8.3. Історія становлення, цілі та напрями діяльності Міжнародного центру врегулювання інвестиційних спорів

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС) було засновано у 1966 р. на основі Конвенції з урегу­лювання інвестиційних суперечок між державами і громадяна­ми інших держав (Вашингтонська конвенція 1965 р.) задля сприяння припливу міжнародних інвестицій через створення умов для забезпечення примирення й урегулювання спірних питань між урядами та іноземними інвесторами. Крім цього, Центром проводиться дослідницька робота, здійснюється ви­пуск видань з питань правового регулювання іноземних інвести­цій, а також надаються відповідні консультації [43, с. 515].

127

Членом Центру може стати будь-який член МБРР. Наразі ця організація налічує 131 державу-член.

Участь МЦУІС у вирішенні можливих спірних питань перед­бачається умовами багатьох інвестиційних контрактів, а також багато- і двосторонніх угод.

й іноземними інвесторами.

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 2 Теоретичні питання

1. Передумови створення, цілі, функції та загальні принципи роботи Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

2. Гарантії Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

3. Спільне фінансування Міжнародного банку реконструкції та розвитку.

4. Стратегії Міжнародного банку реконструкції та розвитку в Україні.

5. Створення, еволюція та напрями діяльності Міжнародної асоціації розвитку (МАР).

6. Джерела фінансування і кредитна діяльність Міжнародної асоціації розвитку.

7. Створення, еволюція, цілі та напрями діяльності Міжна­ родної фінансової корпорації.

8. Кредитно-інвестиційна діяльність Міжнародної фінансової корпорації.

9. Співпраця України та Міжнародної фінансової корпорації. 10. Програма страхових гарантій Багатосторонньої агенції га­ рантування інвестицій.

134

Модуль III

РЕГІОНАЛЬНІ МІЖНАРОДНІ ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ'

Виникнення регіональних МФО зумовлено підсиленням ролі країн, що розвиваються, у світовій економіці, а також спе­цифічними потребами регіонального розвитку.

У табл. 16 наведено перелік міжнародних фінансових органі­зацій за регіонами із зазначенням кількості членів цих органі­зацій, а також року їх створення.

Варто зазначити, що маються на увазі не економічні організа­ції, кількість яких значно більша, а саме фінансові організації, діяльність яких безпосередньо пов'язана з валютним регулю­ванням, кредитуванням, інвестуванням та іншими фінансови­ми операціями.

Кожна регіональна МФО має свою специфіку структури та діяльності.

Регіональні багатосторонні банки розвитку є міжнародними фінансовими інститутами, що сприяють економічному розвитку країн шляхом надання кредитів, грантів, гарантій, технічної допо­моги, а також надання консультаційних послуг. Свою назву ці бан­ки одержали тому, що їх засновниками виступає група країн, а за своїм статусом вони є міжнародними організаціями і не підпадають під національне банківське регулювання. Нерідко їх називають та­кож багатосторонніми інститутами розвитку, оскільки сама устано­ва може функціювати у формі банку, фонду, асоціації, корпорації.

Поява регіональних багатосторонніх банків розвитку на­прикінці 1950-х рр. стала реакцією на процеси, що проходили у світовій економіці. Такі банки були створені для вирішення завдань, що не під силу вирішити комерційному банку або дер­жаві, будучи свого роду додатковим інвестором для країн, де ускладнений вихід на світовий ринок позикових капіталів.

Важливу роль у становленні багатосторонніх банків розвитку відіграли інтеграційні процеси в Європі, Латинській Америці та Африці. Поглиблення економічного співпраці між країна­ми, збільшення їх експортного потенціалу, а також створення регіональних суспільних благ вимагали спільної участі членів інтеграційного угруповання. З цією метою були створені Євро­пейський інвестиційний банк, Північний інвестиційний банк, Центральноамериканський банк економічної інтеграції (ЦАБЕІ),

135

Карибський банк розвитку (КБР), Андська корпорація розвитку (АКР), Західноафриканський банк розвитку, Ісламський банк

розвитку (ІБР) тощо.

Таблиця 16

Регіональний розподіл міжнародних фінансових організацій

Регіон	Назва організації	Рік ство­рення	К-ть членів
Європа	Європейський інвестиційний банк	1958	14
	Європейський банк реконструкції та роз­витку	1990	58
	Чорноморський банк торгівлі та розвитку	1994	11
	Міжнародний банк економічної співпраці	1963	9
	Міжнародний інвестиційний банк	1970	11
	Північний інвестиційний банк	1976	8
Амери­ка	Міжамериканський банк розвитку	1959	28
	Міжамериканська інвестиційна корпорація	1989	34
	Карибський банк розвитку	1970	25
	Центральноамериканський банк економіч­ної інтеграції	1961	7
Азія	Азійський банк розвитку	1974	40
Афри­ка	Банк розвитку держав Центральної Африки	1975	11
	Західноафриканський банк розвитку	1994	7
	Африканський банк розвитку	1963	77
	Африканський фонд розвитку	1974	26
	Східноафриканський банк розвитку	1976	3
	Арабський банк економічного розвитку Африки	1973	18
	Арабський валютний фонд	1977	20

Джерело: статистичні дані МВФ (\ііір:/у/чгг/.іт.і.ог£/).

Становлення нових інститутів розвитку, діяльність яких була спрямована на сприяння ринковим перетворенням, викликано по­чатком системної трансформації в Центральній і Східній Європі та колишньому СРСР. До них належить насамперед створений у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Діяльність регіональних банків розвитку (ЄБРР, АзБР, АфБР, МАБР) на відміну від глобальних обмежена відповідним регіоном. Регіональні банки розвитку вирішують завдання спри­яння економічному та соціальному розвитку країн-членів банку.

136

Специфіка їхньої діяльності така: вони повинні як вирішувати проблеми конкретної країни, так і брати участь у структурно­му розвитку цілого регіону — реалізації програм, спрямованих на будівництво регіональної інфраструктури, підтримку галу­зей регіонального значення. Єдиний виняток — ЄБРР, який по­винен проводити операції тільки в європейських країнах, проте функціює також і в азіатських країнах СНД. Він подає допомо­гу країнам-реципієнтам у трансформації економіки і переході до ринкових механізмів регулювання.

Регіональні банки розвитку стають значними інвесторами у країнах-реципієнтах. Наприклад, ЄБРР тепер найбільший інвестор у країнах СНД, а АзБР — третій за величиною креди­тор в Азії після Всесвітнього банку та Уряду Японії.

З-поміж регіональних банків розвитку лідером за обсягом кре­дитування, накопиченим до кінця 2004 р., є МАБР, обсяг надано­го фінансування якого склав майже 136 млрд дол. За ним йде АзБР — 110 млрд дол., а у АфБР і ЄБРР ці суми практично од­накові — 32 і 34,5 млрд дол. відповідно.

Субрегіональні банки розвитку порівняно з регіональними мають низку специфічних рис. Вони, як правило, функціюють у межах відповідних інтеграційних угруповань, займаються по­глибленням співпраці між країнами, підвищенням експортного потенціалу інтеграційного блоку, тобто більшою мірою приділя­ють увагу проектам субрегіонального, ніж національного значен­ня. Субрегіональні банки розвитку співробітничають з регіональ­ними і нерідко виступають їх позичальниками, а часом проводять операції зі спільного фінансування. За своїми розмірами ці бан­ки значно менші від регіональних і, отже, обсяг їх кредитуван­ня не дуже великий. Так, Центральноамериканський банк еко­номічної інтеграції до початку 2005 р. надав кредитів на суму 9 млрд дол., Андська корпорація розвитку — 7,2, а Карибський банк розвитку — всього на 2,5 млрд дол. Винятком став лише Європейський інвестиційний банк (Банк Європейського Союзу), кредитний портфель якого становив близько 363 млрд дол.

До субрегіональних інститутів розвитку належать також низ­ка організацій, що займаються фізичним розвитком регіону. Наприклад, Північноамериканський банк розвитку створений задля розвитку загального кордону США і Мексики.

Підписний капітал регіональних МФО

Одним з основних джерел коштів виступає статутний капітал, який формується за рахунок внесків країн-членів Банку роз­витку. Статутний, або підписний, капітал поділяється на дві

137

частини: оплачувану і гарантійну. Перша частина формується шляхом оплати країнами-засновниками інституту розвитку його акцій і відіграє важливу роль у діяльності банку. По-пер­ше, ці кошти використовують для кредитування; по-друге, кількість акцій впливає на позицію країни-члена при ухваленні рішень. У чотирьох регіональних банках розвитку розмір спла­ченого капіталу варіює в межах від 3,5 млрд дол. (АфБР) до 6,8 млрд дол. (ЄБРР).

Гарантійна частина статутного капіталу відразу не оплачуєть­ся. Проте країни-засновники зобов'язуються внести її на першу вимогу банку розвитку. Це можна зробити як в конвертованій валюті, так і у валюті, в якій можуть бути виражені зобов'язан­ня банку. Гарантійний капітал виконує важливу функцію: він виступає як забезпечення зобов'язань банку розвитку.

Як і в акціонерному товаристві, члени Банку не відповідають за його зобов'язаннями всім своїм майном. Із країн-засновників може бути стягнута лише гарантійна частина підписного ка­піталу. Варто зауважити, що у практиці функціювання багато­сторонніх банків розвитку не було жодного такого випадку.

Розмір оплачуваного капіталу, як правило, значно менше гаран­тійної частини. Виняток становить Андська корпорація розвитку, де частка гарантійної частини капіталу менша від сплаченої.

Окрім АКР, найбільше співвідношення підписного і сплаче­ного капіталів зареєстровано в ЄБРР — це майже 50%. В інших банках цей показник значно нижчий. Найменша частка спла­ченого капіталу в МАБР, — вона трохи перевищує 4%.

Розмір статутного, або підписного, капіталу може бути пере­глянутий у бік збільшення. Наприклад, в ЄБРР і АзБР ця проце­дура відбувається не рідше ніж раз у п'ять років. При збільшенні розміру підписного капіталу країна, як правило, підписується на капітал пропорційно до тієї частки, якою вона володіє. Потреба у збільшенні розміру цього капіталу зумовлена зростанням об­сягів залучення і видачі кредитів. Первинний розмір статутно­го капіталу МАБР був доволі скромний — 850 млн дол. За більш ніж півстолітню історію діяльності він неодноразово пе­реглядався і був збільшений до 101 млрд дол.

Підписний капітал виконує також й іншу функцію. Підпис­ка на акції банку розвитку впливає на розподіл голосів. Система голосування при ухваленні рішень є зваженою, як і в МВФ або Всесвітньому банку, тобто кожна країна має однакову кількість базисних голосів плюс додаткові голоси відповідно до частки у статутному капіталі.

138

До підписки на акції інститутів розвитку допускаються як країни-позичальники, так і держави, що відіграють в організації роль донорів. Значна частка акцій належить нерегіональним чле­нам — розвинутим країнам. Роль розвинутих країн, зокрема не­регіональних, є суттєвою в банках розвитку. У регіональних банках розвитку їх частка варіює від майже 40% в АзБР до 88% в ЄБРР.

Членство розвинутих країн забезпечує не тільки капітал Бан­ку. Завдяки їх широкій участі багатосторонні банки розвитку одержують першокласний рейтинг за своїми зобов'язаннями. Самі розвинуті країни також зацікавлені у членстві в банках розвитку, оскільки вони можуть впливати на політику Банку, а компанії цих країн можуть брати участь у реалізації про­ектів, що фінансуються банками.

Політика запозичення регіональних МФО

Власні кошти багатосторонніх банків розвитку недостатні для реалізації їхніх цілей. Тому ці банки нерідко вдаються до запози­чень на світовому ринку позикових капіталів, який забезпечує довгостроковий доступ до капітальних ресурсів і наявність коштів за низькою собівартістю для проведення кредитних операцій.

Багатосторонні банки розвитку розробляють політику запо­зичень, основні положення якої полягають ось у чому. По-перше, потреба диверсифікації джерел засобів, що залучаються, зму­шує банки розвитку використовувати різні інструменти запо­зичень на ринку позикових капіталів, а саме: випуск облігацій, залучення кредитів, а також короткострокових депозитів. Для хеджування валютних і процентних ризиків використовують­ся і деривативи, зокрема валютні і процентні свопи. По-друге, як і в будь-якому комерційному банку, встановлюються ліміти за обсягами запозичень: портфель залучених коштів, як прави­ло, обмежується розміром гарантійного капіталу країн-донорів. У деяких випадках поріг встановлена на нижчому рівні. Напри­клад, у Карибському банку розвитку обсяг запозичень обме­жується 65% підписного капіталу.

Проте у структурі пасивів позикові засоби відіграють на одну й ту саму роль у різних групах багатосторонніх банків розвитку. Так, у регіональних банках розвитку переважають облігаційні позики, тимчасом як у субрегіональних — залучені кошти, що складаються здебільшого з державних і приватних кредитів, а також кредитів регіональних банків розвитку. Проте і суб-регіональні банки розвитку за прикладом регіональних вда­ються до випуску облігацій, чому сприяє активний розвиток сек'юритизації на світових фінансових ринках.

139

Банки розвитку вважають за краще запозичувати в різних ва­лютах, щоб задовольнити потреби своїх позичальників у грошо­вих ресурсах і хеджувати курсові ризики. У позикових коштах пе­реважають основні резервні валюти, нерідко бувають і національні валюти позичальників. У 2004 р. одержані кредити, наприклад АзБР, були номіновані у доларах СІЛА, Сінгапуру і Гонконгу, японських єнах, індійських рупіях, малайзійських ринггитах.

Проте останнім часом кількість валют, в яких номіновані запозичення, поступово скорочується. Валютні та процентні ризики, що виникають через використання десятка валют, хе-джуються за рахунок свопів. Оскільки інститути розвитку на­дають довгострокові кредити, середній термін запозичень у регіональних банках становить понад 7 років.

У сфері залучення багатосторонніми банками розвитку зовніш­ніх ресурсів відбуваються зміни — наприклад, зниження обсягів залучення коштів у АзБР і МАБР (у середньому на 3 млрд дол. за 2004 р.). Значною мірою це пов'язано зі збільшенням кош­тів, що надходять у банки на погашення раніше виданих кре­дитів. Так, протягом 2004 р. запозичення МАБР і АзБР стано­вили 4,6 і 1,6 млрд дол. відповідно.

Проведенню операцій банками розвитку на світовому ринку по­зикових капіталів сприяє їх досить високий кредитний рейтинг.

Практично усі міжнародні інститути розвитку є першоклас­ними позичальниками, що багато в чому зумовлено наявністю розвинутих країн у числі засновників. Проте так відбувається не завжди. Приміром, одним із акціонерів Центральноамери­канського банку економічної інтеграції виступає Іспанія. Але її входження як учасника неістотно вплинуло на кредитний рейтинг організації. Іспанія стала акціонером у березні 2004 р. (тоді рейтинг ЦАБЕІ був ВВВ-). Лише в грудні 2004 р. він був підвищений до ВВВ. Можливо, таке незначне підвищення і по­в'язано з членством Іспанії. Проте потрібно зазначити, що пер­ші облігаційні позики ЦАБЕІ (їх випуск перевершив усі очіку­вання) були розміщені в 2003 р. на суму 200 млн дол. ще до вступу Іспанії у члени банку. Рейтингове агентство РМск відзна­чає, що воно не може підвищити рейтинг ЦАБЕІ до першоклас­ного лише у зв'язку з членством Іспанії, оскільки її частка у статутному капіталі не є переважною та Іспанія не виступає акціонером-поручителем.

Облігаційні позики регіональних МФО

Різновидом операцій на світовому ринку позикових капіталів виступають облігаційні позики. Загальний обсяг розміщених багатосторонніми банками розвитку облігацій є невеликим

140

порівняно з обсягами світового ринку боргових зобов'язань: ста­ном на травень 2005 р. він дорівнював приблизно 3,4% світового ринку. Проте облігаційні позики виступають значним джере­лом поповнення коштів банків розвитку.

З погляду обсягів, банки розвитку навряд чи є конкурента­ми приватних компаній, що випускають облігації. Проте їхні облігації володіють низкою переваг, а саме:

• по-перше, вони мають першокласний рейтинг. Розміщую­ чи облігації на недостатньо розвинутих місцевих ринках боргових зобов'язань, банки розвитку одержують значну конкурентну перевагу. Так, АзБР став першим інститутом, що розмістив облігації з рейтингом ААА в Індії та Малайзії;

• по-друге, вони прирівнюються до державних і є надійним об'єктом інвестування, тому до інвестування в ці облігації вдається багато інституційних інвесторів. У Росії, наприклад, розміщуються облігації ЄБРР, їх основними покупцями вис­ тупають страхові компанії, недержавні пенсійні фонди.

Варто зазначити, що на недостатньо розвинутих ринках існують обмежені можливості вкладень. Це пов'язано з наявністю невеликого набору ліквідних національних фінансових інстру­ментів, а також з тим, що держава визначає перелік активів, в які можуть бути інвестовані кошти страхових компаній, недер­жавних пенсійних фондів. Необмежено ці інституційні інвес­тори можуть вкладати в державні облігації і прирівняні до них облігації регіональних банків розвитку у вузькому розумінні. Отже, попит на облігації багатосторонніх банків розвитку доволі великий.

Найактивнішим позичальником виступає Міжамерикансь­кий банк розвитку. Об'єм випущених ним облігацій у 2004 р. становив 4,7 млрд дол. У червні 2005 р. МАБР був удостоєний премії, що присуджується журналом Еиготопеу як кращий над­національний позичальник за випуск облігацій в національних валютах країн Латинської Америки.

Багатосторонні банки розвитку розміщують переважно дов­гострокові облігації як в регіоні функціонування, так і за його межами (якщо облігації номіновані в конвертованій валюті). Азійський банк розвитку в 2004 р. випустив 10-річні облігації з купоном 4,25%. 45% облігацій було розміщено в Азії (за винят­ком Японії), 21% — в Японії, 20% — в СІЛА і 14% — в Європі.

Тенденцією останнього десятиліття стало розміщення облігацій також і в неконвертованих валютах країн-позичальників через збільшення обсягів кредитування багатосторонніми банками

141

розвитку окремих держав в їхньїнх національних валютах. АзБР в 2004 р. розмістив облігації в малайзійських ринггитах, сінгапурських доларах та індійських рупіях. ЄБРР в 2004 р. провів перший випуск облігацій у російських рублях.

Інвестиційна діяльність як джерело формування ресурсів банку

Банки розвитку, проводячи інвестиційні операції, переслі­дують кілька цілей. По-перше, доходи від інвестицій спрямо­вують на кредитування і фінансування пільгових відсотків за кредитами. По-друге, інвестуючи кошти в ліквідні активи, бан­ки забезпечують наявність резервних засобів для кредитуван­ня, обслуговування своїх зобов'язань тощо.

Інвестиційні операції банків розвитку повинні відповідати двом принципам: перший — це забезпечення надійності вкла­день, з одного боку, і максимізації доходу — з другого, другий — інвестування ресурсів у ліквідні активи, які можуть бути обер­нені у готівку в короткий проміжок часу.

Банки розвитку вкладають свої активи в державні боргові інструменти, термінові депозити, корпоративні облігації, похід­ні цінні папери тощо, які розподіляються поміж кількома інвес­тиційними портфелями, що мають різну прибутковість і ризики. Основний портфель використовують задля забезпечення резерву коштів, потрібних для виконання банком своїх функцій та зо­бов'язань. Середній термін активів цього портфеля — кілька років. Інший вид портфеля — операційний — слугує для забезпе­чення наявних засобів протягом місяця. Його основу становлять короткострокові та високоліквідні активи. Буває також порт­фель, призначений для максимізації спреду між прибутковістю інвестицій та вартістю запозичень на ринку позикових капіталів.

Обсяг інвестиційного портфеля регіональних банків розвитку в кілька разів перевищує рівень кредитування. Водночас спе­цифікою цих банків порівняно з комерційними кредитними організаціями є досить високий рівень ліквідних активів у за­гальній сумі активів: у МАБР він становить 20,7%, в АзБР — 18,7, авАфБР —24,9%.

За підсумками 2004 р., інвестиційні операції регіональних банків розвитку принесли кожному з них дохід у середньому приблизно 300 млн дол.

Фонди в довірчому управлінні

Фонди в довірчому управлінні, або фонди-трасти, засновують­ся країнами-акціонерами банку розвитку і покликані підтри­мати країни, що розвиваються, шляхом надання їм технічної

142

допомоги, консалтингових послуг, а також проведення спів- і мік-рофінансування. Деякі фонди об'єднуються відповідно до прог­рам банку. Наприклад, у МАБР з 55 фондів-трастів 37 функ­ціонують у рамках програми розвитку технічної співпраці. Країни-донори засновували також і свої незалежні фонди. У 2004 р. до фондів МАБР країни-донори внесли 45,6 млн дол.

Отже, багатосторонні інститути розвитку використовують різні джерела коштів, потрібних для виконання ними своїх функцій та зобов'язань. Найбільш значущі з них — внески країн-членів банків розвитку і залучені ресурси на світовому ринку позикових капіталів. Проте структура цих джерел у ба­гатосторонніх банках розвитку є різною. Якщо в деяких з них (АзБР, МАБР) переважають позикові кошти (кредити, обліга­ційні позики), то в ЄБРР, АфБР і субрегіональних банках роз­витку, навпаки, понад 60% коштів забезпечується за рахунок внесків країн-членів. Проте останнім часом у структурі пасив­них операцій багатосторонніх банків розвитку, по-перше, чітко простежується тенденція до збільшення частки позико­вих коштів, в основному за рахунок розміщення облігацій, і, по-друге, активніше використовуються національні валюти країн-позичальників в активних і пасивних операціях банків.

Якщо порівнювати між собою регіональні банки розвитку, то їх спільними рисами є те, що, по-перше, всі вони здійснюють довгострокове кредитування регіональних проектів і при розроб­ленні стратегії розвитку враховують регіональну специфіку і, по-друге, приблизно третина членів банків розвитку — це про­мислово розвинуті країни, їм належить значна частина капіта­лу і саме вони найбільше впливають на діяльність цих банків і виконують функцію донорів [43, с. 187].

Регіональні банки здійснюють переважно пільгове кредиту­вання, обсяги та розміри якого залежать від розміру та струк­тури їх ресурсів (до 40 років з відсотковою ставкою від 1 до 4% річних) [16, с. 135].

Крім того, треба зазначити, що всі ці регіональні банки роз­витку мають багато спільного не лише між собою, а й з Міжнарод­ним банком реконструкції та розвитку. їх спільною метою є на­дання фінансової та технічної допомоги для розбудови та розвитку конкурентоспроможних економік країн-учасниць.

Саме організаційна структура МБРР була взята за основу при розбудові регіональних банків розвитку. Керівними органами кожного з банків є Президент, Директорат та Рада керуючих, функції яких зафіксовано у статутах банків [43, с. 541].

143

Регіональні банки, як і Міжнародний банк реконструкції та розвитку — це акціонерні товариства. Джерелом поповнення їх статутного капіталу є запозичення на світових ринках капі­талу шляхом емісії власних облігацій та добровільних внесків багатших країн.