§ 9.Методика підготовки і проведення диспуту.

Диспут — це масовий захід, що проводиться у формі прилюдного спору з актуальних суспільно-політичних, моральних, естетичних, культурних, наукових, спортивних, технічних та інших проблем. Також можуть розглядатися проблеми, що пов'язані зі службовими справами. Але найбільш часто використовується моральна проблематика диспутів. Диспут проводиться як ґрунтовна наукова розмова, складний процес пошуку істини з метою формування у воїнів переконаності, виробки норм моралі, високого художнього стану.

Диспут доцільно проводити у складі підрозділу. Це дозволяє вибрати найбільш актуальну тему для цього колективу і всебічно підготувати особовий склад до її обговорення.

Тема диспуту, що висувається до обговорення, повинна відповідати таким умовам:

— бути злободенною та суспільне значущою;

— мати дискусійний характер /наявність різних точок зору на дану проблему/;

— бути досить відомою учасникам;

— чітко, ясно і конкретно висловлювати сутність проблеми.

Ефективність диспуту залежить від завчасної і кваліфікованої підготовчої роботи, що доручають спеціально сформованій ініціативній групі воїнів, її основне завдання — оповістити особовий склад про диспут та зацікавити його про предмет спору. Про диспут воїни повинні бути поінформовані заздалегідь. Це робиться усно і у обов'язковому порядку наочно. Оголошення, крім теми, містить в собі питання диспуту, час і місце його проведення. Важливо так сформулювати питання, щоб вони примусили воїнів замислитися, щоб сприяли їх бажанню обов'язково виступити на диспуті, висловити свою точку зору, посперечатися один з одним. Теми питання повинні бути гострими, нестандартними, зачіпати воїнів за живе.

Ведучим на диспуті має бути досвідчена, добре знаюча проблему, авторитетна, шанована людина. Звичайно, це хтось із офіцерів: командир /начальник/, фахівець виховної служби, хтось із інженерів чи інших спеціалістів. Ведучий не тільки регулює виступи воїнів, але й ставить перед ними ті чи інші питання, з'ясовує їх думки, точки зору, запрошує до розмови тих, хто не проявляє активність, робить проміжні висновки, резюме. Своїми запитаннями, репліками, зауваженнями ведучий повинен підводити воїнів не тільки до глибокого і всебічного розгляду проблеми, але й до правильного її розуміння.

В заключній частині диспуту важливо грамотно підбити підсумки розмови з теми. Тут слід визначити домінуючу думку воїнів, тонко вказати на помилкові висловлювання окремих учасників спору, аргументовано і переконливо, якщо це можливо і в цьому є необхідність, висвітлити істину.

Розділ 11. Деякі заходи по національно-патріотичному вихованню військовослужбовців у підрозділі.

Національно-патріотичне виховання – це активний процес планомірного й цілеспрямованого формування у військовослужбовців високої національної свідомості, політичної пильності, відданості Батьківщині та інших морально-психологічних і бойових якостей, виконання священного обов’язку по захисту України, “її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості”.

Національно-патріотичне виховання – один з основних напрямків, невід'ємна складова частина виховної роботи у Збройних Силах України. Основна мета – підготовка самовідданих захисників Вітчизни. Для її досягнення активно використовуються масові форми культурно-виховної і просвітницької роботи, агітації й пропаганди, планові заняття по бойовій і гуманітарній підготовці.

Виховні можливості масових форм культурно-виховної і просвітницької роботи багаті й різноманітні. Всі вони спрямовані на формування громадських поглядів, переконань і почуттів, а останні визначають практичну поведінку людей у суспільстві. Приймаючи безпосередню участь у масових заходах (мітингах, публічних акціях, тематичних вечорах, усних журналах, вечорах відпочинку, маніфестаціях, спортивних святах, ритуальних процесіях тощо), вони пізнають, обговорюють і вирішують проблеми службового, морально – етичного й іншого характеру.

В чому ж полягають особливості масових форм роботи?

По-перше, масові заходи відбивають корінні інтереси воїнів і є гнучкою і надійною формою зв’язку з масами і цілеспрямованого впливу на них, відрізняються публіцистичністю змісту і формами їх прояву, надзвичайною універсальністю, популярністю й доступністю, розраховані на одночасне сприйняття широкою аудиторією певної інформації, близької Їй, зв’язаної з її безпосереднім життєвим досвідом і завданнями. Вони мають за мету викликати й затвердити конкретні судження та мобілізувати людей на успішне виконання завдань, які вирішуються.

По-друге, вони відрізняються комплексністю використання визнаних людьми засобів ідейного й емоційного впливу.

По-третє, вони відрізняються найбільшою яскравістю, видовищністю, емоційністю. Вони спрямовані не тільки до розуму, але і до почуттів людей і покликані згуртувати масу, об’єднати її, перетворити в колектив, здатний вирішувати поставлені задачі.

По-четверте, їх характеризує широке визнання, прийнятність. Будуються вони на основі загального інтересу до них та безпосередньої участі людей в їх, проведенні. Це створює умови для використання їх, ініціативи, самодіяльної творчості та ентузіазму.

Дякуючи своїм очевидним перевагам масові форми роботи знайшли широке застосування в морально-психологічному та виховному забезпеченні життєдіяльності й застосуванні військ. Вони за своїм характером, призначенням, структурою, складом учасників , методами підготовки й проведення поділяються на:

• Суспільно-політичні, присвячені державним святам, пам’ятним датам, важливим політичним подіям, проблемам внутрішнього й міжнародного значення;

• Військово - патріотичні;

• Морально-етичні;

• Художньо-естетичні;

• Науково-освітні;

• Релігійні;

• Спортивні.

Особливу групу складають вечори відпочинку.

Основними вимогами до організації масових заходів є:

• національно-патріотична спрямованість;

• зв’язок із життям, практичної розбудови незалежної, самостійної, демократичної правової держави, задачами Збройних Сил України, характером бойової діяльності частин і підрозділів;

• доступність широкій аудиторії;

• наявність чіткого ідейного ідейно – тематичного замислу та композиційної гармонійності;

• поєднання смислового змісту у емоційною виразністю;

• комплексне використання засобів ідейного й емоційного впливу та технічних засобів пропаганди;

• театралізація більшості масових форм роботи;

• творчий, як правило, самодіяльний характер підготовки;

• активна співучасть усіх присутніх на заході;

• спонукаючий характер впливу на кожного учасника на масу військовослужбовців у цілому.

Врахування цих загальних вимог, також особливостей масових форм культурно – виховної й просвітницької роботи забезпечує її високу ефективність і дієвість.