що стосуються всту­пу України до перелічених організацій, шляхом приєднання до їхніх угод та прийняття термінів і умов, визначених у резолю­ціях відповідних Рад директорів про членство України в цих організаціях, а також надано право одержувати кошти на будь-яку суму, що мала бути сплачена або переведена до України під час здійснення операцій відповідно до всіх без винятку статей угод МВФ.

Активна співпраця з МВФ Україна розпочалась із 1994 р. з роз­роблення українським урядом разом з експертами МВФ програ­ми макроекономічної стабілізації та реформування економіки. З того часу Україна отримала від МВФ фінансових ресурсів на загальну суму майже 4,4 млрд дол. США (за даними на 1 трав­ня 2006 р.) у вигляді кредитів із різними механізмами фінансу­вання (докладніше про співпрацю України та МВФ можна про­читати у темі 3 цього посібника).

Варто зазначити, що співпраця з МВФ є необхідною умовою для вступу до більшості міжнародних фінансових організацій,

29

і саме завдяки підтримці МВФ Україна отримала можливість вийти на світові фінансові ринки.

Співпраця України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку та іншими інституціями Всесвітнього банку також роз­почалась у вересні 1992 р., коли вона стала його 167-м членом, здійснивши підписку на 908 акцій (1 315,9 млн дол. США). Го­ловним завданням Групи Всесвітнього банку в Україні можна назвати надання всебічної допомоги у забезпеченні економічного зростання, підвищенні рівня життя людей та у створенні сприят­ливих умов для підприємництва. За даними на 1 травня 2006 р., загальна сума коштів, що виділена банком Україні, становила 4,3 млрд дол. США. Уряд України спільно зі Всесвітнім банком працює над понад 50 проектами: позиками, грантами та еконо­мічними дослідженнями [87].

За класифікацією Всесвітнього банку Україна належить до категорії країн із рівнем доходу нижчим від середнього, тому термін погашення кредитів становить до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плаваю­чою ставкою і становлять близько 6,5% річних [28, с. 22].

Всесвітній банк співпрацює не тільки з урядовими структура­ми, а й із неурядовими організаціями, багатосторонніми інсти­туціями та донорами.

Всесвітній банк пропонує гнучкі схеми кредитування спільних з урядом проектів. Участь донорів і неурядових організацій у проектах України та Всесвітнього банку є важливим чинником для досягнення успіху. Крім того, для підготовки проектів в Ук­раїні Всесвітній банк залучає грантові ресурси у вигляді техніч­ної допомоги на безоплатній основі. Він також надає допомогу уряду України у розроблення та впровадженні економічних ре­форм через надання консультацій, здійснення спільних еконо­мічних досліджень і затвердження позик для здійснення ре­форм [43, с. 715].

Третьою за обсягом співпраці з Україною є така міжнародна фінансова організація, як Європейський Банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), членом якого Україна стала в серпні 1992 року після підписання Президентом України Указу «Про членство України в Європейському банку реконструкції та розвитку» [10].

У 1993 р. було відкрито представництво банку в м. Києві. У серпні 1999 р. було створено окремий департамент ЄБРР по Ук­раїні із розміщенням у м. Києві.

Співпраця України з ЄБРР здійснюється за такими пріори­тетними напрямами, як розвиток приватного та банківського

30

секторів, енергетика та енергозбереження, муніципальна та транспортна інфраструктура, розвиток малого та середнього бізнесу, агробізнес, машинобудування тощо.

Частина України у статутному капіталі банку становить 16 ти­сяч акцій (160 млн євро). При цьому загальні активи банку до­рівнюють 20 млрд євро.

Від початку співпраці з ЄБРР Україна отримала від банку май­же 2,3 млрд євро під реалізацію понад 70 проектів (за даними на 1 травня 2006 р.). Окрім надання позик під реалізацію різно­манітних проектів, ЄБРР бере участь у діяльності низки спіль­них з іншими МФО та донорами робочих груп, які зосереджені на актуальних питаннях структурних реформ. Це, наприклад: Робоча група з питань реформи і приватизації енергетичного сектору; Робоча група з питань енергозбереження; робочі групи з розроблення законодавства в галузі іпотечного фінансування, фінансування під складські розписки.

Останньою на сьогодні МФО, членом якої стала Україна, є Чорноморський банк торгівлі та розвитку. Наприкінці 1997 р. Україна виконала всі внутрішньодержавні процедури, потрібні для вступу до ЧБТР та перерахувала свій внесок до початково­го статутного капіталу банку в розмірі 18,15 млн дол. США.

Україна є активним партнером банку, частка України у ста­тутному капіталі ЧБТР становить 13,5%. При цьому Україна займає пріоритетне місце серед країн в операціях ЧБТР. Обсяг зобов'язань ЧБТР у рамках проектів в Україні становить 26% від загального обсягу зобов'язань Банку, тимчасом як відповідний показник для всіх інших країн-членів Банку становить близько 7% [87]. За період співпраці з ЧБТР, Україна отримала від нього кредитних ресурсів на суму 97,5 млн дол. США (за даними на 1 травня 2006 р.).

Власне чотири вищезгаданих МФО є основними партнерами України.

Крім того, у липні 2005 р. було підписано Угоду про співпра­цю між Україною та Європейським інвестиційним банком, за­вершується підготовка договірної бази відносин між Україною і цією організацією. В Європейського інвестиційного банку є на­міри надання значних обсягів кредитів для України в рамках прог­рами, яка охоплює Росію, Україну, Молдову і Білорусь. Згідно з рішенням Ради банку означена діяльність і повинна включати відповідну співпрацю з ЄБРР відповідно до узгоджених умов і структур. Планується реалізація проектів у галузі охорони на­вколишнього середовища, транспорту, телекомунікаційної та

31

енергетичної інфраструктури. Задля розширення міжнародної співпраці українською стороною ведуться переговори з Північ­ним інвестиційним банком про започаткування фінансової спів­праці [87].

Тобто всі проекти, що впроваджувалися в Україні від 1991 р., можна віднести до однієї з трьох груп:

• проекти макроекономічної стабілізації економіки та струк­ турних перетворень в окремих секторах (системні проекти);

• інвестиційні проекти;

• проекти міжнародної технічної допомоги.

Перша група проектів упроваджувалася в Україні за рахунок МВФ та Всесвітнього банку, а інвестиційні проекти і проекти тех­нічної допомоги фінансуються Всесвітнім банком, ЄБРР і ЧБТР.

Системне кредитування підтримує країни, що впроваджу­ють макроекономічні реформи та реформи галузевої політики і, поєднано зі стабілізаційною програмою, що підтримується МВФ, спрямовано на полегшення переходу економіки до жит­тєздатного зростання та зменшення рівня бідності.

Варто також взяти до уваги, що саме з проектів макроеконо­мічної стабілізації економіки розпочалася співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями, але наразі більшу питому вагу становлять інвестиційні проекти, спрямовані на роз­виток різних галузей економіки.

Інвестиційне кредитування надається на різні цілі та викорис­товується підприємствами в державному секторі (енергетика, телекомунікації) і компаніями приватного сектора. Цей вид кредитування кожного року використовується все більше. Між­народні фінансові організації, реалізуючи проекти в Україні, дуже часто допомагають бенефіціарам проектів знаходити джере­ла залучення міжнародної технічної допомоги.

У багатьох випадках різні міжнародні фінансові організації ак­тивно взаємодіють у рамках реалізації спільних інвестиційних програм і проектів у країнах-реципієнтах. Основними формами співпраці у сфері надання МФО фінансових ресурсів можуть бути:

• спільне фінансування — механізм, відповідно до якого витрати за попередньою домовленістю розподіляються між партнерами в певній пропорції;

• паралельне фінансування проектів, відповідно до якого МФО разом із партнерами самостійно фінансують різні, поперед­ ньо погоджені компоненти проекту. Форми кредитів парт­ нерів мають зв'язаний характер і цілеспрямовано надаю­ ться під закупівлю конкретних товарів і послуг [64, с. 153];

32

- залучення фінансових організацій до кредитування на осно­ ві підготовлених МФО документів на умовах, подібних до тих, на яких готова здійснювати кредитування сама МФО.

Форма спільного фінансування проектів в Україні дуже часто використовується Всесвітнім банком і ЄБРР. При цьому партне­рами при реалізації інвестиційних проектів часто виступають українські організації, які відповідають за їх упровадження, тим самим підсилюється зацікавленість організацій в ефектив­ному та вчасному виконанні заходів у рамках проекту.

Проаналізувавши досвід взаємодії України з МФО, потрібно виокремити ще одну ознаку, за якою можна класифікувати форми співпраці. Ця ознака — інтереси сторін, які не завжди перетинаються.

Україна передусім зацікавлена у таких формах, як:

• забезпечення національних інтересів держави як рівноправ­ ного учасника міжнародного поділу праці, суб'єкта глобаль­ них економічних і фінансових ринків;

• отримання й упровадження нових виробничих технологій, інвестицій та інформації;

• отримання безпосередньої фінансової допомоги.

Якщо розглядати інтереси міжнародних фінансових організа­цій в Україні, то основними з них треба вважати:

• розроблення та реалізацію проектів макроекономічної ста­ білізації, структурних економічних перетворень, проектів екологічного характеру та ліквідації наслідків Чорнобиль­ ської катастрофи;

• моніторинг соціально-економічних і політичних процесів в Україні, надання рекомендацій обов'язкового характеру;

• надання технічної допомоги.

2.2. Інвестиційні проекти і проекти технічної допомоги, які реалізуються в Україні з використанням коштів міжнародних фінансових організацій

Міжнародна технічна допомога — це ресурси та послуги, які відповідно до міжнародних договорів України, надаються доно­рами на безоплатній та безповоротній основі для підтримки України [9].

При цьому донором може бути іноземна держава, уряд та упов­новажені урядом іноземної держави органи, іноземний муніци­пальний орган або міжнародна організація.

33

Міжнародна технічна допомога може залучатись у вигляді:

• майна, потрібного для забезпечення виконання завдань проектів (програм);

• технологій;

• робіт і послуг;

• прав інтелектуальної власності;

• фінансових ресурсів (грантів) у національній чи іноземній валюті;

• додаткового кваліфікованого персоналу;

• навчальних курсів і тренінгів;

• стипендій для навчання за кордоном;

— інших ресурсів, не заборонених законодавством. Обов'язковою умовою отримання технічної допомоги є її ці­ льове використання.

Щороку Україна отримує по каналах дво- та багатосторонньої співпраці технічну допомогу на загальну суму понад 200 млн дол. США у формі безоплатних грантів [88].

На початковому етапі (1991-1997 рр.) донори приділяли увагу питанням розбудови основних засад та інфраструктури ринкової економіки, у наступному періоді (1997 р. — теперіш­ній час) — поглибленню структурних, правових реформ, демо­кратизації суспільства, забезпеченню сталого економічного зро­стання, підтримці екологічної та ядерної безпеки, підвищенню рівня та покращенню якості життя людей в регіонах, відро­дженню культури та духовності. За цей період до Державного реєстру проектів (програм) було внесено 1 635 проектів міжна­родної технічної допомоги [4].

Основними донорами технічної допомоги в України є уряди США, Канади, ФРН, Нідерландів, Великобританії, Швеції, Швей­царії, Японії, Європейський Союз, ООН. Варто зауважити, що цілі, на які спрямовується технічна допомога урядами країн, дуже часто збігаються з цілями проектів, що реалізуються у країні за кредитні кошти МФО.

Існує багато прикладів, коли такі МФО, як Міжнародний банк реконструкції та розвитку чи Європейський банк реконструкції та розвитку, реалізуючи проекти в Україні, допомагають бене-фіціарам проектів знайти джерело залучення додаткових кош­тів у вигляді міжнародної технічної допомоги урядів іноземних країн чи іноземних фондів та організацій, чи самі надають гранти.

При цьому гранти в межах міжнародної технічної допомоги в Україні стають елементом, що доповнює проекти МФО в Україні.

34

В Україні існує чимало прикладів щодо спільного застосу­вання кредитних ресурсів МФО та міжнародної технічної допо­моги.

Під реалізацію проектів Міжнародного банку реконструкції та розвитку в Україні серед інших були залучені такі гранти:

• Грант Уряду Канади для створення Центру глобальної мере­ жі дистанційного навчання в Україні (реципієнт — Укра­ їнська академія управління при Президентові України), що крім створення відповідного Центру передбачає упрова­ дження нових форм освіти з використанням сучасних теле­ комунікаційних технологій, а також постачання облад­ нання, потрібного для функціювання Центру, розроблення навчальних посібників для дистанційного навчання;

• Грант Уряду Нідерландів на підтримку програми рефор­ мування фінансового сектора, що передбачає підтримку реформування законодавства фінансового сектора; реорга­ нізацію найбільших банків (Державного ощадного банку); заснування та підтримку роботи Координаційної ради з пи­ тань політики фінансового сектора; упровадження комплекс­ ної програми та сертифікації банківських аудиторів і бух­ галтерів; зміцнення наглядової функції Національного банку України; подання допомоги в розробленні та впро­ вадженні страхування вкладів в Україні;

• Грант Фонду інституційного розвитку на розвиток спро­ можності до реформування аграрної політики (реципієнт — Комісія з питань аграрної політики при Президентові Ук­ раїни);

• Грант Уряду Нідерландів на підготовку звітів про результа­ ти екологічних аудиторських перевірок підприємств важкої промисловості (реципієнт — Міністерство екології та при­ родних ресурсів);

• Грант Уряду Японії на підготовку Проекту модернізації статистичної системи (реципієнт — Державний комітет ста­ тистики України);

• Грант глобального екологічного фонду на другий етап під­ тримки спроможності щодо біорозмаїття (реципієнт — Мі­ ністерство екології та природних ресурсів) тощо [87].

Що стосується ЄБРР, то тут технічна допомога залучається головним переважно для забезпечення ядерної безпеки та міні­мізації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, як це можна побачити, міжнародна технічна допомо­га й інвестиційні проекти МФО в Україні за своїми завданнями

35

та цілями доповнюють одне одного, сприяючи здійсненню в Ук­раїні інституційних реформ і структурної перебудови економіки; розвитку підприємництва і секторів економіки та іншим ринко­вим перетворенням; припливу в Україну іноземного капіталу.