2. Елементи системи оподаткування (елементи податків)

В основі побудови механізму стягнення податків лежать елементи податків, такі, як : суб’єкт, об’єкт, ставка, одиниця оподаткування, база оподаткування, джерело сплати і квота. Між цими поняттями існує певне підпорядкування, яке найпростіше можна проілюструвати, поставивши до них запитання: суб’єкт  хто сплачує; об’єкт  що оподатковується; одиниця  як це що обчислюється; джерело  з чого сплачується; ставка  скільки сплачується; квота  як частка доходу утримується.

Суб’єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці), податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

Термін «платник податку» визначає саме суб’єкт оподаткування. Однак цей суб’єкт здебільшого є тільки посередньою, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником, або носієм, кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, — і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків. З огляду на це твердження про перекладання податкового тягаря на їхні плечі безпідставні — він був там завжди й альтернативи просто не існує.

Суб’єкт або платник податку - це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Критеріями вибору платника є швидкість надходження податку, наявність можливостей контролю за своєчасністю і повнотою його сплати, відсутність шляхів ухилення від оподаткування. В окремих випадках між платником і державою може знаходитись уповноважена особа, яка утримує податок і перераховує його до бюджету (наприклад, бухгалтерія підприємства утримує і перераховує до бюджету прибутковий податок з заробітної плати найманих працівників).

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується: які операції, які товари, які доходи, яка власність, тощо. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта. Фізичний вимір досить точно відображає об’єкт оподаткування, наприклад оцінка земельної ділянки для сплати податку на землю проводиться в гектарах, сотих гектара, тощо. Грошовий вимір може бути безпосереднім - при оцінці доходів (одиницею оподаткування в даному випадку виступає грошова одиниця) і опосередкованим – при оцінці кількісних показників у грошовій формі (наприклад, при оцінці земельної ділянки в грошовому виразі).

База оподаткування - це розмір об’єкта оподаткування в грошовому чи фізичному вимірі. Якщо одиницею оподаткування виступає грошова одиниця, то база оподаткування буде виражена у вартісних обсягах (обсяг доходів громадян, вартісний обсяг продажів, тощо). Якщо ж одиницею оподаткування є фізичний вимір об’єкта оподаткування, то в цьому випадку базою оподаткування виступатиме добуток одиниці оподаткування на кількість таких одиниць (наприклад, одиницею оподаткування акцизним збором міцних горілчаних виробів є 1літр 100% спирту, а отже базою оподаткування виступатиме кількість літрів 100% спирту, яку вміщує оподатковувана партія міцних горілчаних виробів). Саме до бази оподаткування застосовуються ставки для визначення суми податку.

Ставка - це розмір податку на одиницю оподаткування. В залежності від обсягу оподатковуваних операцій ставки можуть бути універсальні (єдині) або диференційовані. Універсальні або єдині ставки передбачають створення рівних умов для всіх платників податків. Диференціація податкових ставок може проводитись щодо розміру або виду об’єкта оподаткування (наприклад, різні підакцизні товари оподатковуються акцизним збором за різними ставками), та щодо статусу і місцезнаходження платників (так, наприклад, для суб’єктів підприємництва у спеціальних економічних зонах ставка податку на прибуток зменшується вдвоє).

За побудовою ставки поділяються на тверді і процентні. Тверді ставки встановлюються для податків, по яких база оподаткування визначена у фізичному вимірі. В свою чергу тверді ставки поділяються на фіксовані - тобто в грошовому виразі на одиницю оподаткування, виражену в кількісному виразі (наприклад, ставка по акцизному збору по бензину становить 40 євро за 1 тону) і відносні - тобто в частках до встановленої державою величини в грошовому виразі на одиницю оподаткування (наприклад ставка мита за посвідчення заповітів нотаріальними органами становить 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

Процентні ставки встановлюються щодо податків, база оподаткування яких визначена у вартісному вимірі (обсяг доходів, обсяг продажів, тощо). Вони поділяються на пропорційні, тобто ставка не змінюється при зміні обсягів бази оподаткування, прогресивні - ставка збільшується при збільшенні бази оподаткування, та регресивні - ставки зменшуються при збільшенні бази оподаткування.

В податковій практиці по одному податку можуть застосовуватись одночасно і тверді і процентні ставки, так, наприклад із позовних заяв майнового характеру мито стягується за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Джерело сплати - це доход платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може співпадати з об’єктом оподаткування (оподаткування доходу громадян прибутковим податком) або не співпадати (сплата податку на транспортний засіб, який не використовується для одержання доходів).

Квота - це частка податку в доходах платника. В практиці оподаткування податкові квоти не встановлюються, а лише використовуються для аналізу характеристик рівня оподаткування.