19

ЛЕКЦІЯ 7. ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ В АУДІЮВАННІ (ІКА) ТА КОНТРОЛЬ РІВНЯ ЇЇ СФОРМОВАНОСТІ

ПЛАН

1. Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності та вміння.

2. Психофізіологічні механізми аудіювання.

3. Труднощі аудіювання іншомовного мовлення.

4. Види аудіювання

5. Система вправ для навчання аудіювання в середній школі.

6. Етапи роботи над аудіотекстом та контроль рівня сформованості компетенції в аудіюванні.

УНАОЧНЕННЯ:

1. Схема7.1. Психофізіологічні механізми аудіювання

2. Схема 7.2 Труднощі навчання аудіювання

3. Схема 7.3 Об’єктивні труднощі навчання аудіювання ішомовного мовленн

4. Схема 7.4. Система вправ для навчання аудіювання

5. Схема 7. 5. Типові вправи для навчання аудіювання

6. Схема7. 6. Етапи роботи з текстом для аудіювання

7. Схема 7.7. Способи контролю розуміння почутого або прочитаного повідомлення

1. Аудіювання як вид мовленнєвої діяльності та вміння.

Як відомо існує чотири види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння (діалогічне та монологічне мовлення), читання та письмо. Аудіювання та говоріння – це усні види мовленнєвої діяльності, а читання та письмо відносяться до писемного мовлення. Обидві форми комунікації взаємодіють і доповнюють одна одну, оскільки користуються одним кодом – мовою. Водночас кожний вид мовленнєвої діяльності має свої психолінгвістчні особливості і потребує спеціальної методики навчання.

Аудіювання — це розуміння сприйнятого на слух усного мовлення.

Визначальними рисами аудіювання як виду мовленнєвої діяльності в методиці навчання іноземних мов вважаються такі:

1. За характером мовленнєвого спілкування аудіювання - усний вид МД.

2. За своєю роллю у процесі спілкування аудіювання – реактивний вид МД.

3. За спрямованістю на прийом і видачу мовленнєвої інформації аудіювання є рецептивним видом МД.

4. Форма перебігу процесу аудіювання — внутрішня, невиражена, на відміну від говоріння і письма, які актуалізуються у зовнішньому плані.

5. Предметом аудіювання є чужа думка, яка закодована в аудіотексті і яку належить розпізнати.

6. Продуктом аудіювання є умовивід,

7. Результатом аудіювання є розуміння або нерозуміння сприйнятого на слух змісту висловлювання і відповідна (мовленнєва чи немовленнєва реакція) поведінка слухача.

У реальних умовах комунікації на аудіювання припадає від 40 до 50% часу. У школі аудіювання розглядають як засіб навчання усного мовлення і як самостійний вид мовленнєвої діяльності, що спрямований на розуміння зв’язних текстів. Є дані, які свідчать про те, що аудіювання у класі займає 57% навчального часу. Загалом процес формування аудіювання передбачає три програми:

1. Аудіювання під час введення нового матеріалу, коли особливо інтенсивно формуються звукові образи нових елементів.

У цій програмі значна увага приділяється не тільки розумінню почутого, а й усвідомленому сприйманню нових мовних одиниць.

2. Аудіювання як елемент діалогічного мовлення. Без аудіювання не буває спілкування.

3. Аудіювання як спеціальний різновид іншомовних вправ, тобто як спеціальна програма. Це слухання мовлення вчителя чи аудіотексту.

Зміст перших двох програм визначається самим навчальним процесом. Третя програма потребує від вчителя спеціальної уваги і вміння її організовувати.

Таким чином аудіювання одночасно є і метою і засобом навчання.

2. Психофізіологічні механізми аудіювання

Мета аудіювання полягає в осмисленні почутого мовленнєвого повідомлення. Процес осмислення почутого забезпечується завдяки психофізіологічним механізмам аудіювання.

Психофізіологічні механізми аудіювання — механізми сприймання мовлення (рецепція) і зокрема механізм антиципації (ймовірного прогнозування смислового змісту).

Схема 7.1. Психофізіологічні механізми аудіювання

Такими механізмами є механізм:

• слухового сприймання;

• внутрішнього промовляння;

• сегментування мовленнєвого ланцюга;

• оперативної пам’яті;

• антиципації;

Антиципатія (від лат. аnticipo – наперед засвоюю) - ймовірне прогнозування смислового змісту.

• довготривалої пам’яті;

• осмислення.

Кожен із означених механізмів забезпечує певну ділянку процесу аудіювання.

Сприймання мовлення на слух відбувається через слухові рецептори. Одночасно відбувається внутрішнє промовляння почутого. Тобто слухач перетворює почуті звукові образи на артикуляційні, здійснюючи так звану "внутрішню імітацію", унаслідок чого розуміє сказане. Від того, наскільки точною буде "внутрішня імітація", залежить і майбутнє розуміння.

На етапі сприймання слухач виокремлює у суцільному потоці мовлення лексико-граматичні ланки (фрази, синтагми, словосполучення, слова). Членування мовного потоку відбувається через упізнавання в ньому слів, граматичних структур з опорою на зовнішні інформативні ознаки. Упізнавання супроводжує ідентифікація (ототожнення), тобто зіставлення граматичних ознак почутої фрази із фразовим стереотипом, який зберігається у довготривалій пам’яті, а під час сприймання надходить до оперативної пам’яті і накладається, як матриця, на сприйняті сигнали. Звуковий образ слів співвідноситься також із їх значенням.

Механізм оперативної пам'яті утримує у свідомості слухача сприйняті слова і словосполучення протягом часу, необхідного йому для їх осмислення.

Значну роль у процесі сприймання мовлення відіграє механізм антиципації або ймовірного прогнозування, який дає можливість за початком слова, словоспо­лучення, речення, цілого висловлювання передбачити його закінчення чи на основі мовного досвіду спрогнозувати зміст. Проте антиципація та ідентифікація можуть здійснюватись лише на базі ме­ханізму довготривалої пам'яті, завдяки якій відбувається зіставлення мовлен­нєвих сигналів, що надходять, з тими стереотипами, які зберігаються у нашій свідомості. В залежності від того, чи існують у нашій довготривалій пам'яті ті чи інші зразки мовлення, мовна інформація сприймається як знайома чи незна­йома.

Найвідповідальнішу роль в аудіюванні відіграє механізм осмислення, яке відбувається шляхом синтезу та аналізу почутого. Синтезуючи та аналізуючи сприйняте висловлювання, слухач виділяє в ньому цікаве, важливе і головне, а також другорядне і менш важливе, тим самим звільняє пам'ять для прийому нової порції інформації.

Складний процес сприймання, перероблення і осмислення звукової інформації завершується розумінням або нерозумінням почутого повідомлення.