Особливості виразного читання поетичних творів

Викладені щойно вимоги інтонаційного оформлення стосуються читання творів будь-яких жанрів, у тому числі і віршів. Але як рит­мізовані і зарифмовані одиниці тексту з своєрідною си­стемою записування вірші мають і специфічні ознаки читання й декламації. Ці ознаки школярам невідомі. Тому якщо дітям не пояснити, як слід озвучувати поетичний твір, вони його читатимуть відповідно до своїх уявлень. Оскільки строфа поділена на рядки, то ці рядки, за пе­реконанням дітей, необхідно виділяти. Інакше не вийде вірш. Саме тому учні при читанні поезій схильні «відру­бувати» рядки. Тим часом цього не можна припускати. Щоб зберегти своєрідність поетичного твору, роблять­ся паузи в кінці рядка незалежно від того, закінчується в цьому місці чи не закінчується речення. Але, як прави­ло, робляться незначні паузи. Вони надають прочитува­ному специфічного колориту віршованої передачі думки. Якщо кінець рядка збігається із закінченням розповід­ного речення, то перед паузою, зрозуміло, голос знижуєть­ся. Коли ж рядок завершується питальним знаком чи зна­ком оклику, то інтонація в цьому разі підвищується. А як же бути з віршованим рядком, яким речення не закін­чується, але в кінці якого, як сказано вище, рекоменду­ється зробити незначну зупинку? Пауза тут потрібна. Але перед нею не можна припускати зниження голосу, оскільки ж речення не закінчується. Тому, хоч пауза й розчленовує речення на кілька частин, зміст й інтонацій­ний малюнок його не розриваються.

10

Щоправда, у навчанні дітей інтонувати кінець фрази учителя підстерігає неприємність іншого роду. У знач­ної частини учнів спостерігається, як прийнято говорити, «ковтання» кінцевої частини слова: окремих звуків, скла­дів і навіть знезвучення цілих слів. Воно помічається, коли завершується речення, а найчастіше,— весь віршований твір, особливо при читанні його напам'ять. Щоб запобіг­ти цьому, методика пропонує зосередити увагу на пояс­ненні того, що виразність читання полягає в повноцінному прочитуванні чи декламації всього тексту від початку до кінця. Ясна річ, що, крім застереження, необхідний кон­кретний показ, як уникнути «ковтання» кінцевих слів.

Виразному проказуванню останнього слова сприяє пауза, яку можна вжити перед його вимовою.

Корисно буде, якщо учні навчаться під кінець твору не знижувати голосу, а навпаки — заключні слова про­говорювати з наростанням завершальної інтонації.

Отже, можна й потрібно застосовувати різні прийоми проказування завершальних слів речень і цілого тексту. Важливо, щоб вимога «не ковтати» закінчення фраз бу­ла усвідомлена учнями. Роботу над дотриманням цієї вимоги не можна послаблювати протягом усього часу навчання — від 1 до 4 класу.

Як у прочитуванні прозових творів, так і при читанні, а особливо при декламуванні віршів невиразність даєть­ся взнаки, коли перелічуються однорідні члени речення. Вражає одноманітність інтонації: однорідні члени речення промовляються скоромовкою. Тим часом для проказу­вання повторюваних слів, переліку назв предметів і дій існує вимога, яка не повинна бути таємницею для шко­лярів. Вона формулюється так: повторювані і перелічу­вані слова не вимовляються з однією і тією ж інтонацією. Залежно від тексту їх рекомендується прочитати (про­декламувати) з наростаючим підвищуванням чи понижу­ванням тону, вимовити з різним темпом, з різною висо­тою голосу.

Вдосконаленню навичок читання віршів і їх декламації має сприяти участь учнів у різних позакласних захо­дах: ранках, святах. До цього по можливості слід залу­чати всіх учнів.