Vі. Матеріали методичного забезпечення заняття

№

п/п

Завдання

Вказівки

Примітки

1

2

3

4

1.

Діагностувати закриті пошкод­ження м’яких тканин і їх ускладнення.

Для діагностики закритих пошкоджень м’яких тканин потрібно оцінити наявність наступних симптомів: локалізований біль, внутрішньо тканинні крововиливи, гематоми, набряк м’яких тканин, порушення функції органа чи кінцівки, порушення чутливості. Наявність у хворого підвищеної як локальної так загальної температури, посилення болю, наростання набряку, збільшення у крові лейкоцитів, зниження працездатності, наявність гарячки – вказує на виникнення таких ускладнень, як абсцес, флегмона чи остеомієліт.

При підфасціальному крововиливі можливе стиснення магістральних судин нервів, що іноді стає причиною розвитку тяжких ішемічних контрактур.

2.

Зробити пункцію поверхневих гематом.

Виконати у наступній послідовності:

1. обробити одним з антисептиків руки хірурга та ділянку пункції;

2. провести місцеве знеболення;

3. використовуючи одноразовий шприц провести пункцію гематоми;

4. після видалення голки шприца місце пункції обробити антисептиком та накласти тугу асептичну повязку.

3.

Надати першу медичну допомогу при закритому пошкодженні м’яких тканин.

При забитті легкого ступеня перша допомога полягає у:

1. забезпеченні спокою травмованій ділянці (коли це кінцівка, її треба іммобілізувати);

2. місцево застосовують холод (звужує судини і зменшує набряк);

3. накладають тугу пов’язку (при гематомі).

Загальна допомога потрібна при тяжкій травмі, яка супроводжується шоком/

4.

Проводити діагностику закри­тих травм головного мозку: струсу, здавлення і забою.

Діагностика закритих травм головного мозку проводиться за наступними симптомами. Cтрус головного мозку: ретроградна амнезія, головна біль, нудота, блювота, головокружіння, короткочасна втрата свідомості. Здавлення головного мозку (найчастіше гематомою епі-, екстра-, субдуральною, субарахноїдальною): “світлий” проміжок, сильний головний біль, повторне блювання, збудження, галюцинації, марення, кома, порушення функції органів дихання та серцево-судинної систем. Забій головного мозку (в залежності від ступеня): короткочасна непритомність, запаморочення, шум у вухах, нудота, ретроградна амнезія, зміни на очному дні, наявні симптоми подразнення мозкових оболонок, випадіння рогівкових рефлексів, ураження черепних нервів. Для уточнення діагнозу використовують ехоенцафалографію, комп’ютерну томографію, спіральну томографію, контроль за тиском спинномозкової рідини, магніто резонансна томографія.

5.

Скласти план лікування тієї чи іншої травми головного мозку.

Основними принципами лікування струсу та забою головного мозку є:

1) строгому ліжковому режимі 10-14 днів;

2) призначенні дегідратаційної терапії;

3) призначенні знеболюючих середників.

Стиснення головного мозку:

1) призначення масивної дегідратаційної терапії;

2) назначення спазмолітиків;

3) боротьба з ацидозом;

4) оперативне лікування при вдавленні відламків кісток черепа, внутрішньочерепних гематомах;

5) симптоматичне лікування.

6.

Оволодіти методами обстеження хворих із закритою травмою грудної клітки.

Оцінити загальний стан пацієнта (пульс, артеріальний тиск, температура тіла, частота дихання). Оглянути грудну клітку (симетричність, участь у акті дихання, виявити наявність болючості, припухлості, крововиливів, гематом). Використати пальпацію, перкусію, аускультацію органів грудної клітки. При необхідності використати додаткові інструментальні методи обстеження: рентгенографію органів грудної клітки, комп’ютерну томографію, спіральну томографію, спірографію.

На травматичний шок вказують: шкіра бліда, вкрита холодним потом, пульс слабкого наповнення, частий, блювання, непритомність.

7.

Надати невідкладну допомогу при клапан ному, закри­тому і від кри­тому пневмото-раксі.

Невідкладна допомога при:

1. клапанному пневмотораксі - провести пункцію плевральної порожнини у другому міжребер’ї голкою Дюфо;

2. відкритому пневмотораксі- накласти циркулярну пов’язку на грудну клітку.

8.

Оволодіти методикою обстеження хворих із закритою травмою черевної порожнини.

Оцінити загальний стан пацієнта (пульс, артеріальний тиск, температура тіла, частота дихання). Оглянути черевну порожнину (симетричність, участь у акті дихання, виявити наявність болючості, припухлості, крововиливів, гематом). Використати поверхневу та глибоку пальпацію, перкусію, аускультацію органів черевної порожнини. При необхідності використати додаткові інструментальні методи обстеження: рентгенографію органів черевної порожнини, УЗД, комп’ютерну томографію, спіральну томографію, лапароцентез, черевний лаваж, діагностична лапароскопія. Лабораторне дослідження показників крові, сечі, калу.

9.

Провести диферен­ційну діагностику закритої травми черевної порожнини з пошкодженням порожнистого і паренхіматозного органу.

Про пошкодження порожнистого органу черевної порожнини буде свідчити наявність вільного газу під куполами діафрагми, що виявляється з допомогою рентгенографії. Наявність вільного газу в за очеревинному просторі – пошкодження дванадцятипалої, ободової, прямої кишок, перелом нижніх ребер може свідчити про розрив печінки чи селезінки, петлі кишок у грудній клітці – на розрив діафрагми.

10.

Провести профілактику розвитку травматичного шоку.

Профілактика розвитку травматичного шоку:

припинення дії травмівного чинника;

контроль за прохідністю дихальних шляхів;

тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі;

транспортна імобілізація;

введення знеболювальних засобів;

введення протишокових середників;

симптоматична терапія;

госпіталізація в найближче хірургічне відділення.