8.5.3. Обслуговування боргу

Який би коефіцієнт ми не вибрали із тих, які ми тільки що розглянули, аналіз частки позикового капіталу по суті статичний і не враховує динаміку операційної діяльності компанії і зміну її економічної вартості. Аналіз цілком ґрунтується на даних балансу, який сам по собі є статич­ною фотографією фінансового стану компанії на певний момент часу.

Популярність коефіцієнтів, можливо, визначається тим, що їх доволі легко підрахувати. Ці коефіцієнти корисні для прогнозу тенденцій протя­гом подовженого періоду часу. Тим не менш, вони не дають нам повної уяви про платоспроможність компанії і її можливості сплачувати про­центи і капітальну суму боргу в обумовлені терміни, тобто обслугову­вати борг.

Забезпеченість процентів. Цей коефіцієнт часто використовують для характеристики можливості компанії обслуговувати борг. Для роз­рахунку використовується відношення чистого прибутку (виручки) до сплати процентів і податків (ПДПП) до суми процентів по боргу, які підлягають сплаті в даному звітному періоді.

При розрахунку цього коефіцієнта виходять з передбачення, що основним джерелом засобів для обслуговування боргу буде прибуток від операційної діяльності компанії, і будь-які значні зміни в цьому співвідношенні можуть бути сигналом можливих утруднень. Але значні коливання величини прибутку - це лише один вид ризику. Не існує чітко відпрацьованих критеріїв, яким повинно бути це співвідношення. Зазвичай позикодавці вимагають включення до угоди про надання позики умови, яка обумовлює, скільки раз прибуток повинен покривати суму витрат з виплати процентів:

Розділ 9 фінансові аспекти злиття і поглинання компаній

9.1. Хвилі злиття і національна економіка

Як свідчить практика, злиття компаній відбувається хвилями. Перша хвиля інтенсивних угод зі злиття наступила на межі віків, друга припала на 1920-ті роки. Потім з 1967 по 1969 роки виникла ще одна хвиля. І, нарешті, остання хвиля злиття спостерігалася у 1980-х роках. Усі хвилі злиття співпадали з тенденцією до підвищення курсів акцій, хоча в кожній з них можна помітити суттєві відмінності типів компаній, що приймали участь в злитті, і способів, які були використані для цього [Владимирова, 1999а та ін.].

Однак, до цих пір не ясно, чому процеси в області злиття такі мінливі. Якщо припустити, що злиття диктується економічними причинами, то очевидно одна з них повинна співіснувати повсякденно і в найближчому майбутньому, і ця причина повинна бути якимось чином пов'язана з високими курсами акцій. Але жоден з тих економічних мотивів, що були приведені вище, не зв'язаний з загальним рівнем кон'юнктури ринку акцій. Більш того, ні один з них не виявився ні в 1967 році, ні в 1970; ні один з них не повторився на протязі більшої частини десяти­річчя у 80-і роки.

Деякі злиття можуть здійснюватися на основі помилкових оцінок вартості акцій, які можуть статися на самому фондовому ринку. Іншими словами, покупець може вірити в те, що інвестори явно недо­оцінили вартість компанії, яку продають, або вони можуть надіятися, що інвестори оцінять занадто високо вартість компанії після злиття. Але, якщо подивитися більш ретельно на факти, ми повинні побачити, що інвестори припускаються помилки як на ринку „ведмедів", тобто коли є переважаюча тенденція до зниження курсів, так і на ринку „би­ків". Але чому ми не спостерігаємо такої самої кількості бажаючих вести переговори про купівлю компанії, коли на ринку акцій пере­важають тенденції до зниження курсів?

Компанії не є єдиними покупцями і продавцями на ринку „биків". Індивідуальні інвестори також проводять більш активні операції з цінними паперами, коли зростають курси акцій. Спеціалісти поки що не дали коректного пояснення, чому хвилі злиття повинні обов'язково співпадати з тенденціями до підвищення курсу акцій. Можливо відповідь лежить зовсім не в площині економіки. На наш погляд, хвилі злиття і зростання активності операцій з акціями - це явища, які можна пояснити з точки зору поведінки людини. Відомо, що люди, як і тварини, більш активні, коли стоїть сонячна погода.

Хоча ми не можемо достеменно пояснити періодику хвиль злиття, все ж в стані досягти більшого успіху в розумінні недавніх подій. У 80-і роки міжнародні корпорації таких галузей, як нафтова, тютюнова та деревообробна, опинилися в ситуації, коли вони володіли крупними потоками грошових засобів від поточних операцій і в той же час обмеже­ними можливостями для інвестицій в рамках їх основного бізнесу у зв'язку зі станом попиту. Багато з них використали свої вільні грошові засоби для придбання компаній з інших сфер бізнесу. Однак, вони самі перетворилися в мішені для поглинання з боку інших компаній, які поставили завдання перерозподілу цих грошових засобів.

На протязі періоду буму злиття 1980-х років ні одна компанія, за винятком самих великих, не могла вважатися невразливою від нападу з боку конкуруючої команди менеджерів. Наприклад, в 1985 році американська (СІЛА) „Пентрі Прайд", невелика група універсамів, яка зовсім недавно вибралася з стану банкрутства, зробила публічну пропозицію про придбання компанії з виробництва косметики „Ревлон". За обсягами активів компанія „Ревлон" була крупнішою „Пентрі Прайд" у п'ять разів. Пропозиція про купівлю „Ревлона" стала не тільки можли­вою, але й успішною завдяки позиці у $ 2,1 млрд., яку одержала компанія „Пентрі Прайд", щоб забезпечити поглинення. Нарощення темпів угод викупу компаній в кредит, що спостерігалися на протязі 1980-х років, залежало від стану ринку спекулятивних облігацій, який в той час дозволяв розміщувати нові випуски облігацій з низьким рейтингом швидко і у великих обсягах.