Тема 6. Податки і податкова система

1. Сутність і функції податків.

2. Елементи системи оподаткування (елементи податків).

3. Класифікація податків.

4. Податкова система: поняття і наукові основи побудови.

5. Податкова політика.

1. Сутність і функції податків

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є насамперед податки, які забезпечують вилучення і перерозподіл створеного валового внутрішнього продукту і формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Історія цивілізації свідчить, що податки — це найбільш пізня форма державних доходів. Первісно податки називались «anxibia» (допомога) і мали тимчасовий характер. Вважалося, що податки суперечать недоторканності приватної власності, і їх введення допускалося лише в надзвичайних випадках як екстраординарне джерело державних доходів. Ще в першій половині ХVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків на загальнодержавні потреби, і король не міг ввести податки без його згоди. З часом податки перетворились із тимчасового в постійне джерело державних доходів. Податки стають настільки звичним джерелом державних коштів, що відомий політичний діяч Північної Америки Б. Франклін (1706—1790) зміг сказати, що «платити податки і вмерти повинен кожен».

Сьогодні ми не можемо уявити собі державу без податків. Об’єктивною реальністю є те, що, з одного боку, податки — це фінансове підґрунтя існування держави, а з іншого, податки — це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво.

Економічну категорію «податок» слід розглядати в таких аспектах:

• за економічною сутністю;

• формою прояву;

• з організаційно-правового боку.

За економічною сутністю податки – це грошові відносини, між державою в особі уповноважених органів, з одного боку, та платниками податків (юридичними і фізичними особами), з іншого, з приводу примусового вилучення частини створеної вартості та формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізуються державою.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правового боку податок — це обов’язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Податковим відносинам притаманні свої відмітні особливості, що дають змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов’язковий характер податків та їх відносна безповоротність.

Ознаки категорії податок:

• односторонній рух вартості (від платника податку до держави),

• примусовий характер,

• безеквівалентність,

• відсутність цільового використання,

• відносна безповоротність,

• законодавча регламентація,

• однаковий підхід до всіх платників,

• зміна форми власності.

У фінансовій термінології вживаються п’ять термінів, що відображають платежі державі, — плата, відрахування і внески, податок, збір. Незважаючи на певні особливості, ці платежі характеризуються спільними ознаками, що дають змогу об’єднувати їх в одну групу як податки й обов’язкові платежі податкового характеру.

Плата (відповідає на запитання «за що?») передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою (плата за воду, плата за заготівлю деревини тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи. За економічним змістом плата не є податком, бо не відображає перерозподілу доходів.

Плата, на відміну від податків, передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою, тобто платник перераховує кошти до бюджету, одночасно отримуючи можливість використання певних ресурсів чи послуг (наприклад, плата за користування надрами, плата за утримання дітей у школах-інтернатах).

Відрахування і внески (відповідають на запитання «на що?», «від чого?») передбачають цільове призначення платежів. Воно може бути тільки частковим (відрахування), тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним (внески), коли витрачання коштів у повному обсязі здійснюється тільки за цільовим призначенням. Наприклад, часткове цільове призначення мають відрахування на геологорозвідувальні роботи. Оскільки вони вносяться до бюджету, то в загальній сумі його доходів це цільове призначення втрачається. При цьому розміри фінансування з бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути як більшими, так і меншими від суми надходжень цих відрахувань. Коли обсяг фінансування менший за суму надходження, цільове призначення залишку не зберігається. Прикладом повного цільового призначення є відрахування і внески у різні цільові фонди — внески у Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін. Використовувати ці внески не за призначенням не дозволяється, а змінити цільове призначення можна тільки на законодавчій основі. Загалом відрахування і внески можна розглядати як цільові податки.

Податки (відповідають на запитання «для чого?») встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави — управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають ні ознак еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Тобто конкретний податок — це нецільовий, безоплатний (нееквівалентний), неповоротний обов’язковий платіж державі. Однак якщо роз­глядати податки сукупно, то прикмети плати і відрахувань видно досить чітко. Податок — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

Особливою формою податкових платежів є збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру, що збираються за місцем події (наприклад, ринковий збір).

Збори передбачають цільове призначення платежів, тобто вказані надходження вводяться для фінансування певних конкретних цілей, наприклад, збори до фондів соціального страхування, митні збори. Використання вищевказаних термінів в практичному аспекті в Україні не завжди відповідає їх теоретичному значенню. Так, досить часто зборами називають платежі, які не мають цільового призначення, замість того, щоб використовувати термін “податки”, як наприклад майже всі збори, які відносяться до складу місцевих податків і зборів (курортний збір, готельний збір, тощо), або акцизний збір.

До інших платежів, які формують доходи держави відносять різноманітні надходження, такі як отримання коштів від продажу державної власності, фінансові санкції і штрафи, гранти, добровільні пожертвування, тощо. Як правило, такі надходження мають разовий, а не регулярний характер, на відміну від вищевказаних.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси загалом виконують дві функції — розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов’язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони є методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи у такий спосіб фіскальну функцію.

Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не тільки достатньо податків, а й головне, надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися за регіонами.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Оскільки призначення податків полягає у забезпеченні витрат держави, то терміни їх сплати мають бути погоджені з термінами фінансування видатків бюджету.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Безглуздо встановлювати такі податки, які необхідних гарантій не дають, бо в такому разі невизначеною стає вся фінансова діяльність держави.

Рівномірність розподілу податків за територією необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. Без цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного бюджету, ступінь регіонального самоврядування і самофінансування.

Податки, як уже зазначалось, відображають рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів платника. Причому об’єктивно кожний платник заінтересований сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за рахунок зменшення обсягів об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодо оподаткування умов діяльності. Отже, у сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує суспільне призначення податків. Сутність регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.

Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки об’єктивно властивій податкам регулюючій функції.

Використання податків як фінансових регуляторів — дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного — все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити сутність впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

Сутність податків проявляється в їх функціях. Функції податків випливають із функцій фінансів. Податки безпосередньо пов’язані з розподільною функцією фінансів в частині перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту від юридичних і фізичних осіб на користь держави, тобто виступають методом централізації ВВП у бюджеті, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Крім фіскальної, податки виконують регулюючу функцію, суть якої полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників (мікроекономічний аспект), а також на макроекономічні показники.

Вивчаючи функції податків, необхідно звернути увагу на те, що серед економістів не існує єдиної точки зору щодо функцій, які виконують податки, і крім вищеназваних, називаються ще розподільна, контрольна, стимулююча, економічна та соціальна функції податків.