Лекція: Банківські системи деяких пострадянських країн

План

1. Банківська система Росії

2. Банківська система Білорусії

3. Банківська система Казахстану

Мета: розглянути сучасний стан банківських систем постсоціалістичних країн, що функціонують у межах Єдиного економічного простору та з'ясувати основні тенденції їх подальшого розвитку

Перелік літератури:

1. Банківська справа : Навчальний посібник / О. Д. Вовчак, Н. М. Рущишин. - Львів : Новий Світ-2000, 2008. - 559,[1] с. : табл. - (Сер. "Вища освіта в Україні").

2. Тенденції розвитку світової та вітчизняної банківських систем [Текст] / О. А. Брегеда, С. М. Савчук // Фінанси України. - 2010. - № 4. - С. 27-34.

3. Конвергенція національних банківських систем постсоціалістичних країн в умовах євроінтеграції / І. А. Зарицька // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 7. - С. 27-41 

Частина III. Банківські системи деяких пострадянських країн

Особливість розвитку та функціонування банківських систем постсоціалістичних країн полягає в одноманітній побудові банківської системи до початку її реформування. До переходу країн (Росії, Білорусії, України, Казахстану, Польщі, Угорщини та ін.) до ринкових важелів регулювання банківські системи були органічно вбудовані в командно-адміністративну модель управління, знаходилися в повному політичному та адміністративному підпорядкуванні уряду, насамперед Міністерству фінансів.

Замість розгалуженої банківської системи функціонувало декілька банків та система "Сберигательных касс". За межі кредитної системи була винесена система страхування. Такий спосіб господарювання повністю ліквідував можливість ринкових відносин, він тільки сприяв розвитку жорсткої централізації системи управління.

Основними недоліками банківської системи соціалістичних країн можна було назвати:

- відсутність вексельного обігу;

- виконання центральним банком функцій держбюджету;

- списання боргів підприємствам, особливо в сільському господарстві;

- проведення операцій щодо перекредитування усіх секторів економіки;

- втрата банківської спеціалізації;

- монополізм, який був обумовлений відсутністю у підприємств Інших джерел кредитів;

- низький рівень відсоткових ставок;

- слабкий контроль банків (на основі кредиту) за діяльністю різних сфер економіки;

- безконтрольна емісія кредитних і банківських грошей.

У зв'язку із розвитком країн, їх економічних систем, зовнішньоекономічних зв'язків виникла необхідність реформування банківської системи кожної країни постсоціалістичного простору та наближення її структури до банківських систем країн із ринковою економікою.

Розділ 10 Банківська система Росії

10.1. Історичний розвиток банківської системи

Банківська система Росії, як й інших постсоціалістичних країн, зазнала значного реформування у ході історичного розвитку. Так, прискорення темпів зростання промислового виробництва у другій половині XIX ст. у Росії супроводжувалося процесами зростання товарообігу. У зв'язку з цим виникла необхідність ліквідації старої, дореформеної структури банківської системи, у якій головним об'єктом кредитування були населені маєтки, а розміри позик визначалися кількістю кріпосних душ. Такий стан банківської системи опинився у повній суперечності з буржуазною епохою.

Розвиток капіталізму в Росії вимагав створення відповідної кредитно-банківської системи. Протягом порівняно короткого часу в Росії була створена банківська система, яка відіграла важливу роль акумуляції грошових коштів. У кінці періоду промислового капіталізму, крім Державного банку, Дворянського і Селянського банків поземельного кредиту, було 39 акціонерних комерційних банків, декілька сотень товариств взаємного кредиту, понад 200 міських банків і досить численна мережа ощадних кас.

У Росії до 60-х років XIX століття банківська система була централізованою і перебувала під жорстким контролем держави. У період реформ 60-х років уряд створює прообраз дворівневої банківської системи на чолі з Державним банком Росії.

Однак середину XIX століття уже можна назвати періодом зародження банківської системи Росії. З тих пір вона неодноразово реформувалася аж до сьогодні.

напередодні Жовтневої революції в Росії створилася наступна банківська система: Державний банк; банки короткострокового комерційного кредиту (акціонерні і міські банки, товариства взаємного кредиту); банки довгострокового кредиту (державні дворянські земельні банки, міські кредитні товариства); ощадні каси, каси міського і земського кредиту, установи дрібного кредиту тощо.

У жовтні 1918 р. було прийнято декілька законодавчих актів, що вирішили долю складових банківської системи країни. У цей час ліквідовуються товариства взаємного кредиту.

До жовтня 1925 р. у країні налічувалося 1 211 банківських установ (без кредитних кооперативів). З них на частку спецбанків припало 62 % від загальної сукупності банківських установ, тоді як на Держбанк - 38 %. Поряд із Держбанком СРСР виникли спеціалізовані банки, які виявилися за функціями, які вони виконували, комерційними.

15 червня 1927 p., коли був прийнятий закон СРСР "Про принципи побудови кредитної системи", яким передбачалося обмеження сфери діяльності спеціалізованих банків і посилення централізованого керівництва ними з боку Держбанку СРСР.

З січня 1957 р. відбувається ліквідація Торгбанку, Цекомбанку, Сільгоспбанку. їх операції починає виконувати в основному Держбанк. Це знову дозволяє говорити про перетворення Держбанку в "єдиний банк". Таким чином, у країні залишилося три банки - Держбанк СРСР, Будбанк і Внешторгбанк СРСР (Зовнішньоторговельний). Держбанк і Будбанк здійснювали операції на внутрішньому ринку, Внешторгбанк - на зовнішньому.

У 1962 р. Державному банку СРСР були передані ощадні каси, які до того перебували в системі Міністерства фінансів СРСР. Завдяки цьому значні ресурси у формі внесків населення перейшли в розпорядження Держбанку і стали використовуватися на користь кредитування народного господарства.

У середині 80-х років під час пошуку шляхів більш інтенсивного розвитку економіки стали здійснюватися спроби реорганізації банківської системи. У результаті була створена система, що включає Державний банк СРСР, Агропромисловий банк (Агропромбанк), промислово-будівельний банк (Промбудбанк), Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку (Житлсоцбанк), Банк зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк), Банк трудових заощаджень і кредитування населення (Ощадний банк).

На межі 80-х і 90-х років XX століття в суспільній думці почала зароджуватися думка про необхідність переходу до ринкової економіки. На фоні запеклої ідеологічної дискусії навкруги даної проблеми стали створюватися перші недержавні комерційні і кооперативні банки, тобто виник якісно новий напрям формування банківської системи. Чисельність створених комерційних і кооперативних банків швидко зростала. Так, якщо на 1 січня 1989 р. у СРСР їх налічувалося всього 43, то уже через два роки в Росії їх було більше 1 200. Надалі кількість комерційних банків продовжувала швидко збільшуватися на базі державних спеціалізованих банків, які в даній ситуації не могли конкурувати. До сьогодні Держбанк СРСР став виконувати функції центрального банку.

Одночасно ті ж функції поступово здійснював центральний банк РРФСР (Банк Росії"). У країні почалося формування дворівневої банківської системи.

У цих умовах виникла необхідність у відповідній законодавчій базі, що юридично закріплює статус як центрального, так і комерційних банків. На союзному рівні Верховною Радою СРСР були прийняті закони "Про Державний банк СРСР" і "Про банки і банківську діяльність" (11 грудня 1990 р.); у Російській Федерації - закони "Про центральний банк РРФСР (Банк Росії)" і "Про банки і банківську діяльність в РРФСР" (2 грудня 1990 p.). З ухваленням цих законів розвиток мережі комерційних банків характеризувався ще більш швидкими темпами розвитку і певною урегульованістю даних процесів.

Таким чином, на початку 90-х pp. XX століття банківська система набула сучасного дворівневого вигляду