? Запитання для самостійного закріплення матеріалу

1. Методологія як наука.

2. Загальні ознаки науки.

3. Методологія пізнання як форма організації науки.

Література

1. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 2001.

2. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. – Мюнхен-Львів, 1995.

3. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. – М., 1993.

4. Лосев А.Ф. Словарь античной мифологии. – М., 1995.

5. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. – М., 1990.

6. Мир философии. Книга для чтения: В 2-х ч. – М., 1998.

7. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. – М., 1992.

8. Ортега-и-Гасет Х. Что такое философия? – М., 1991.

9. Радугин А.А. Философия: Курс лекций. – 2-е изд., перераб. И дополн. – М., 2001.

10. Спиркин А.Г. Философия. Учебник для технических вузов. – М., 2000.

11. Філософія: Курс лекцій. – К., 1994.

12. Философия. Учебник / Под ред. В.Д. Губина. – М., 1997.

Питання до модуля №2

1. Фундаментальне значення проблеми буття у філософії.

2. Основні поняття філософії.

3. Реальність буття і небуття.

4. Типи онтології.

5. Поняття новітньої філософської онтології.

6. Свідомість людини.

7. Свідомість і мова.

8. Свідомість і самосвідомість.

9. Природа і функції несвідомого.

10. Суспільна свідомість.

11. Роль цінностей в житті особи і суспільства.

12. Зміст і форми філософського вчення про розвиток.

13. Діалектика як вчення про універсальні зв'язки.

14. Принципи діалектики.

15. Поняття закону.

16. Закони діалектики.

17. Категорії діалектики.

18. Поняття гносеології.

19. Проблема пізнання у філософії.

20. Загальне поняття пізнання.

21. Форми пізнання.

22. Об'єкт і суб'єкт.

23. Логіка та інтуїція.

24. Пізнання і творчість.

25. Пізнання і знання.

26. Проблема істини.

27. Істина і хибність.

28. Критерії істини.

29. Рівні знання.

30. Методологія. Спосіб пізнавальної діяльності та його будова.

31. Методи і методики.

32. Загальні ознаки методології.

33. Методологія пізнання як форма організації діяльності.

Тема філософія суспільства План

1. Поняття суспільства.

2. Дві основні сфери суспільного буття і головні сфери життя суспільства.

3. Економічна сфера.

4. Політична сфера.

5. Духовна сфера.

Ключові терміни і поняття:

Духовне життя суспільства – сукупність процесів, пов'язаних із продукуванням в суспільно-історичному процесі інтелектуальних образів, ідей, настроїв, стереотипів поведінки та ін.

Ідеологія – активно-дійове спрямування процесів духовного життя суспільства, тому це є сукупність ідей, гасел, принципів, що в своїй сукупності утворюють певну програму сукупних соціальних дій.

Прогрес – такий характер розвитку певних, перш за все – соціальних процесів, коли параметри цих процесів підлягають оцінці або вимірюванню за принципом переходу від простого до складного, від одноманітної тотожності до диференційованої єдності, від меншого до більшого та ін.

Суспільство – система діяльності і життя людей, об'єднаних територією проживання, епохою, традиціями і культурою.

Суспільство - об'єктивна реальність, форма існування буття, що володіє внутрішньою структурою, цілісністю, законами, спрямованістю розвитку.

Суспільне буття має дві сторони:

• об'єктивну – тобто те, що існує незалежно від свідомості і волі людей (умови життя, потреби людей, стан матеріального виробництва та ін.);

• суб'єктивну – свідомість і воля людей, їхнє відношення до суспільства, прагнення, погляди.

На долю, розвиток суспільства впливають як об'єктивні умови його існування, так і суб'єктивні – воля і свідомість людей.

Основними сферами життя суспільства є: економічна, соціальна, політична і духовна.

Економічна сфера – базова, визначальна в житті суспільства. Вона містить у собі: виробництво, розподіл, обмін, споживання матеріальних благ (зміст економічної сфери).

Економічна сфера існує в слідуючи формах: економічний простір – той, в якому відбувається господарське життя; діяльність інститутів управління економікою; спосіб виробництва матеріальних благ.

Спосіб виробництва матеріальних благ має дві складові: виробничі сили і виробничі відносини.

Виробничі сили – люди з їх знаннями, умінням, трудовими навичками і засобами виробництва.

Засоби виробництва включають в себе все, за допомогою чого здійснюється виробництво: знаряддя праці; сировина і матеріали; будинки, споруди; транспорт.

Виробничі відносини – відносини між людьми в процесі виробництва. До них належать:

• відносини власності, особливо на засоби виробництва. Це визначний елемент виробничих відносин – оскільки той, хто володіє засобами виробництва, є хазяїном економіки і диктує умови, в той час як всі інші, які не є власниками засобів виробництва, вимушені пропонувати свої трудові послуги власникам за заробітну плату;

• відносини обміну діяльності на базі розподілу праці;

• відносини з приводу розподілу виробничих матеріальних благ.

Значення матеріального виробництва (економічної сфери життя суспільства) в тому, що воно:

• створює матеріальну базу існування суспільства;

• сприяє вирішенню проблем, що стоять перед суспільством;

• безпосередньо впливає на соціальну структуру (класи, соціальні групи);

• впливає на політичні процеси;

• впливає на духовну сферу – як безпосередньо (на вміст), так і на інфраструктуру, носій духовної сфери (школи, бібліотеки, театри, книги).

Соціальна сфера – система внутрішнього пристрою суспільства (соціальні групи, нації, народності), основана на розподілі праці, власності на засоби виробництва і національному факторі.

Основними елементами соціальної структури суспільства є:

• класи;

• страти;

• прошарки (основані не тільки на економічному розподілі, а й на традиціях);

• люди міст і сіл;

• представники фізичної і розумової праці;

• соціально-демографічні групи (чоловіки, жінки, молодь, старі);

• національні спільності.

По відношенню до соціальної сфери суспільства є два основних підходи:

• класовий, відповідно до якого все суспільство ділиться на великі групи – гоністичні, між якими відбувається класова боротьба); розповсюджений у марксистській філософії;

• стратифікаційний, згідно якому суспільство складається з різноманіття всіляких невеликих соціальних груп – професійних, демографічних і т.п., які взаємодоповнюють одна одну і взаємодіють між собою; підхід, властивий західній філософії.

Особливе значення має соціальна мобільність – можливість переходу з однієї соціальної групи в іншу (наприклад, робітника – в число інтелігенції, інтелігента – в число підприємця)

Соціальна мобільність – основа нормального існування суспільства, самореалізація кожної людини, його щастя. Як правило, низька соціальна мобільність властива тоталітарним державам і державам, які знаходяться в стані глибокого економічного, політичного і духовного застою.

З іншого боку, висока соціальна мобільність характерна для демократичних, динамічно розвинених суспільств, а також для будь-яких суспільств, які знаходяться в смузі революцій або реформ.

Існують різновиди і серед соціально мобільних суспільств Заходу, а саме: а) країни з найвищим рівнем мобільності – США, Італія, Японія; б) країни з середнім рівнем мобільності – Канада, Великобританія; в) країни з дуже низьким рівнем мобільності – Голландія, Швейцарія, Данія.

У країнах з низьким рівнем соціальної мобільності при високому рівні демократії, високому рівні життя перехід з однієї країни в іншу або неможливий, або вкрай скрутний. Це пояснюється компактністю суспільства, маленькими розмірами, жорстоким взаємозв'язком членів, силою традицій, “зайнятістю” місць в суспільстві.

Найвищим рівнем об'єднання соціальних груп є громадянське суспільство – суспільство, члени якого вважають себе громадянами єдиного цілого, усвідомлюють загальні задачі, моральні традиції.

Тенденцією розвитку сучасного суспільства є:

• перетворення його в усе більш однорідне, згладжування протиріч, різниці між стратами;

• ускладнення структури, дроблення страт до мікрорівня – так званих “малих груп”.

Політична сфера суспільства – сукупність установ і організацій, які виражають інтереси соціальних груп, здійснюють керівництво суспільством.

Елементами політичної системи суспільства є:

• держава і державні органи;

• політичні партії;

• суспільні організації;

• профсоюзи;

• інші інститути.

Всі елементи політичної системи мають свої функції, але в той же час взаємозв'язані. Головним елементом політичної системи суспільства є держава – система органів, які здійснюють державну владу. Основними функціями держави є:

• представницька (представляти інтереси різних політичних, соціальних груп);

• регулятивна – підтримувати порядок в суспільстві, керувати суспільними процесами);

• охоронна – охороняти громадян як від зовнішньої, так і від внутрішньої загрози;

• зовнішньополітична;

• інтеграційна.

Основне питання політичного життя – питання про владу.

Основними елементами духовного життя суспільства є:

• духовна діяльність;

• духовні цінності;

• духовні потреби людей;

• духовне споживання;

• індивідуальна свідомість;

• суспільна свідомість.

Духовна діяльність – діяльність свідомості, в процесі якої виникають думки і почуття, образи і уявлення про людину, матеріальний і духовний світ. В результаті духовної діяльності виникають духовні цінності, наприклад, моральні, релігійні підвалини, навчальні теорії, художні твори.

В ході духовної діяльності духовні цінності поширюються і споживаються відповідно до їх духовних потреб. Спілкування між людьми, взаємо обмін духовними цінностями називається духовними потребами.

Індивідуальна свідомість людини – сприйняття ним окремих сторін буття.

Суспільна свідомість – виникаюча із суспільної практики людей, їх виробничої, сімейно-побутової й іншої діяльності сукупність почуттів, настроїв, ідей, теорій, художніх і релігійних образів, різних поглядів, що відбивають усе розмаїття буття.

Елементами суспільної свідомості є:

• повсякденна і теоретична свідомість;

• суспільна ідеологія і психологія;

• форми суспільної свідомості.

Повсякденна свідомість – безпосереднє сприйняття суспільством і його членами навколишньої дійсності.

Теоретична свідомість – найвище узагальнене сприйняття буття.

Суспільна психологія – почуття, інтереси, прагнення, мети, ідеали, звичаї, традиції, потреби й інтереси людей і суспільства в цілому.

Формами суспільної свідомості є: політичне, правове, моральне, навчальне, релігійне.