7.Поняття та ознаки права

Характеризуючи право, слід виходити з того, що воно є складним та багатоаспектним явищем.

Термін "право" (лат. "jus") має безліч тлумачень і визначень. Однак об'єднує ці тлумачення те, що всі народи і окремі люди вбачають у праві справедливість, захист, правду. Недаремно в українській мові слова "правильний", "правда", "правий (права рука)", "правило", "виправляти" та інші мають спільний корінь і означають істину, щось добре для себе і своєї держави. Навіть перший збірник законодавчих норм на території України називався "Руська правда". А в англійській мові одне слово "right" означає і право людини, і праву сторону, і правильні дії, і просто згоду.

"Залежно від сфери знань, де використовується цей термін, розрізняють його філософське, соціологічне, психологічне та інші тлумачення; зміст кожного терміна відображає ті його сторони, аспекти, що входять до предмета відповідної науки" (4, с.229).

Характеризуючи поняття «право», слід виходити з того, що воно є складним та багатоаспектним явищем. Множинність визначень права залежить від чисельності поглядів на походження, джерела права, на бачення природи його зв’язків з державою, а також від того, які саме аспекти та риси права досліджуються. В цьому криються і причини розбіжностей у визначенні права.

Вчених-правознавців можна поділити на три групи (за 5, с.12): 1) ті, хто визнає неможливість пізнання сутності та визначення поняття права; 2) ті, хто обходить ці питання; 3) ті, хто наводить своє (так зване робоче) визначення, яке відповідає лише цілям конкретного дослідження, не намагаючись зрозуміти, чому до них навіть геніальні попередники не змогли зробити цього. Виділяють ще й четверту групу — тих, хто розглядає право як багатоаспектне явище та, досліджуючи його як у державному, так і наддержавному вимірах, об'єднують усю гаму визначень у межах так званої синтетичної, інтегративної школи права.

Л.Явич визначає право залежно від форм вияву: "Право – це продукт духовної

діяльності, різновид оціночного духовного освоєння дійсності, момент урегульованості і порядку в суспільних відносинах, сфера соціальної свободи, сукупність юридичних норм тощо." (8, с. 10)

О.Скакун дає таке визначення: "Право – система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу" (6, с. 253).

С.Лисенков у межах нормативного праворозуміння прив'язує право до держави, як і багато інших дослідників: "Право – це система загально-обов'язкових, формально визначених правил поведінки загального характеру (норм права), які у встановленому порядку санкціонуються або формулюються державою та забезпечуються можливістю застосування державного примусу" (4, с.120).

На думку відомого українського правознавця Б. Кістяківського (за 5, с. 143), право є і державно-організаційним, і соціальним, і психічним, і нормативним явищем. Державно-організаційне, або державно-наказове, поняття права визначається як сукупність норм, виконання яких забезпечується державою. Тобто право — це те, що держава наказує вважати правом. Соціологічне поняття права український правознавець ставить на друге місце. У його інтерпретації це є правовідносинами.

Найбільш поширений погляд на право полягає в тому, що воно є нормою свободи. Таке розуміння права випливає з твердження, що "для суспільства в такій же мірі характерна свобода, в якій для природи характерна необхідність. Право є сукупністю правових норм, які, з одного боку, надають, а з іншого – обмежують зовнішню свободу осіб у їх взаємних стосунках" (3, с. 8).

Ознаки права (за 6, с. 253):

1) Справедлива і рівна міра свободи. Це означає, що межі і зміст прав та обов??язків визначаються правилами належної поведінки, які визнані більшістю населення та обов'язкові для усіх (справедлива міра свободи). Свобода завжди обмежена конкретними рамками (мірою), що не допускають антигромадських актів "користування свободою". Це і є рівність у свободі. Право дає міру, а справедливість контролює її, припиняє втрату цієї міри, встановлює пропорційність між свободою та відповідальністю (рівна міра свободи).

2) Нормативність. Складається з правових норм і принципів як основних елементів її будови. За допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність – право виступає як загальний регулятор поведінки людей. Завдяки нормативності встановлюються межі досягнутої свободи, межі між свободою та несвободою.

3) Системність. Право – це система погоджених норм і принципів. Право – це не тільки і не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де всі елементи пов'язані і погоджені.

4) Вольовий характер права, погодженість інтересів. Право виражає консенсуальні (погоджені) інтереси. У праві виявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес, зумовлений потребами суспільства, його соціально-економічним розвитком. Право акумулює суспільну, соціально-групову та індивідуальну волю громадян, погоджує інтереси різних соціальних груп з метою забезпечення соціальної стабільності.

5) Загальнообов'язковість. Встановлені правила поведінки є загальними і обов’язковими для кожного суб'єкта права даної держави, який вступає в типові соціальні відносини. Однак депутати Верховної Ради забувають (зрозуміло чому) про цей принцип, вважаючи себе вищими за простого громадянина, і радо використовують славнозвісну "депутатську недоторканість" у своїх цілях.

6) Формальна визначеність. Право існує у певних формах. Цими формами є нормативно-правові акти, правові (судові та адміністративні) прецеденти, нормативно-правові договори, правові доктрини, релігійно-правові норми.

7) Державна забезпеченість (гарантованість). Право забезпечується шляхом створення спеціальних умов для практичного

втілення правових норм, охороняється державою різними способами (організаційні, технічні, попереджувальні, виховні), аж до легалізованого примусу. Державна влада підтримує загальні правила, що визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права дотримуються і виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання; значна частина населення підкоряється вимогам правових приписів лише тому, що за правом стоїть держава.

8.Як видно з викладеного матеріалу, для того, щоб людина могла жити в суспільстві, вона повинна додержуватись певних норм поведінки, які панують у ньому. Ці норми забезпечують найбільш доцільне і гармонійне функціонування суспільства відповідно до потреб його розвиткуУсі соціальні норми, які діють у сучасному суспільстві, поділяються за такими критеріями:—спосіб їх створення—засоби охорони їх від порушень.На основі цього виділяються наступні види соціальних норм:1. Норми права — це норми, які встановлюються державою (народом у ході референдуму) та охороняються нею.2. Норми моралі (від лат. moralis — моральний) — це норми, принципи, правила поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень людей про добро і зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються через внутрішнє переконання та засоби громадського впливу.У суспільстві сформувались моральні вимоги загальнолюдської значущості, які є досягненням цивілізації, зокрема це турбота про людей похилого віку, надання матеріальної та моральної допомоги хворим та незаможним тощо. Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.Частиною загально-моральних норм виступає релігійна мораль, низка вимог якої («не убий», «не вкради» та ін.) належить до загальнолюдських цінностей і становить основну частину практично всіх моральних систем, а в деяких випадках — основу правових та судових систем (закони шаріату в мусульманських країнах).3. Політичні норми регулюють відносини між соціальними групами, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини держави з іншими суб'єктами політичної системи суспільства.4. Економічні норми регламентують відносини у сфері економіки. 5. Норми об'єднань громадян (корпоративні норми) — це норми, які встановлюються і забезпечуються об'єднаннями громадян. Особливості цього виду соціальних норм полягають у тому, що вони регулюють діяльність, обумовлену завданнями певних об'єднань громадян та спрямовану на досягнення цілей, заради яких ці об'єднання утворювались. Корпоративні норми поділяють на внутрішньоорганізаційні, згідно з якими встановлюється структура об'єднання, визначаються компетенція, форми і методи роботи його органів, права і обов'язки їх членів. Другу групу становлять норми зовнішньої дії, що регулюють відносини об'єднань з іншими суб'єктами. Корпоративні норми мають бути відповідними до конституції країни, законів та інших нормативно-правових актів. Ця група соціальних норм знаходить своє вираження і закріплення в актах (статути, положення, постанови), що видаються відповідними об'єднаннями.6. Релігійні норми — це норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування Бога (Богів). Вони відображаються у статутах, "священних" книгах, інших релігійних актах.7. Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей згідно з уявленнями про красу, які склалися в суспільстві.8. Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення та діяльності державних органів і об'єднань громадян9. Культурні норми визначають правила поведінки людей, зумовлені рівнем і традиціями матеріальної та духовної культури суспільства.10. Звичаї — це норми (правила поведінки), які склалися історично, закріплені у суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення. Звичай, що закріпився у свідомості людей як найбільш розумний або корисний у певних умовах зразок поведінки, виробляє свого роду автоматизм у поведінці сприймається та реалізується без глибокого обмірковування. Різні нововведення, що мають за мету зміну або скасування певного правила поведінки, яке встановлене звичаєм, протягом певного часу відкидаються чи сприймаються з помітними труднощами під час реалізації.Дуже близькі до звичаїв традиції— способи поведінки людей, соціальних груп, які склалися в суспільстві і передаються від покоління до покоління. Традиції охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї якої-небудь дії, а стилю поведінки.11. Соціально-технічні норми — норми, які регулюють ставлення людей до знарядь виробництва, до практики. Ці правила забезпечують доцільне і безпечне поводження людини у природному середовищі, використання багатств і явиш природи, досягнень науки і техніки. Наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин та механізмів. Як тільки технічні норми стають загальними правилами поведінки, вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни, технічні норми, що мають соціальне значення.Крім того, соціальні норми поділяють на усні та письмові, свідомі та стихійні, а також залежно від того, чим забезпечується їх виконання (внутрішнім переконанням суб'єктів, об'єднаннями громадян, суспільством чи державою). Можна також виділити соціальні норми, що притаманні певним історичним епохам (суспільно-економічним формаціям, цивілізаціям тощо).Така широка палітра соціальних норм різних видів свідчить, що в арсеналі соціального регулювання завжди можна знайти засіб, найбільш відповідний для регулювання тих чи інших конкретних відносин.Правові норми, до речі, не завжди є найдоцільнішими засобами соціального регулювання. Іноді воно краще здійснюється за допомогою моральних, релігійних чи інших норм (особливо у сфері особистих, інтимних людських стосунків). Звісно, усі ці соціальні норми взаємодіють із нормами права і не повинні їм суперечити. Разом із тим, заглиблюючись у людські стосунки, норми моралі, релігійні норми, звичаї, знаходимо у праві одну з необхідних форм їх існування, тобто ряд цих норм стають правовими, використовуються при виданні юридичних норм. Наприклад, сьогодні ми офіційно відзначаємо релігійні свята — Різдво Христове, Пасху. Завдяки точності, конкретності норми-звичаї без особливої нормотворчої роботи стають нормами права. Активно впливають на норми права норми моралі. Ряд правових норм має моральний зміст, а тому все право (в широкому розумінні) — це моральне явище.Право, у свою чергу, впливає на норми моралі, релігійні норми, норми-звичаї. Право, зокрема, є способом усунення перешкод на шляху розвитку нових моральних норм: в умовах розвитку ринкових відносин воно стверджує почуття господаря, приватного підприємця — все те, що стає змістом відповідних нових законів.Отже, правові норми є різновидом соціальних норм. Вони мають всі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання.

Принципи права.

Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.

Принципи права:

Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність;

Координують функціонування механізму правового регулювання;

Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян;

Формують правове мислення і правову культуру;

Цементують систему права.

Форми існування принципів права різноманітні:

У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій;

Я к правові орієнтації суб’єктів права;

У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань;

У вигляді вимог правового регулювання;

У вигляді правових цінностей та ін.

Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.

Призначення правових принципів полягає у тому, що вони:

Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу;

Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).

Залежно від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів).

Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на:

Загальноправові принципи:

Принцип гуманізму – домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини;

Принцип рівності громадян пред законом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

Принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;

Принцип законності (правності) – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов’язками людини;

Принцип взаємної відповідальності держави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов’язані взаємними правами і обов’язками.

Міжгалузеві принципи – діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійснення правосуддя тільки судом);

Галузеві принципи – притаманні окремим галузям права;

Принципи інститутів – їх дія обмежена предметом їх регулювання.

Функції права.

Соціальне призначення права, цого місце і роль у системі соціального нормативного регулювання відображується у його функціях – основних напрямках впливу права на суспільні відносини.

Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальні функції права – це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так праву притаманні:

ідеологічна;

економічна;

політична функції та ін.

СпУ цьому випадку виділяють:

Регулятивна функція – як об’єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом:

закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція);

заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція).

Охоронна функція – спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальнно шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.