Вироблення якісних ознак читання. Набуття умінь правильного читання

Правильне читання закладається в добукварний пе­ріод, коли учні набувають умінь вимовляти звуки від­повідно до літературних норм. Працюючи над вимовою розглядуваних на уроці слів, учитель повинен слідкувати за порушеннями орфоепічних норм, викликаними впли­вом двомовності чи діалектного оточення. Для виправ­лення неточностей, що стаються внаслідок впливу іншої мови, можна зіставляти неоднотипну вимову звуків чи слів цих мов, підкреслюючи специфічні особливості протиставлюваних елементів. Помилки, викликані впливом діалектів, слід виправляти тактовно, пояснюючи дітям, що така вимова становить відхилення від літературної норми, у школі ж навчаються саме літературній вимові звуків, їх сполучень. Зрозуміло, що важко досягти пов­ного успіху у ліквідації порушень вимовних норм тільки в добукварний період.

У букварний період робота над набуттям орфоепічних норм продовжується на вищому рівні: учні засвоюють відповідність позначення звука буквою і, навпаки, «озву­чення» букв. У післябукварний період починається пла­номірне прищеплення найважливіших орфоепічних норм на уроках української мови. Ареною ж перевірки здобу­тих на уроках мови знань з орфоепії стають уроки чи­тання. Практика показує, що саме на уроках читання учи­тель повинен бути особливо пильним до правильності читання тексту, не припускаючись жодної неточності. Од­нак у виправленні порушень слід дотримуватись дидак­тичної вимоги: переривати учня під час

5

читання дозволя­ється у тому випадку, коли неправильно прочитане сло­во спотворює думку.

Ікнуть різні способи виправлення помилок читання: учень читає за складами, записує на дошці; учитель ставить перед ним запитання, яке підкаже йому правильне, прочитання слова; учитель залучає інших учнів до робо­ти над усуненням неточностей прочитаного; нарешті, вчитель сам виправляє неточність. В останньому випадку він не просто дає зразок правильного читання, а прово­дить роботу, щоб у подальшому запобігти повторенню подібних огріхів. До такого прийому слід вдаватися у випадках, коли у вимові учнів класу відзначене стійке порушення орфоепічних норм. Учні, наприклад; приглу­шують дзвінку вимову у кінці слова або м'яко вимовляють шиплячі перед а у формах дієслів 3-ї особи множини: [б'іж'ат'] замість [б'іжат']. Варто привер­нути увагу всього класу до помилки, пояснити, у чому вона полягає, а потім дібрати однотипні слова, записати їх на дошці, потренуватися у вимові.

Для запам'ятання правильної вимови рекомендується давати учням прислів'я, приказки. Наприклад, для ви­роблення дзвінкої вимови кінцевих дзвінких може зда­тися таке прислів'я Хліб — батько, вода — мати; для набуття вимови -ться, як [ц'ц'а] — Добре там. живеться, де вчасно сіється й ореться. Але чи не найефективнішим способом навчання дітей орфоепічним нормам є заучу­вання напам'ять віршів, уривків з прозових творів. У пригоді можуть стати літературні іг­ри, зокрема, у доборі рими (сад — ряд; сміється — в’ється; шістдесят — сімдесят). Корисно заучувати з учнями лі­чилки, заклички. Проте помилково було б думати, що правильність чи­тання визначається лише дотриманням орфоепічних норм. У практиці навчання молодших школярів класовод зітк­неться з тим, що при читанні діти пропускатимуть або пе­реставлятимуть букви, додаватимуть букви, склади чи навіть слова або розриватимуть частини слова при переносі. Майбутній учитель зобов'язаний знати про такі типи по­рушень правильності читання і бути готовим до їх запо­бігання і виправлення.

Важливо виробити систему, яка б сприяла попере­дженню будь-яких порушень правильності читання. Ре­комендується практикувати різні форми підготовчої роботи, а саме:

а) проведення бесід за малюнками, картинами;

б) розповіді і пояснення вчителя про події, пов'язані з темою твору;

в) добір рим до відповідних слів із конт­рольними звуками;

г) аналіз слів і записування їх на дошці з подальшим прочитуванням (у 1 класі — за скла­дами, в інших — голосне чи мовчазне ознайомлення з ними);

д) виділення самими учнями важких для вимови слів.