ЗМІСТ

Вступ 7

Як користуватися посібником 10

Тематичний план 15

Список скорочень 16

Г

¹ Модуль І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ

ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. БМР І МВФ. СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 17

Тема 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ

ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 17

1. Передумови і причини виникнення міжнародних фінансових організацій (МФО) . .17

2. Класифікаційна характеристика міжнародних фінансових організацій 23

3. Цілі та функції міжнародних фінансових організацій 24

Тема 2. ОСНОВНІ ФОРМИ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 27

1. Розвиток форм і особливості співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями 27

2. Інвестиційні проекти і проекти технічної допомоги, які реалізуються в Україні

з використанням коштів міжнародних

фінансових організацій 33

Тема 3. БАНК МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ (БМР) . . .36

1. Історія створення БМР 36

2. Організаційна структура і напрями діяльності БМР 38

Тема 4. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД (МВФ) 40

4.1. Історія створення, цілі, функції

та принципи МВФ 40

2. Організаційна структура МВФ 43

3. Членство у МВФ, джерела грошових коштів . .44

4. Головні напрями та механізми діяльності МВФ . .49

4

5. Умови надання кредитів МВФ 54

6. Україна і МВФ 55

Питання для самоконтролю 59

Тестові завдання до модуля І 60

Модульна контрольна робота № 1 65

Модуль II. ГРУПА ВСЕСВІТНЬОГО БАНКУ 66

Тема 5. МІЖНАРОДНИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ

ТА РОЗВИТКУ (МБРР) 66

5.1. Історія виникнення, мета створення

і загальні принципи роботи МБРР 66

2. Цілі, організаційна структура, напрями діяльності МБРР 74

3. Кредитна діяльність МБРР 75

4. Технічна допомога, гарантії та спільне фінансування МБРР 82

5.5. Стратегії МБРР в Україні 88

Тема 6. МІЖНАРОДНА АСОЦІАЦІЯ РОЗВИТКУ (МАР) . . 102

1. Історія створення МАР 102

2. Цілі й організаційна структура МАР 103

3. Напрями діяльності МАР 103

4. Особливості співпраці України з МАР 105

Тема 7. МІЖНАРОДНА ФІНАНСОВА КОРПОРАЦІЯ (МФК). .107

7.1. Історія створення, організаційна структура

та цілі МФК 107

2. Напрями діяльності МФК 109

3. Співпраця України з МФК 119

Тема 8. БАГАТОСТОРОННЯ АГЕНЦІЯ ГАРАНТУВАННЯ

ІНВЕСТИЦІЙ (БАТІ) ТА МІЖНАРОДНИЙ ЦЕНТР УРЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ СПОРІВ (МЦУІС) 122

1. Історія становлення, цілі та напрями діяльності Багатосторонньої агенції гарантування інвестицій 122

2. Гарантії Багатосторонньої агенції гарантування інвестицій 123

3. Історія становлення, цілі та напрями діяльності Міжнародного центру врегулювання інвестиційних спорів 127

Питання для самоконтролю 128

Тестові завдання до модуля II 129

Модульна контрольна робота № 2 . 134

5

Модуль III. РЕГІОНАЛЬНІ МІЖНАРОДНІ

ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ 135

Тема 9. Європейський банк реконструкції

ТА РОЗВИТКУ (ЄБРР) 144

1. Створення ЄБРР 144

2. Організаційна структура ЄБРР 146

3. Мета та основні завдання діяльності ЄБРР . . .148

4. Напрями діяльності ЄБРР 149

5. Співпраця України та ЄБРР 156

Тема 10. Чорноморський банк торгівлі

ТА РОЗВИТКУ (ЧБТР) 166

10.1. Мета створення й організаційна

структура ЧБТР 166

2. Цілі та функції ЧБТР 167

3. Співпраця України з ЧБТР 168

Тема 11. Інші регіональні міжнародні

ФІНАНСОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ 170

1. Міжамериканський банк розвитку 170

1. Міжамериканська інвестиційна корпорація 172

2. Карибський банк розвитку 172

3. Азійський банк розвитку 173

4. Ісламський банк розвитку 176

5. Африканський банк розвитку 177

Питання для самоконтролю 180

Тестові завдання до модуля ПІ 181

• Модульна контрольна робота № 3 185

Орієнтовний перелік питань до іспиту 186

Термінологічний словник 189

Список рекомендованої літератури 200

Додатки 207

ВСТУП

Модуль І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ

ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. БМР І МВФ.

СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ

ФІНАНСОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Тема 1. Становлення і розвиток міжнародних фінансових організацій

1.1. Передумови і причини виникнення

міжнародних фінансових організацій (МФО)

Міжнародна фінансова організація — це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, які спільно реалізують програму або ме­ту, керуючись певними правилами і процедурами, і діяльність яких виходить за національні кордони; важлива складова час­тина сучасної інституційної структури світових валютно-фінан­сових відносин. Нині у світі майже не існує держав, які б не бу­ли членами якоїсь міжнародної фінансової організації (МФО).

Серед основних передумов виникнення МФО можна виокре­мити такі, як:

• поглиблення інтернаціоналізації господарського життя; міжнародний поділ праці;

• вихід відтворювального процесу за національні кордони; швидкий розвиток і підсилення ролі транснаціональних корпорацій і банків у світовій економіці;

• активізація міждержавного та наднаціонального регулю­ вання всіх форм сучасних міжнародних економічних від­ носин;

• важливість створення організаційних основ міждержав­ ного механізму спільного вирішення країнами валютно- фінансових проблем світового господарського розвитку [43, с. 541].

Головним поштовхом до створення найвпливовіших, як на сьо­годні, МФО, а саме Міжнародного валютного фонду та Всесвіт­нього банку, стали «Велика депресія» 1929-1933 рр. та Друга світова війна з її руйнівними наслідками для світової економі­ки [64, с. 7].

17

Велика депресія виявилась однією з найглибших економічних криз століття і найбільшою кризою перевиробництва за всю історію капіталізму у світі. Розпочалася вона у США в жовтні 1929 р. з біржового краху, що став першим зовнішнім проявом кризових процесів, що відбувались у світовій капіталістичній економіці. Серед багатьох наслідків кризи можна назвати спад промислового виробництва, зростання безробіття, розорення фер­мерських господарств, розлад банківської системи [42, с. 14].

І хоч найбільша криза охопила Сполучені Штати Америки, інші країни світу також зазнали її негативного впливу. Особливо постраждали країни, що були залежними від експорту США — наприклад, країни Латинської Америки. Істотно позначилася Велика депресія і на економіці Німеччини, яка на той час була переобтяжена борговими зобов'язаннями, що стали умовою пере­мир'я після Першої світової війни. Країни світу зустріли різкий спад надходжень від експорту підвищенням тарифів на імпорт, що ще більше погіршило ситуацію в торгівлі. Золотий Стандарт, що був чинним тоді, зобов'язував держави підтримувати фік­сований валютний курс, але через падіння цін і втрату інтересу до валюти дотримуватися цього стандарту ставало дедалі склад­нішим. Поступово одна за одною країни стали відмовлятися від Золотого Стандарту.

На думку експертів, саме політика більшості країн Європи у 30-х роках, що полягала у девальвації власної валюти для по­силення конкурентоспроможності експорту, у демпінгових захо­дах, обмеженні конвертованості валют, посиленні протекціоніз­му, спричинила численні кризові явища у світі. Результатом стало практичне призупинення міжнародного кредиту, неста­більність платіжних балансів і валютних курсів, стихійне пе­реміщення величезних мас грошей.

Друга світова війна, яка почалася майже одразу після світової економічної кризи, фактично зруйнувала систему золотодевізно-го стандарту, що, у свою чергу, викликало потребу у розробці ва­лютно-фінансової системи, адекватної новим умовам функцію-вання світового господарства та міжнародних економічних відносин [43, с. 71]. Вона стала поштовхом до реформування міжнародної системи. Коли Сполучені Штати Америки були втягнуті у війну, міністр фінансів Генрі Моргентау молодший до­ручив своєму заступникові Гаррі Декстеру Уайту відповідати за міжнародну економічну і фінансову політику і запропонував йо­му розробити план перебудови системи по закінченні війни.

Одним з основних наслідків війни було те, що США, зреш­тою, отримали фактичний контроль над світовою економікою.

18

Деякі країни після війни мали потребу в отриманні фінансової допомоги для відбудови національних економік, а інші країни мали можливість надавати таку допомогу. У першу чергу це стосувалося СІЛА, що у першій половині XX ст. перетворилися з боржника на кредитора. Саме тоді виникла ідея створити між­народний механізм переміщення фінансових ресурсів, який би гарантував не тільки раціональне використання кредитів по­зичальником, а й повернення їх кредитору.

У липні 1944 р. в США відбулася Бреттон-Вудська конферен­ція, в якій взяли участь представники 44 країн світу і на якій було визначено організаційну структуру повоєнної міжнародної економіки й ухвалено рішення про створення інституціональних засад світової валютно-фінансової системи. Саме рішенням цієї конференції були засновані Всесвітній банк і Міжнародний ва­лютний фонд (МВФ), була прийнята угода, яка виконувала роль Статуту МВФ. Делегатам конференції було запропоновано на розгляд два плани реорганізації валютно-фінансової системи [78, с. 10-11].

Перший план, що був презентований заступником міністра фі­нансів США Гаррі Декстером Уайтом, полягав у створенні між­народного стабілізаційного фонду в розмірі 5 млрд дол. США шляхом укладення міжнародної угоди між США та їх союзника­ми. Ресурси фонду передбачалося використовувати у вигляді короткострокових позик країнам-учасницям для фінансуван­ня дефіцитів їх платіжних балансів. Це мало сприяти пожвав­ленню зовнішньої торгівлі, послабленню валютних обмежень і припиненню використання протекціоністських заходів.

Другий план, запропонований британським економістом Джо-ном Мейнардом Кейнсом, передбачав створення багатосторонньої платіжної системи і встановлення колективної відповідальнос­ті за врегулювання міжнародних валютних і платіжних відно­син. Для цього передбачалося заснувати Міжнародний клірин­говий союз, який би емітував власну валюту, світові кредитні гроші, що мали б стати єдиним міжнародним засобом ліквід­ності й замінити золото, виступаючи при цьому в ролі бази для визначення валютних паритетів національних валют.

План М. Кейнса не дістав підтримки, бо на той час спостеріга­лося незаперечне лідерство США як у політичній, так і у фінансо­во-економічній сферах. Отже, було вирішено взяти за основу план Уайта. Тому фінансова структура МВФ була базована на доларі США, а не на якійсь іншій міжнародній валюті. Його штаб квар­тира розміщувалась і розміщується зараз не в Лондоні чи Нью-Йорку, а у Вашингтоні, де міністерство фінансів США могло

19

б здійснювати на рішення значний вплив. Упродовж наступних ЗО років МВФ, по суті, був долароцентричною організацією, а США надавали більшу частину його кредитних ресурсів і фак­тично контролювали більшість його рішень про кредитування.

Статті Угоди про створення Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного Банку Реконструкцій та Розвитку (МБРР) набрали сили у грудні 1945 р., коли їх підписали перші 29 країн. Саме тоді розпочалася активна діяльність цих організацій.

Якщо простежити за ходом еволюції кредитної діяльності МВФ, її можна поділити на кілька основних етапів. Якщо перші роки існування Фонду кредити надавалися переважно на відбу­дову зруйнованих війною економік і головною метою було за­побігання кризовим явищам, подібним до великої депресії, то з середини 50-х років, коли становище країн дещо стабілізува­лося, спрямованість кредитної діяльності зазнала істотних змін. Головними одержувачами кредитів МВФ все ще залишалися пе­реважно країни Західної Європи, але кредитні кошти спрямо­вувалися на підтримку системи валютного регулювання.

Зі зміною у другій половині 70-х років принципів функціо­нування світової валютно-фінансової системи, коли замість твердих фіксованих валютних курсів Бреттон-Вудської системи виникла Ямайська валютна система з притаманним їй механіз­мом вільного курсоутворення, Фонд переключив свою діяльність на країни, що розвиваються. З того часу саме на ці країни припа­дає майже 90% позик Фонду [73, с. 65].

І, нарешті, із крахом у 90-х роках світової соціалістичної сис­теми і розпадом колишнього СРСР, поряд із наданням фінансо­вої допомоги на цілі здійснення структурних змін у фінансово-валютній сфері у країнах, що розвиваються, метою та цільовою функцією МВФ стало підтримання економічних реформ у колиш­ніх соціалістичних країнах, реформування посткомуністичної економіки. Ці програми МВФ дістали офіційну назву програм економічної стабілізації.

Варто зазначити, що діяльність Всесвітнього банку та Міжнародного валютного фонду тісно переплетені. Статутні до­кументи цих організацій закріплюють їх зв'язок одна з одною щодо зобов'язання узгоджувати дії, а також взаємного членст­ва. Будь-яка країна, перш ніж звернутися з проханням про вступ до Всесвітнього банку, мусить стати членом МВФ.

Як і МВФ, Всесвітній банк видозмінив свої завдання під впли­вом тих зрушень, що відбулись у світовому розвитку. Якщо первіс­ною метою Всесвітнього банку було забезпечувати збалансований

20

світовий розвиток, допомагати країнам-членам світового спів­товариства у налагодженні економічного розвитку та співпраці, піднесенні економіки, передусім країн Західної Європи, Японії, які зазнали руйнувань у роки Другої світової війни, то з розпадом колоніальної системи та виникненням незалежних країн Азії, Африки та Латинської Америки Всесвітній банк став надавати їм позики й технічну допомогу в реформуванні економіки і ство­ренні ринкової економічної системи.

Після розпаду СРСР Всесвітній банк став надавати допомогу суверенним державам, що утворилися, у реформуванні їх еко­номік на ринкових засадах. Для цього Всесвітнім банком була розроблена і стала втілюватись у колишніх соціалістичних краї­нах спеціальна програма так званої структурної адаптації (Зігисіигаі Айіизітепі).

Наприкінці 80-90-х років МВФ і Всесвітній банк стали тісні­ше взаємодіяти, більше інтегрувати свої програми економічної, валютно-фінансової стабілізації та додержуватись єдиної політи­ки. Якщо раніше Міжнародний банк реконструкції та розвитку займався фінансуванням проектів, то нині він опікується струк­турними питаннями, при цьому діяльність банку в цьому на­прямі мала узгоджуватись із МВФ, який, у свою чергу, обмежив коло питань своєї компетенції макроекономічними проблема­ми [53, с. 191].

Щодо країн, що розвиваються, політика МВФ/МБРР передба­чає допомогу урядам у формуванні в цих країнах основ ринкової за змістом економічної політики з пріоритетами розвитку приват­новласницького сектора, модернізації інституціональних структур, досягненні фінансової стабілізації як першого етапу загальної ма-кроекономічної стабілізації, проектуванні та здійснені відповід­них першочергових проектів, що забезпечують економічний роз­виток і покращують соціальне становище в цих країнах тощо.

Координація діяльності МБРР і МВФ здійснюється Комітетом з розвитку, який являє собою спільний міністерський комітет Ради директорів. Він складається з 24 членів — міністрів фінан­сів чи посадових осіб відповідного рівня. Комітет надає консуль­тації та готує доповіді для Рад директорів МБРР та МВФ.

Хоча бурхливий розвиток МФО припадає на середину XX ст., але треба зазначити, що історія виникнення міжнародних фінан­сових організацій бере свій початок не з Бреттон-Вудсу, а ще з 1930 року, коли було створено першу міжнародну фінансову організацію — Банк міжнародних розрахунків (БМР), який ще іноді називають Банком центральних банків.

21

Банк був організований для здійснення врегулювання між країнами-кредиторами різних фінансових претензій, що виник­ли після Першої світової війни і були пов'язані з репараційними платежами.

У резолюції Бреттон-Вудської конференції 1944 р. містила­ся рекомендація ліквідувати Банк міжнародних розрахунків, оскільки були організовані Міжнародний валютний фонд і Між­народний банк реконструкції та розвитку. Однак ліквідації вда­лось уникнути, і згодом БМР став виконувати роль технічного агента в межах Угоди про багатосторонні взаємні розрахунки відповідно до післявоєнної внутрішньоєвропейської угоди, укла­деної 18 листопада 1947 року, якою згодом керувались усі краї­ни, що брали участь у програмі європейського відновлення. Ді­яльність БМР полягала в технічному здійсненні компенсаційних угод, включаючи дебетування й кредитування рахунків ком­пенсаційних платежів за угодами для взаємних розрахунків, збирання й аналізу статистики за угодами по виплатах [73, с. 39] (детальніше про діяльність БМР можна дізнатись із теми З цього посібника).

Окрім вищезгаданих МФО, у світовій валютній системі існу­ють численні регіональні банки розвитку, які були створені на­багато пізніше. Це такі організації, як, наприклад, Європейсь­кий банк реконструкції та розвитку, Азійський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвит­ку, Ісламський банк розвитку, Чорноморський банк торгівлі і розвитку та ін.

Виникнення цих організацій було зумовлено низкою обставин, серед яких важливе місце займає зміна геополітичної карти світу.

УII половині XX ст. актуальною стала проблема розвитку ко­лишніх колоній Азії та Африки, які перетворилися на самос­тійні держави. Керівники новостворених держав прагнули позбутися залежності від своїх колишніх метрополій та розбу­довувати рівноправні економічні відносини.

Заснування банків, призначених для фінансової та технічної підтримки регіональних програм розвитку, відображало, з одно­го боку, прагнення колишніх метрополій зберегти за допомогою фінансових важелів свою присутність на регіональних фінан­сових і товарних ринках і можливість визначати бажаний для них напрям використання інвестицій у нових суверенних дер­жавах, а з іншого, — потребу останніх у концентрації власних та залучених ресурсів для вирішення наинагальніших проблем

22

прискореної розбудови національних конкурентоспроможних економік [43, с. 539].

До того ж на заснування регіональних банків розвитку впли­нули такі чинники, як нерівномірність економічного розвитку та відмінності культурних і політичних реалій країн різних ре­гіонів світу. Не останню роль також відіграло небажання країн «третього світу» виконувати вимоги, потрібні для отримання пільгових кредитів МВФ і Всесвітнього банку.

Наразі найвпливовішими регіональними банками розвитку вважаються Міжамериканський, Азійський та Африканський банки розвитку (про діяльність цих банків розвитку можна до­кладніше ознайомитися, розглянувши тему 11 посібника).

У цей самий період часу (друга половина XX ст.) новостворені держави Східної Європи стали на шлях ринкових перетворень. Виникла потреба у реформуванні інституційної структури, валют­но-кредитних і фінансових відносин, побудові нової соціальної політики, у розвитку приватного підприємництва. Усе це вимага­ло значних коштів та інвестицій. Для підтримки структурних і галузевих реформ у країнах Східної Європи, а також у країнах, утворених після розпаду Радянського Союзу, у травні 1990 р. бу­ло створено Європейський банк реконструкції та розвитку [61].