Тема німецька класична філософія План

1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.

2. Основні напрямки німецької класичної філософії.

3. Іммануїл Кант – засновник німецької класичної філософії. Основні ідеї І.Канта.

4. Філософські ідеї І.-Г.Фіхте та Ф.-В.-Й.Шеллінга.

5. Філософія Гегеля як найвище досягнення німецької класичної філософії.

6. Антропологічний принцип філософії Л.Фейєрбаха.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

Знати:

• чому німецьку класичну філософію виділяють в окремий період розвитку новоєвропейської філософії;

• на яких світоглядних засадах були створені великі філософські системи німецької класики;

• завдяки чому та в якому сенсі німецька класична філософія постала вершиною в розвитку новоєвропейської філософії.

Вміти:

• пояснювати зміст принципів, обґрунтованих та запропонованих у наукове мислення німецькою класикою;

• простежувати логіку розвитку проблематики у німецькій класичній філософії;

• оцінювати загальні результати її розвитку.

Розуміти:

• що нового внесла німецька класична філософія в європейську філософію, науку та культуру;

• зміст і значення фундаментальних філософських тем – будови Всесвіту, пізнання, людського буття та духу, якими вони постали у концепціях і вченнях представників німецької класичної філософії;

• у якому сенсі німецька класична філософія завершила розвиток класичної європейської філософії.

Ключові терміни і поняття:

Апріорний та апостеріорний – дослівно: перед “досвідний” та “після досвідний”; поняття філософії І. Канта, який вважав, що задля пізнання людського розуму потрібні його власні форми, які передують пізнанню, а тому постають апріорними; все, що проходить через досвід, набуває рис не просто інтелектуальних форм, а знання, яке завжди апостеріорне.

Друга рефлексія – той рівень самоусвідомлення думки, коли вона фіксує не реальність, а лише свої власні акти, висвітлюючи поле свого “чистого”

споглядання; саме така рефлексія здатна усвідомлювати себе як єдине всеохоплююче середовище будь-якого змісту, а логікою другої рефлексії може бути лише логіка самовідрізняння та само поєднання – логіка внутрішніх суперечностей, тобто діалектична логіка.

Предмет – частина об'єкта, яка виділена, помічена та відмічена людиною через віднесення її до певних еталонних систем відліку та визначеності; через це той же самий об'єкт може поставати у визначеннях різних предметів для різних галузей пізнання.

Розвиток – за Гегелем, такий тип зв'язку, який резюмує, підсумовує усі можливі зв'язки та взаємодії дійсності, тобто це є “зв'язок усіх зв'язків”; тому лінія розвитку найбагатша за змістом від будь-яких типів зв'язку, а тому пізнання розвитку ущільнює пізнання, робить його більш насиченим та ефективним.

Система знання – за Гегелем, будь-яке знання, що претендує на істинне, має бути системно впорядкованим, адже лише при цьому воно постане позбавленим однобокості та випадковості; взаємний зв'язок усіх компонентів знання не лише робить знання надійнішим, а й доступним для перевірок.

Субстанція - суб'єкт – основна характеристика абсолютної ідеї у філософії Гегеля, оскільки остання не лише все включає у свій зміст, а й постає єдиним джерелом руху та активності.

Я і Ти – відношення, яке у філософії Фейєрбаха постає єдиною справжньою основою та умовою людського спілкування: лише тоді, коли ми бачимо у співбесіднику “Ти”, тобто принципово рівне та споріднене нашому “Я”, можливий справжній, виправданий діалог між людьми.

Німецька філософія ХІХ в. - унікальне явище світової філософії.

Унікальність німецької філософії в тому, що трохи більше, ніж за 100 років їй вдалося:

• глибоко дослідити проблеми, що століттями переймали людство, і прийти до таких висновків, що визначили весь майбутній розвиток філософії;

• сполучити в собі майже всі відомі в той період філософські напрямки - від суб'єктивного ідеалізму до вульгарного матеріалізму й ірраціоналізму;

• відкрити десятки імен видатних філософів, що ввійшли в "золотий фонд" світової філософії (Кант, Фіхте, Гегель, Маркс, Енгельс, Шопенгауер, Ніцше й ін.).

У цілому в німецькій філософії XIX в. можна виділити наступні основні напрямки:

• німецька класична філософія (перша половина XIX в.);

• матеріалізм (середина і друга половина XIX в.); .

• ірраціоналізм (друга половина і кінець XIX в.), "філософія життя".

Німецька класична філософія одержала особливе поширення наприкінці XVIII - першій половині XIX вв. Її основу склало творчість п'яти найбільш видатних німецьких філософів того часу:

• Іммануїла Канта (1724-1804); .

• Иоганна Фіхте (1762 - 1814);

• Фрідріха Шеллинга (1775 - 1854);

• Георга Гегеля (1770 -1831);

• Людовика Фейєрбаха (1804 - 1872).

У німецькій класичній філософії були представлені три ведучих філософських напрямки:

• об'єктивний ідеалізм (Кант, Шеллинг, Гегель);

• суб'єктивний ідеалізм (Фихте);

• матеріалізм (Фейєрбах).

Німецька класична філософія розробила кілька загальних проблем, що дозволяють говорити про неї як про цілісне явище. Вона:

• повернула увагу філософії від традиційних проблем (буття, мислення, пізнання й ін.) до дослідження людської сутності;

• особливу увагу приділила проблемі розвитку;

• значно збагатила логіко-теоретичний апарат філософії;

• глянула на історію як цілісний процес.

Основоположником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант (1724 - 1804). Іммануїл Кант:

• дав пояснення виникненню Сонячної системи в силу природних причин на основі законів Ньютона - з обертової туманності розряджених у просторі часток матерії;

• висунув теорію про наявність границь пізнавальної здатності людини і неможливості пізнати внутрішню сутність речей і явищ навколишнього ("речей у собі");

• висунув навчання про категорії - основних, гранично загальних поняттях, якими оперує філософія;

• сформулював моральний закон ("категоричний імператив");

• висунув ідею про "вічний світ" у майбутньому, заснованому на економічній неефективності війни і її правовій забороні.

чуття

дають матеріал пізнання

через чуття реальність нам надається