Призначенняпринципів права:

— здійснюватиузагальненезакріплення засад суспільного ладу;

— забезпечуватиоднотипнеформулювання норм права;

— забезпечуватиїхвплив на суспільнівідносини шляхом правовогорегулювання та іншихвидів правового впливу.

Незважаючи на багатоманітністьтипів (сімей) правових сис­тем світу (романс-германська, англо-американська, змішана, релігійно-традиційна) та різнийїхпідхід до проблемипринци­пів права (в одних склалосяпоняття «загальнихпринципів пра­ва», у інших — ні), усі вони в демократичнихсуспільствахспи­раються на загальну основу принципів права. Принципи права згодомнабулиуніверсальногозначення, оформилися в галузіосновних прав людини, одержали закріплення на міжнародно­мурівні. Так, у Договорі про створенняЄвропейськогоЕконо­мічногоСпівтовариства (ЄЕС) загальніпринципи, характерні для права держав — членівСпівтовариства, розглядаються як складовачастина права ЄЕС, а їхпорушення — як підстава для скасування в судовому порядку актівСпівтовариства. Сьогодніпринципи права є актуальниминасамперед у зв'язкуіззавдан­нямзабезпечення прав людини.

Дативичерпнийперелікзагальнихпринципів права важко, тому щовони не маютьдостатньоїчіткості та стабільностізміс­ту. Одне є безсумнівним — в них втілюютьсязагальнолюдськіцінності.

Загальніпринципи права:

1. Принцип свободиозначає,що право виступає як мірасво­боди — політичної, економічної, ідеологічної. Принцип свобо­диреалізується через наданнясвободивиборусуспільного ладу та формиправління, забезпеченнязахисту прав людини та задо­воленняосновних потреб їїжиття, формуванняорганівдержав­ноївлади шляхом народного волевиявлення, створення умов для утвердження в суспільстві норм гуманістичноїморалі, користу­ваннярізнимисоціальнимипослугамидержави та приватнихосіб та ін.

2. Принцип справедливостіозначає,що право виступає як мірасправедливості, як морально-правовадомірністьвкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльностілюдини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливостімістить у собівимогувідповідностіміж практичною роллюрізнихіндивідів у життісуспільства та їхнімсоціальним стано­вищем, міжїхніми правами та обов'язками, злочином і пока­ранням, заслугами людей та їхнімсуспільнимвизнанням. Прин­цип справедливості є важливим при вирішенніконкретнихюри­дичних справ (приміром, при визначеннімірикримінальногопокарання). Вінконкретизується у принципірівності.

3. Принцип рівностіозначаєрівністьусіх перед законом, рів­ність прав та обов'язків, незалежновіднаціональної, релігійної та іншоїналежності, службового та іншого становища, рівнувід­повідальність перед законом, рівнийзахист у суді.

Важливимискладовимиелементами принципу рівності є:

— єдність (взаємозв'язок) прав і обов'язків, тому щоговорити про реальність будь-якого права можналише за наявностівід­повідногойомуюридичногообов'язку (приміром, право грома­дянина на судовийзахистреалізується через обов'язоксудівздій­снюватитакийзахист);

— взаємнавідповідальністьдержави та особи, тому що вони пов'язанівзаємними правами та обов'язками.

4. Принцип гуманізму, тобтолюдинолюбства,розкриває одну з найважливішихціннісних характеристик права, домінування у формуванні та функціонуванніправовоїсистемиприроднихневідчужуваних прав людини. Це — право на життя, здоров'я, осо­бисту свободу та безпеку, право на охоронусвоєїчесті та репу­тації, недоторканність особи та ін.; створеннявсіх умов, необ­хідних для нормальногоіснування та розвитку особи.

5. Принцип демократизмузнаходитьсвійпрояв у тому, що право та законодавствовиражають волю народу, волю всіх і кож­ного, формуються через форминародовладдя: безпосередню та представницькудемократію.

6. Принцип законностівиражається у вимогах:

а) якості нормативно-правовихактів, несуперечностіїх один одному (між ними має бути ієрархічнасубординаціязалежновідюридичноїсили);

б) суворогододержання та виконанняюридичних норм, пра­вовихприписівусімасуб'єктами — громадянами, їхгромадсь­кими та некомерційнимиорганізаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачаєтакожнедопустимістьзло­вживаннясуб'єктивним правом;

в) невідворотноївідповідальності за вину громадян і посадо­вихосіб.

Середосновнихпринципів права деяківченіназиваютьпра­вовіпрезумпції та аксіоми.

Принципи права слугуютьзагальнимиорієнтирами у право-творчості та правозастосуванні.

Функції права — основнінапрямки правового впливу на сус­пільнівідносини з метою їхньогоупорядкування.

Соціальні норми Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь дозволених чи не дозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб'єкти, на яких за певних умов поши рюється правило поведінки, що встановлено тією чи іншою нормою. Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб'єктів, що забезпечує системність і певне передбачення розвитку суспільних відносин. На основі цьо го учасники цих відносин можуть прогнозувати свою по ведінку та поведінку інших суб'єктів у ситуаціях, передба чених конкретними соціальними нормами. Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, пов'я зану із взаємовідносинами між людьми, їх об'єднаннями, суспільними групами. Саме цим соціальні норми відріз няються від норм технічних, медичних, біологічних і т. ін., які встановлюють порядок поводження людей з штучними або природними об'єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо. Слід також брати до уваги, що деякі технологічні вимоги за різних обставин набувають суспільного значення і тому закріплюються не тільки в технічних, але й соціальних нормах. Наприклад, правила безпечної поведінки людей у місцевостях, що по терпіли від епідемії або радіоактивного забруднення, мають медичний характер. Але з метою більш ефективного впли ву їх на повсякденну поведінку людей ці правила відтворюють в актах, що мають юридичне значення (інструкції, накази). А відтак, такі правила набувають властивостей соціальних норм. Соціальні норми формуються і утверджуються різними шляхами, але загальним є те, що вони відображують досвід різних варіантів поведінки суб'єктів у тих чи інших ситуаціях. При цьому в соціальній нормі закріплюється той варіант поведінки, що гарантує найкращий результат або завдає найменшої шкоди. Отже, соціальна норма, що регулює поведінку людей у суспільстві, — це своєрідний результат пізнання і переробки у свідомості людей відпо відного досвіду поведінки, через який визначається той її варіант, що найшвидше веде до бажаних успіхів. Соціальні норми здебільшого зорієнтовані на інтереси пануючих верств населення. Останні свідомо і цілеспря мовано заохочують формування і забезпечують всіма на лежними засобами дотримання цих правил поведінки відповідно до їх потреб. Класовий характер мали, наприк лад, конституційні норми багатьох держав на певних ета пах їх розвитку. За цими нормами прямо (як у Консти туції РРФСР 1918 р.) чи приховано, за допомогою вста новлених різного роду цензів (конституції більшості дер жав світу до 50—60-х років XX ст.), не допускалися до участі у діяльності державних органів опоненти пануючого на той час класу. (Соціальні норми - це правила поведінки, що регулюють взаємини людей і їхніх об'єднань.) Основні види соціальних норм: 1. Норми права - це загальнообов'язкові, певний^-певні-визначені-формально-певні правила поведінки, які встановлені або санкціоновані, а також охороняються державою. 2. Норми моралі (моральності) - правила поведінки, які зложившись у суспільстві, виражають подання людей про добро й зло, справедливості й несправедливості, боргу, честі, достоїнстві. Дія цих норм забезпечується внутрішнім переконанням, суспільною думкою, заходами суспільного впливу 3. Норми звичаїв - це правила поведінки, які, зложившись у суспільстві в результаті їхнього багаторазового повторення, виконуються в чинність звички. 4. Норми громадських організацій (корпоративні норми) - це правила поведінки, які самостійно встановлені громадськими організаціями, закріплені в їхніх уставах (положеннях і т.п.), діють у їхніх межах і ними ж охороняються від порушень за допомогою певних заходів суспільного впливу. Крім зазначених, серед соціальних норм розрізняють: релігійні норми; політичні норми; эстетические норми; організаційні норми; норми культури й ін.

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру. Ознаки соціальних норм: 1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру — соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки; 2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини; 3. Правила поведінки наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки; 4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Роль права у житті суспільства відображається в його функціях. Функція права - це основні напрями виливу права на суспільні відносини, що відображають його сутність і соціальне призначення у суспільстві, а також способи організації суспільних відносин. Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціально-юридичні. Загальносоціальні функції права - це напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту. До загальносоціальних функцій права включають: 1) гуманістичну - право охороняє та захищає права людства, нації, людини; 2) організаторсько-управлінську - право забезпечує можливості окремих суб'єктів на вирішення певних економічних і соціальних проблем; 3) виховну - право сприяє становленню людини як правослухняного члена громадянського суспільства, виховує в неї зразки правомірної поведінки; 4) інформаційну (комунікативну) - право інформує людей про волю законодавця; 5) оціночно-орієнтаційну - поведінка людей оцінюється з точки зору законів держави, вказує на безконфліктні, соціально-допустимі шляхи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки; 6) гносеологічну (пізнавальну) - право само виступає як джерело знань. Спеціально-юридичні функції права - це напрями суто правового впливу на суспільні відносини. До спеціально-юридичних функцій права належать: 1) регулятивна - це функція, яка спрямована на врегулювання суспільних відносин шляхом закріплення бажаної поведінки суб'єктів в тих чи інших галузях права. 2) охоронна - це функція, яка спрямована на захист відповідної системи суспільних відносин шляхом усунення соціально шкідливих і небезпечних діянь людей та їх об'єднань, відновлення порушених прав суб'єктів. Регулятивна й охоронна функції тісно пов'язані між собою. Охоронна функція права покликала забезпечити нормальну дію регулятивної функції. Правові норми, що регулюють поведінку учасників суспільних відносин, повинні бути відомими і вираженими у певних формах (джерелах). Джерело права - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення. Розрізняють, внутрішню та зовнішні форми (джерело) права. Під внутрішньою формою розуміють спосіб його структурної організації та взаємодії складових елементів у межах системи права, яка в свою чергу поділяеться на галузі, підгалузі, інститути та окремі норми. Зовнішні форми іноді називають джерелом права, в яких воно забезпечує своє офіційне існування. У правознавстві розрізняють такі форми (джерела) права: 1)правовий звичай-це історично обумовлене неписане стихійно сформоване правило поведінки людей, що ввійшло у змичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривалого часу, якому держана надала загальнообов'язкового значення і яке санкціонується й забезпечується державою; 2) правовий (судовий, адміністративний) прецедент - це рішення судового або адміністративного органу з конкретної справи, яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому; 3) нормативний договір - це письмовий документ, у якому загальні правила поведінки встановлюються за домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою; 4) нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ компетентних правотворчих органів держави, у якому закріплене правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою. Нормативно-правові акти є головною і найбільш завершеною формою сучасного права. У системі права України і нормативно-правовий акт є основним джерелом права. За юридичною чинністю всі нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.