Тема 3. Методологія дослідження податків

Методологічні засоби, завдяки яким ставлять і вирішують ті чи інші дослідницькі задачі, відображають масштаби, значення і складність проблеми, характеризують рівень наукової, духовної та культурної зрілості дослідників. Із цього погляду, роздуми про сутність і призначення податків мають довгу історію: тут і тексти Святого Письма, і твори художньої літератури, і офіційні документи, і, звичайно, наукові трактати та міркування спеціалістів. Наведемо лише деякі з особливо повчальних чи оригінальних підходів до осмислення оподаткування.

Так, у Новому Завіті – священній книзі християн – є декілька фрагментів, над глибоким сенсом яких варто задуматися. Фарисеї спокушали Ісуса Христа лукавим питанням – належить сплачувати кесарю (римському імператору) податок чи ні? Христос, показавши на зображення кесаря на динарії (монеті), відповів їм: “Тож віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже” (Євангелія від св. Матвія 22: 15–21). До апостола Петра підійшли збирачі податків й запитали: “Чи не заплатить ваш учитель?”. “Так”, – відказав Петро. Тоді Ісус сказав: “Як ти думаєш Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх, чи чужих?” А як той відказав: “Від чужих”, то промовив до нього Ісус: “Тож вільні сини!” (Євангелія від св. Матвія 17: 24–26).

Сенс наведених висловів полягає в Божественному походженні влади, що передбачає послух перед установленнями властей (Послання до римлян св. апостола Павла 13: 1–7). Тим самим християнська релігія не допускає антидержавного ставлення до податків. Чи не першою в історії фінансової літератури інтерпретацією податків з теологічних позицій став написаний у Візантії в Х ст. “Фіскальний трактат”, що регламентував принципи оподаткування та способи стягування податків^. Пізніше під кутом зору християнської догматики оподаткування трактували відомі богослови західної церкви Фома Аквінський (1225–1274), Егідій Колонна (1247–1316), Ніколай Кузанський (1401–1464).

У зовсім іншому, нігілістичному тоні описували податки деякі світські автори, зокрема великий англійський письменник-сатирик Джонатан Свіфт (1667–1745). В гротескній формі Свіфт висміює сучасну йому податкову систему на прикладі вигаданої країни Лапути, де збираються накласти податки на “ті властивості тіла і душі, за які люди більше всього цінять себе”^. Пропонуються податки на ум, хоробрість, ввічливість при глузливій умові, що визначення наявності цих достоїнств буде покладене на самих платників. Самий високий податок передбачається для тих, хто користується найбільшою прихильністю у протилежної статі. Жінки мають бути оподатковувані відповідно до їхньої вроди та вміння чепуритися (за їх власною оцінкою!). Щоправда, деякі риси жіночої вдачі не підлягають оподаткуванню, бо “доходи від цих статей не покриють витрат по справлянню податку”. Саркастичний стиль не заважає показати значення податків як одного з найважливіших суспільно-державних інститутів, і воднораз із позиції мізантропа Свіфт розкриває соціально-психологічну природу людей як платників податків. Жанр фантастичного гротеску лише підкреслює серйозність і актуальність податкових проблем для всіх часів і народів.

Не минула тема податків і сучасної соціально-орієнтованої естради. Так, в репертуарі знаменитого квартету “Бітлз” була пісня “Збирач податків”: На машине держишь путь – мне за / улицу плати, / в парке сядешь отдохнуть от налога / не уйти. /Если холодно кому, за тепло налог /возьму. / Коль идет кто по дороге, / обложу налогом ноги^.

Таким чином, для осмислення податків задіяні всі форми пізнання дійсності та ставлення до неї: релігійна віра, мистецтво, наука, що вводить оподаткування в царину духу, культури і знання.