Тема 5. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (мбрр)

' і

5.1. Історія виникнення, мета створення і загальні принципи роботи мбрр

Група Всесвітнього банку (ТНе ~\¥огШ Вапк Сгоир — 1¥В) — це міждержавна інвестиційна група, яка об'єднує такі п'ять орга­нізацій:

• Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

• Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

• Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

• Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАТІ);

• Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конф­ ліктів — МЦУІК.

Діяльність усіх перелічених організацій спрямована на досяг­нення єдиної мети, якою задекларовано сприяння економічному і соціальному прогресу бідних країн. Але кожна з них забезпечує досягнення цієї мети власними методами: тим часом як одні надають позики урядам промислово менш розвинутих країн, інша кредитує приватний сектор цих самих країн, ще одна на­дає гарантії іноземним інвесторам на випадок «некомерційних ризиків», а остання примирює уряди з іноземними інвестора­ми в разі виникнення між ними фінансових суперечок.

Характеризуючи загальні особливості діяльності групи Все­світнього банку (СБ) треба зазначити таке. По-перше, група орієнтується на підтримку перш за все інфраструктурних про­ектів — у сфері енергетики, транспорту, водного господарства, систем зв'язку тощо. У вказані проекти, куди неохоче вклада­ють свої капітали приватні банки та інші кредитні й інвес­тиційні інститути, направляється близько половини кредитних ресурсів Групи Всесвітнього банку. Те саме можна сказати про проекти в галузі сільського господарства, які вирізняються висо­кою капіталомісткістю та відносно невисокою рентабельністю (на ці проекти припадає 1/5 кредитних ресурсів). Тим часом, без­посередньо на промислові проекти виділяється не більш як 1/5 кредитних ресурсів у межах групи Всесвітнього банку.

66

По-друге, із середини 70-х років у кредитній політиці групи Всесвітнього банку важливу роль почали відігравати так звані соціальні проекти: проекти, що пов'язані з ліквідацією бідності, розвитком охорони здоров'я, освітою, охороною навколишнього середовища, демографією (плануванням сім'ї) тощо. Більшість з цих проектів належать до категорії «затратних» і в принципі не можуть бути реалізовані в рамках схем проектного фінансування.

Група Всесвітнього банку відіграє важливу та помітну роль у підтримці операцій проектного фінансування у країнах, що розвиваються. Протягом тривалого часу Всесвітній банк був та й залишається дотепер найбільшим джерелом фінансування, на­даючи мільярди доларів для проектного фінансування у краї­нах розвитку. Водночас Всесвітній банк представляє конгломе­рат різних багатосторонніх фінансових інститутів зі спільними економічними та фінансовими цілями та поглядами.

Міжнародний банку реконструкції та розвитку (МБРР) — основ­ний інститут у групі Всесвітнього банку. Поштовхом до заснування цієї найбільшої міжнародної кредитної організації стала не стільки Друга світова війна, скільки Велика депресія, яка, на думку більшості американських та англійських політиків і економістів, була чи не найголовнішою передумовою початку воєнних дій.

Спроби окремих країн покращити економічне становище в межах національних кордонів, як правило, супроводжували­ся реалізацією заходів, спрямованих на досягнення коротко­строкового покращення стану власної економіки за рахунок погіршення ситуації у закордонних торгових партнерів. Найпо-пулярнішими задля заходів напередодні війни були девальвація власної валюти з метою посилення конкурентоспроможності свого експорту, обмеження конвертованості валют, демпінгу, скорочення імпорту, посилення протекціонізму. Досить поши­реним стало і застосування такого інструменту, як дефолт — у 30-ті роки повертати борги іноземним кредиторам відмовля­лися уряди Німеччини, Франції, Італії, Австралії, Канади, Японії, Іспанії, Фінляндії, Данії, Норвегії, Угорщини, Поль­щі, Греції, Австралії, Нової Зеландії та більшості латиноаме­риканських країн. При цьому відмовлялися платити як по кредитах зарубіжних урядів, так і по кредитах, наданих іно­земними банками, а на додаток ще й викупати власні цінні па­пери, розміщенні серед іноземних інвесторів.

Аналіз чинників і наслідків зростання напруження в міжна­родних економічних відносинах підвід прогресивних економіс­тів і політиків до усвідомлення потреби проведення радикаль­них змін у цій сфері.

67

■-

У 1949 р. за океаном було зосереджено 54,6% промислового виробництва і 33% експорту капіталістичних країн, а золоті запаси США збільшилися до 24 млрд дол. (що становило на той час майже 75% світових). Погоджуючись позичати акумульо­вані кошти своїм союзникам, США пропонували створення та­кого міжнародного механізму перетоків фінансових ресурсів, який би гарантував не тільки раціональне використання кре­дитів позичальником, а й повернення їх згодом кредитору.

Нагальна потреба в якнайшвидшій відбудові зруйнованих війною господарських комплексів і наданні фінансової підтримки економічно менш розвинутим союзникам по анти­фашистській коаліції, відновленні функціювання світових ринків товарів і капіталів, так само як і усунення потенційної загрози повторення глобальної економічної кризи, привели до висновку про доцільність створення більш досконалої схеми розбудови повоєнних міжнародних валютно-фінансових від­носин.

Ще до закінчення Другої світової війни експерти з країн ан­тигітлерівської коаліції вдалися до обговорення проектів рефор­мування світової валютної системи. їхньому обговоренню й узго­дженню було присвячено Бреттон-Вудську конференцію, що проходила 1-22 липня 1944 р. в американському містечку у штаті Нью-Гемпшир. Саме там представники 44 країн, які брали участь у її роботі, визначили організаційну структуру повоєнної міжнародної економіки й ухвалили рішення про створення інсти-туціональних засад світової валютно-фінансової системи.

Досягнення задекларованих у Бреттон-Вудсі цілей — під­тримки порядку і стабільності в міжнародній валютно-фінан­совій сфері — фахівці у сфері міжнародних фінансів вирішили забезпечити за допомогою двох міжнародних фінансових орга­нізацій, які й були засновані за рішенням конференції: Міжна­родного валютного фонду і Всесвітнього банку.

Створення не однієї, а двох організацій не було випадковістю. Розподіл повноважень між ними був породжений передусім від­мінностями у наданих їм функціях: якщо МВФ став інститутом співпраці, що поєднував виконання регулюючих, консультатив­них і фінансових функцій у валютно-фінансовій сфері, то Всесвіт­ній банк є переважно інститутом розвитку, про що й свідчить розшифровка назви МБРР — Міжнародний банк реконструк­цій та розвитку.

Договір про МБРР, що став водночас його Статутом, офіцій­но набрав сили 27 грудня 1945 року, а свою діяльність Банк

68

розпочав 25 липня 1946 року. МБРР є спеціалізованою устано­вою, що входить до системи ООН. Місце перебування МБРР — Вашингтон (США), Європейське бюро — Париж (Франція), То­кійське бюро — Токіо (Японія) [80, с. 462].

Членами-засновниками першої кредитної організації Групи Всесвітнього банку — Міжнародного банку реконструкцій та розвитку — стали 39 країн, які до 31 грудня 1945 р. підписали Статут як самого Банку, так і Міжнародного валютного фонду.

Цілі створення:

1. Надання допомоги у відбудові та розвитку територій країн- членів організації шляхом залучення інвестицій для розбудо­ ви економік, знищених чи пошкоджених війною, а також для конверсії військово-промислового комплексу та підтримки роз­ витку продуктивних сил у менш розвинутих країнах.

2. Залучення під гарантії Банку приватних іноземних інвес­ тицій; у разі несприятливих умов кредитування, що пропону­ ються приватним сектором, надання позик із власних авуарів.

3. Сприяння довгостроковому збалансованому зростанню між­ народної торгівлі й підтримка рівноваги балансу платежів через залучення міжнародних інвестицій у розвиток продуктивних сил країн-членів Банку, що має стимулювати підвищення про­ дуктивності, рівня життя та поліпшення умов праці на території країн-членів.

4. Залучення позик з-за кордону або гарантування їх, надхо­ дження коштів з інших джерел для першочергової реалізації найкорисніших і найактуальніших проектів.

5. Врахування при реалізації своїх операцій впливу міжна­ родних інвестицій на бізнесове довкілля у країнах-членах; сти­ мулювання якнайшвидшої конверсії військової промисловості найменш уразливим шляхом.

Свою назву «банк» МБРР отримав завдяки своїм операціям, що традиційно здійснюються банками: підписці на капітал, на­данні кредитів та/чи гарантій, випуску облігацій тощо. Але за іншими показниками — типом акціонерів, процедурою підпис­ки на капітал, обмеженням обсягу короткострокових запози­чень і, головне, за неприбутковим характером діяльності — він не має нічого спільного з традиційними банками.

Наприкінці 40-х років XX ст. найактуальнішим завданням МБРР було забезпечення фінансування реконструкції зруйнова­них війною економік західноєвропейських країн. Для цього ви­користовувались як власні кошти Банку, так і залучені через нього капітали американських інвесторів. Такими операціями

69

Банк сприяв економічній та політичній стабілізації в цих краї­нах і поширенню впливу американського капіталу на їхню еко­номіку.

Від середини 50-х років, коли становище західноєвропейсь­ких країн дещо стабілізувалось, а країни-отримувачі позик до-сягли рівня економічної самостійності, МБРР змінив напрям своєї діяльності. З того часу він зосередив свої зусилля на на­данні фінансової допомоги найбіднішим країнам світу, яким він, починаючи з 40-х років, позичив понад 300 млрд дол. США.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років Банк почав кредиту­вати «країни з транзитною економікою». До цієї групи, за класи­фікацією МБРР, належали 15 колишніх республік СРСР, а також Албанія, Болгарія, Боснія й Герцеговина, Македонія, Кіпр, Поль­ща, Румунія, Словакія, Словенія, Хорватія й Угорщина. За остан­нє 10-річчя фінансування зростало випереджальними темпами: якщо в 1989-1993 рр. цій групі країн надавали у середньому 2,6 млрд дол. США на рік, то в 1999 р. — уже майже 5,3 млрд дол.

МБРР є міжнародним відкритим акціонерним товариством, чисельність членів яких постійно зростає. Його Статутом досить докладно розроблені всі питання, пов'язані зі вступом до МБРР нових членів, процедурою виходу будь-якої країни з Банку, а та­кож регламентацію роботи Банку, його організаційну структу­ру, порядок формування вищих органів керівництва та їх повно­важення, порядок формування й використання авуарів МБРР. Так, зокрема, відповідно до статті II Статуту Банку, членом МБРР може стати будь-яка країна світу. Наразі членами МБРР є 181 країна. Останньою країною яка вступила до Банку, стала Республіка Палау.

Засновники обох міжнародних організацій обумовили мож­ливість вступу країн до МБРР її обов'язковим членством у МВФ. Для розуміння обґрунтованості цієї вимоги треба згадати, що краї­ни, які стали членами МВФ, беруть на себе зобов'язання реалізу­вати власну національну валютно-фінансову політику відповідно до так званого Кодексу поведінки, зафіксованого в документах Валютного фонду. Така політика передбачає, поміж іншого, й реа­лізацію країнамигчленами Фонду дієвих заходів щодо врівнова­ження платіжних балансів та макроекономічної стабілізації.

Кодекс поведінки включає в себе зобов'язання всіх країн-чле-нів дозволяти вільно і без обмежень обмінювати свої валюти на іноземні, інформувати МВФ про ті планові зміни в їхній фінан­совій і монетарній політиці, які можуть вплинути на економіку

70

інших держав-членів та, наскільки це можливо, модифікувати цю політику, спираючись на поради МВФ — з тим, щоб враху­вати інтереси усіх членів організації.

На додаток до обміну інформацією між організаціями здійс­нюється також координація надання ними фінансової допомоги країнам-членам. Ця координація є односторонньою: якщо МВФ приймає свої рішення самостійно, на підставі попередніх кон­сультацій з різними міжнародними організаціями, урядом та діловими колами країн-претендентів на позики та численними експертами, то Міжнародний банк реконструкції та розвитку при винесенні своїх рішень завжди зважає на оцінку платоспро­можності кожної країни фахівцями фонду.

Не тільки вступ до МВФ, а й виключення з нього супроводжу­ються аналогічними діями з боку Всесвітнього банку: будь-який акціонер Банку, що припиняє (добровільно чи примусово) своє членство у Фонді, обов'язково вилучається з числа акціонерів Банку впродовж трьох місяців.

Жодна з установ Всесвітнього банку не надає позики країні, якій Валютний фонд повністю або тимчасово відмовляє у кре­дитуванні. У разі, коли Фонд припиняє надання кредитів по вже відкритих ними лініях будь-якому своєму членові, така країна автоматично перестає отримувати фінансування і від МБРР — вона не тільки не отримає нових позик від Банку, а й буде при­зупинено виконання раніше узгоджених кредитних ліній.

Для дозволу залишитися акціонером Банку такій країні зна­добилося б спеціальне рішення Ради директорів МБРР, підтри­мане не менш як 75% голосів.

Постійно зростаюча кількість акціонерів Банку, яка наразі сягає 181, свідчить про те, що в його діяльності зацікавлені як ті, хто дає кредити, так і ті, хто їх отримує.

Умови надання кредитів через Всесвітній банк, хоч і можуть здаватися донорам малопривабливими (через низький відсоток), мають перевагу подвійного захисту (гарантіями самого Міжна­родного банку реконструкції та розвитку, а також урядів країн, які отримують позики). Окрім надійності, надання кредитів країнам третього світу через Всесвітній банк є привабливим для інвесторів ще й тому, що ці позики забезпечують розбудову на місці їх засвоєння сприятливого бізнесового довкілля, створення моральних і матеріальних передумов для приходу на новоство­рювані ринки вже позичкового приватного капіталу, а також створення нових ринків не тільки для товарів країн-кредиторів, а й для їхніх технологій та ноу-хау.

71

У переважній більшості випадків кошти, що виділяються через МБРР або МАР (Міжнародна асоціація розвитку), при­значені для фінансування життєво важливих, але малорентабель­них проектів, які через обмеженість фінансових можливостей отримуючої сторони не можуть бути реалізовані нею в першу чергу. До них належать проекти, пов'язані з енергетикою і транс­портними перевезеннями, на реалізацію яких у 50-60-х роках XX ст. витрачалося до двох третин наданих Банком позик. При порівнянні плюсів і мінусів використання іноземних кре­дитів для реалізації таких проектів треба враховувати те, що во­ни потрібні не тільки приватним інвесторам, які йдуть у другому ешелоні донорів, а й більшою мірою тим країнам, де вони осво­юються. Останні виграють не лише внаслідок зростання свого валового національного продукту, але й завдяки створенню но­вих робочих місць, поява яких уможливлює деяке зниження соціального напруження в найбільших країнах.

Діяльність Банку спрямована не на максимізацію свого при­бутку, а на координацію політики економічної допомоги промис­лово розвинутих країн тим своїм членам, які тільки-но розви­ваються. Міжнародний банк реконструкції та розвитку нікому не нав'язує своїх кредитів — навпаки, він виставляє цілу низку вимог щодо їх одержання.

Забезпечуючи менш багаті країни кредитними ресурсами за найнижчою вартістю, Банк не висуває отримувачам позик полі­тичних вимог: за статтею IV свого Статуту ні Банк, ні його служ­бовці не повинні втручатись у політику країн-членів МБРР. Оскільки метою Банку є досягнення максимальної віддачі кре­дитних ресурсів, останні надають у «невизначеному вигляді», тобто кошти можуть бути витрачені на купівлю товарів й опла­ту послуг у будь-якій країні світу.

Згідно з положенням своїх установчих документів МБРР як один зі спеціалізованих фінансових закладів ООН передусім має сприяти виконанню стратегічного завдання: інтегрувати еконо­міку всіх країн-членів з основними центрами світової системи господарства, наблизивши якість життя у бідних країнах до рів­ня розвинутих держав.

Розробляючи плани діяльності на майбутнє, керівництво Банку довело до відома громадськості свої наміри не спинятися на досягнутому, а продовжувати свою діяльність у раніше об­раному напрямі. Зокрема, планується здійснювати фінансову

72

підтримку зусиль, спрямованих на досягнення цілей розвитку світового співтовариства, а саме:

• скорочення наполовину до 2015 р. частки населення, яке живе у злиднях;

• забезпечення до 2015 р. загальної початкової освіти в усіх країнах світу;

• скорочення до 2015 р. дитячої смертності на дві третини, а материнської — на три чверті;

• забезпечення до 2015 р. загального медичного обслугову­ вання у сфері репродуктивного здоров'я;

• припинення до 2015 р. скорочення екологічних ресурсів на національному та глобальному рівнях.

Конкретна участь групи Всесвітнього банку у здійсненні цієї глобальної програми розвитку в найближчому майбутньому зосе­реджуватиметься, як про це оголосив президент Банку на щоріч­ній спільній конференції з МВФ, на п'яти напрямах, а саме:

1. підвищення ефективності державного управління шля­ хом забезпечення гласності, прозорості, свободи інформації, боротьби з корупцією, підвищення рівня підготовки й оплати праці державних службовців;

2. створення законодавчої системи, яка б вилучала прий­ няття волюнтаристських рішень, а також сучасної, прозорої фі­ нансової системи з адекватними органами нагляду, що функціо­ нуватиме на основі та відповідно до міжнародних принципів бухгалтерського обліку й аудиту;

3. підтримка системи соціального забезпечення — це забезпе­ чення загальної освіти (незалежно від статі), медичного обслуго­ вування, соціального захисту, створення і розвиток системи дошкільних навчальних закладів;

4. підтримка державних установ та інфраструктури зв'язку і транспорту, а також участь у проектах міського розвитку;

5. підтримка проектів у сфері захисту довкілля та розвитку людських ресурсів, реалізація яких уможливить безпечне ко­ ристування водою, продуктами харчування та джерелами енергії, а також захист культурного надбання, що має сприяти розвитку суспільства на історичному базисі.

Нова стратегія Банку має ще більше підсилити його роль партнера у зміцненні економіки та покращенні умов життя людей в усіх країнах світу. Вже й нині на групу Всесвітнього банку постійно припадає не менше половини загального обсягу кредитних ресурсів, що виділяються всіма міждержавними інституціями.

73