Вимоги до інтонаційного оформлення прочитуваного і декламованого. Прийоми його навчання

Одну з важливих вимог виразно­го читання становить уміння інто­нувати прочитуване чи декламова­не. Інтонування твору залежить від пауз і логічного наголосу. Поняття ці доступні розумінню дітей 6—10 років. На них слід спиратися, розвиваючи навички уміло інтонувати текст.

Перше, з чим стикаються школярі, оволодіваючи чи­танням,— це необхідність, образно кажучи, «читати» роз­ділові знаки. Першокласники потребують роз'яснення того, що розділовий знак у кінці речення є вказівкою зу­пинитися, зробити паузу. Треба привчити учнів обов'яз­ково дотримуватися цієї вимоги. Відомо, як окремі учні намагаються прочитати весь текст без передиху, без зу­пинок. Цей недолік найчастіше дає себе відчути при чи­танні віршів.

Крім того, що розділові знаки в кінці речень вказу­ють на паузи, вони ще й допомагають зорієнтуватися, з якою метою вжите речення. Воно може становити пові­домлення або запитання, передавати спонукання чи вираз емоцій, настрою.

Найпоширеніший спосіб навчити школярів розрізняти розповідну й питальну інтонацію — читання твору за осо­бами. У читанках такі завдання непоодинокі. При потре­бі учитель може й сам зопропонувати учням прочитати в особах.

9

Однак вироблення умінь інтонувати питання-відповідь — лише частина процесу здобуття навичок «читати» розділові знаки. Паралельно з цим, а також у всій на­ступній роботі над виразністю прочитуваного треба до­биватися від учнів уміння передавати емоції і настрої героя твору чи емоційний лад усього твору. У кожному творі відбита радість чи печаль, захоплення чи здивуван­ня. Це мають усвідомлювати учні. Читання художніх тво­рів повинне викликати в учнів певні настрої, почуття. Відчувши їх, діти змушені будуть знайти відповідну ін­тонацію для відтворення голосом радості або горя, схва­лення чи засудження.

Робота над відтворенням почуттів у зв'язку з «читан­ням» розділових знаків можлива і при читанні прозових творів. Однак було б неправильно думати, що учні самі в змозі дійти до розуміння того, як, з яким відтінком кра­ще прочитати той чи інший текст. Без допомоги вчителя їм не впоратись. Але вона має полягати не в підказуван­ні того, як — весело чи печально, захоплено чи задумли­во — підходить вимовляти текст, її справжня ефективність у цілеспрямованому аналізі твору: його змісту, поведін­ки дійових осіб, розбору описаних подій і ситуацій. У ході роздумів над прочитаним учні самі приходять до вис­новку, в яку тональність забарвити читання. Не виклю­чена можливість, коли вчитель підкаже характер вимови слів, фраз. Але і в цьому випадкові він повинен не дикту­вати, а рекомендувати дітям свою пропозицію.

Паралельно з навчанням дітей «читати» розділові знаки здійснюється робота над умінням свідомо викори­стовувати паузи як засіб виразності читання.

Уже говорилося про необхідність дотримуватися пауз у кінці речень. Зупинка після прочитаної фрази дає змо­гу набрати повітря: забезпечується нормальне дихання. Зупинившись па мить, читач користується нагодою під­готуватися до інтонування наступного речення. Пауза, нарешті, потрібна для того, щоб слухачі осмислили сприй­няте речення.

І все ж функції пауз не лише в цьому, і місце їх — не тільки в кінці речень. Вони можливі в середині речень, і роль їх дещо інша, їх застосовують для підкреслення найбільш значимого у даному реченні слова (чи кількох слів).

Навпаки, читець досить часто вдається до пауз у тих місцях тексту, де ніяких розділових знаків немає. Система роботи над паузами має переконати учнів у тому, що розділові знаки не завжди сигналізують паузу, її використання диктується вагомістю слова чи групи слів у вираженні змісту фрази. Коли пауза вживається для виділення окремих слів, її прийнято називати логічною. Цей термін не обов'язковий для школярів. Але націлюва­ти їх на підкреслення найважливіших слів конче потріб­но, адже від цього залежить виразність прочитуваного.

Крім логічної використовується ще й так звана пси­хологічна пауза (для учнів це пауза настрою, обставин, у яких відбувається дія), її місце там, де автор застосо­вує емоційний перехід від одного повідомлення до іншо­го. Такий перехід часто програмується розділовими зна­ками в середині речення.

Психологічні паузи можливі і на стикові речень. Отже, роль паузи незаперечна у виділенні важливого слова і у відтворенні психологічної ситуації розповіді.

Акцентувати увагу слухача на смислове істотному слові можна не тільки застосуванням паузи, а й логічним наголосом, тобто виділенням слова дещо більшою силою видиху, а то й зміною тону голосу.

Щоб упевнити дітей в тому, що шепіт, як і голос, здатний озвучити написане, вчителеві можна застосувати прийом-гру: шепотом прочитати вірш так, щоб його було чутно всьому класу.

Усе сказане ще раз переконує в тому, що виразне чи­тання ґрунтується лише на усвідомленні змісту твору, подій і характерів, описаних у ньому. Виразність читан­ня підказується також розділовими знаками і відповід­ним лексичним наповненням.