Література

1. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 2001.

2. Кульчицький О. Основи філософії і філософських наук. – Мюнхен-Львів, 1995.

3. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. – М., 1993.

4. Лосев А.Ф. Словарь античной мифологии. – М., 1995.

5. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. – М., 1990.

6. Мир философии. Книга для чтения: В 2-х ч. – М., 1998.

7. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. – М., 1992.

8. Ортега-и-Гасет Х. Что такое философия? – М., 1991.

9. Радугин А.А. Философия: Курс лекций. – 2-е изд., перераб. И дополн. – М., 2001.

10. Спиркин А.Г. Философия. Учебник для технических вузов. – М., 2000.

11. Філософія: Курс лекцій. – К., 1994.

12. Философия. Учебник / Под ред. В.Д. Губина. – М., 1997.

Тема філософська думка україни від київської русі до XIX століття План

1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури.

2. Загальні особливості української філософії.

3. Особливості функціонування філософських ідей в Київській Русі.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

Знати:

• історичні та культурні особливості формування української філософської думки;

• етапи розвитку української філософії та їх загальну характеристику;

• зміст і проблематику найвизначніших культурно-освітніх та філософських пам'яток;

• характерні риси й особливості української філософії на кожному з етапів її розвитку та особливості її зв'язку із загально історичним процесом.

Вміти:

• пояснювати історичні особливості проявів українських філософських пошуків в залежності від суспільно-історичного та культурно-гуманітарної думки;

• робити порівняльний аналіз філософських надбань різних епох української історії.

Розуміти:

• причини історичних та культурних особливостей української філософської думки;

• органічний зв'язок розвитку філософських ідей із духовними та суспільно-політичними процесами в Україні;

• культурне та соціальне значення філософської спадщини для розвитку сучасного українського суспільства.

Ключові терміни і поняття:

Атеїзм – так деякі дослідники називають прояви в українському національному характері та філософській думці любові до Землі, культ Землі.

Антропоцентризм – філософський принцип, згідно з яким людина є ценром Всесвіту або займає центральне положення у всіх міркуваннях та вирішеннях.

Барокальність – виявлення особливостей української філософської думки у вигляді її рухливості, динамізму та певній сконцентрованості навколо проблем духовного вдосконалення, пов'язаного із глибокою релігійністю.

Братські школи – центри освіти та духовного життя в Україні, що виникали, починаючи від XVI ст. з метою збереження православних засад життя та протидії католицькій експансії.

Емоційність – одна з провідних особливостей української філософії, що полягає у наданні переваги прямому щирому почуттю над раціональним міркуванням при вирішенні смисложиттєвих проблем.

Естетизм – особливість української філософії та духовності взагалі, що проявляє себе у цінуванні краси в усіх її виявленнях.

Непомітного зла філософія – оригінальна концепція М.В. Гоголя, згідно з якою у боротьбі Бога та диявола за людські душі найнебезпечнішим для людини постає маленьке, непомітне зло, через прийняття якого людина поступово опиняється у диявольських паузах.

Просвітництво – європейська течія в галузі культурного і духовного життя XVI – XVIII ст., що ставила собі за мету сформувати погляди, котрі виходили передусім з вимог людського розуму.

Ренесанс – виникнення нового відчуття життя, що споріднене з античністю і протилежне Середньовіччю.

Споріднена праця – вид діяльності, котрий особливо припадає людині до душі, відповідає її природним схильностям та здібностям, приносить радість і задоволення вже й сама по собі, а не лише своїм результатом.

Філософія – явище загальнолюдське. Вона досліджує те, що ставило в минулому і становить у наші дні ядро загальнолюдських цінностей, самоусвідомлень, духовних надбань.

Українська філософія – це явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто, що вона виражала, концентрувала, виводила на рівень осмислення деякі важливі риси національного характеру та світосприйняття українців.

На основі численних досліджень та осмислень, можна стверджувати про існування таких особливостей українського національного характеру: емоційність, естетизм, сентиментальність, психічна рухливість, шанування індивідуальної свободи, релігійність та своєрідний культ Землі, а також відчуття близькості із природою.

• Емоційність та чутливість в позитивному виявленні постають в якості співчуття, зацікавленого ставлення до людей та справ, проте в негативному прояві вони приводять до певного нехтування докладних раціональних обґрунтувань, послідовних осмислень життєвих ситуацій, продукування розлогих та деталізованих програм дії.

• Сентиментальність та естетизм позитивно проявляють себе як любов до краси в усіх її виявленнях, як бажання прикрасити життя, але, в той же час, вони приводять до певної поверховості, схильності до пишнот та декоративізму; останній момент Д.Чижевський характеризує як “схильність більше здаватися, ніж бути насправді”.

• Психічна рухливість українців приводить до їх вміння швидко адаптуватися у певній психічній нестабільності, схильності до психічного панікування.

• Шанування індивідуальної свободи, як відомо, історично проявлялася у небажанні українців коритися насильству, іноземному пануванню, проте саме ця риса проявляє себе і негативно – у вигляді розбрату, неузгодженості дій, невміння об'єднувати сили для вирішення складних проблем.

• Українська релігійність була відзначена навіть спостереженнями за історією сумнозвісних сталінських концтаборів; саме вона допомагала переживати трагічні колізії радянських часів. Але ця релігійність також залишається певною мірою пов'язаною із декоративізмом, вона в основному теоретично не заглиблена, теологічно не деталізована.

• Ставлення до Землі та природи із любов'ю також далеко не завжди набуває характеру свідомо запровадженого у життя принципу, тому поруч із ретельним догляданням Землі та природи можна зустрітися на Україні також із фактами знищення лісів (з метою наживи), забруднення річок та ін.

Вона постає переважно внутрішнім явищем української культури

Українська філософія ніколи не виявляла схильності до абстрактно-раціональних системних побудов

Вона завжди проявляла схильність до моральних настанов та життєвого повчання

Переважно позитивно ставиться до релігії, до шанування вищих духовних цінностей

Досить сильно була обернена у бік історичних та історіософських осмислень особливостей долі як українського народу, так і слов'янства в цілому

Досить сильно інтегрована у літературу, громадянсько-політичну думку, культурно-історичні проекти та міркування

Філософія як особливий напрям інтелектуальної діяльності з'явилася на території України в часи Київської Русі, і занесеною сюди вона була із християнством із Візантії – православної грецької держави.

В Київській Русі освіта та освіченість, а разом із ними і премудрість, набули особливого соціального статусу.