Тема 2.

Культура усного професійного мовлення.

Основні норми, види і жанри професійного мовлення.

План

1. Культура мови: поняття, ознаки.

2. Комунікативна професіограма фахівця.

3. Види і жанри усного професійного мовлення.

4. Основні норми етикету.

5. Види і жанри усного професійного мовлення.

1. Культура мови: поняття, ознаки.

1. Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння і є первинною формою існування мови.

Українське усне мовлення стало сьогодні засобом широких ділових контактів – у трудовому колективі, на зборах, нарадах, конференціях, з’їздах, а також під час бесід, переговорів з діловими партнерами тощо. Ця широта суспільних функцій стає основою для розвитку та вдосконалення усної літературної мови. (Відомий економіст Г.Карпухін стверджує, що держава на міжнародних переговорах мала значні, мільйонні втрати через неправильно або неточно складені заяви, неточності в патентній формулі, мовне безкультур’я ділових людей. Сьогодні вносять пропозицію про те, щоб до характеристики ділових якостей людини додавати ще й мовну характеристику: вміє чи не вміє чітко висловлювати свої думки).

Культура мови – мовознавча наука, яка формує критерії оцінки мовних явищ.

Культура мовлення – дотримання мовних норм літературної мови та свідоме майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети і засобів спілкування.

Ознаками культури мови є: - правильність, змістовність, точність, логічність, доречність, чистота, виразність, багатство.

Головними з них правильність і змістовність.

Правильним є мовлення того, хто володіє літературною мовою. Тобто наявністю мовних норм.

Мовлення правильне тоді, коли мовець дотримується мовних норм: вимовних, наголошу вальних, графічних, орфографічних, словотвірних, лексичних, морфологічних, синтаксичних, пунктуаційних, стилістичних.

Правильність мовлення досягається за рахунок дотримання критеріїв зрозумілості та краси мовлення.

Правильність

Критерії зрозумілості мовлення – це точність, доречність, логічність.

Критерії краси мовлення – чистота виразність, багатство. Тобто це все є змістовністю.

Ознаки зрозумілості мовлення.

1. Точність – критерій культури мовлення, що полягає у вмінні мовця добирати слова, словосполучення, які відповідають змісту та меті висловлювання.

Вимоги до точності мовлення правника повинно бути точним, вони зростають безпосередньо контакту з адресатом мовлення, а також при спілкування з великою аудиторією. Точність є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового стилю. Ця вимога є найактуальнішою особливо перед авторами законодавчих актів.

По-перше, правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синонімічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатозначного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімів, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів.

2. Доречність – критерій культури мовлення, наскільки повно і глибоко людина оцінює спілкування, інтереси, стан, настрій адресата (вікові особливості). А ще треба уникати того, що б уразило викликало роздратування у співбесідника, вказувати на помилки співбесідника у тактовній формі.

Також це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, неприпустимим є вживання емоційно0експресивної лексики у документі чи підручнику тощо.

3. Логічність – це якість мовлення, яка пов’язана із точністю, адже точність є попередньою умовою логічності.

– полягає у вмінні мовця забезпечувати змістові зв’язки між словами у реченні та між реченнями в тексті.

1) несуперечливість поєднання слів (кожен має право на належні, безпечні і шкідливі умови праці., а треба безпечні і здорові умови праці.);

2) відсутність багатослів’я;

3) відсутність підміни понять; (кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я іноземців від протиправних посягань; треба інших людей)

4) правильний порядок слів;

5) правильна координація підмета з присудком;

6) правильна побудова речень з однорідними членами;

7) правильне використання сполучних засобів;

8) помилкове поєднання дієслівних зв’язків української мови становить і являє собою, утворюючи зв’язку становить собою замість є (становить);

9) Вживання пасивних конструкцій, до складу яких входять дієслова на – ся, замість активних конструкцій: Президент обирається народом – треба: Народ обирає Президента.

Ознаки краси мовлення: чистота, виразність, багатство.

Чистота - критерій культури мовлення, який полягає у використанні мовцем лише слів літературної мови, які відповідають її вимовним, наголошувальним та лексичним нормам.

Правник, який не слідкує за чистотою свого мовлення, не може стати фахівцем своєї справи.

Лексична чистота мовлення вказує на відсутність у мовленні ненормативної лексики, а саме:

1) розмовної лексики - класний, супер, кльовий;

2) фамільярна лексика – блат (зв’язки), братва (товариші),

3) зневажлива лексика - базікати (говорити), канючити (просити);

2) просторічної лексики, яка не відповідає нормам літературної мови, використовується недостатньо освіченими людьми. Тобто це суржик.