1.2.3. Проблеми реалізації трансформаційних потенціалів ргк і стратегія ринкових реформ

Виробничий потенціал РГК можна розглядати як результат взаємодії потенціалів усіх факторів трансформації (на основі потенціалу основ­них фондів). За О.М. Алимовим та A.M. Федорищевою, "виробничий потенціал територіального комплексу дорівнює сумі виробничих по­тужностей підприємств, які утворюють його, за відрахуванням втрат виробничої потужності, викликаних невідповідністю наявності окремих виробничих ресурсів потребі в них..." [Алымов и др., 1978, с. 55].

Отже, виробничий потенціал РГК за своєю величиною може бути меншим за будь-який з трансформаційних потенціалів (рис. 1.3а), дорівнювати лише потенціалу основних фондів (рис. 1.36) або дорівню­вати усім трансформаційним потенціалам (рис. І.Зв).

Сучасні обсяги випуску промислової і сільськогосподарської про­дукції в регіоні свідчать переважно про наявний рівень виробництва (реалізований виробничий потенціал РГК), залишаючи в тіні його можливості (нереалізований потенціал). Тоді як в умовах значного трансформаційного спаду виробництва важливо виявити саме остан­ній потенціал [Геєць та ін., 2003].

Рис. 1.3. Виробничий потенціал РГК як результат взаємодії трансформаційних потенціалів.

ВП - виробничий потенціал; П₁ - потенціал основних фондів; П₂ - потенціал матеріальних ресурсів; П₃ - трудовий потенціал; П_4…n - інші трансформаційні потенціали.

Значки нереалізований виробничий потенціал РГК визначається недостатніми частковими трансформаційними потенціалами: трудового (працівники промисловості, сільського господарства та інших галузей часто мають недостатній кваліфікаційний рівень), природно-ресурсного (найкращі родовища корисних копалин уже відпрацьовані), матеріальних ресурсів (більшість підприємств не має достатніх обігових фондів), основних фондів (зношеність основних фондів набула критичного характеру), інвестиційного (підприємства позбавлені дешевих кредитних ресурсів), інноваційного (старі технології не забезпечують можливості випускати конкурентоспроможну продукцію).

У більшості виробничих підсистем РГК основним лімітуючим потенціалом є саме інвестиційний. Він не дозволяє повною мірою реалізувати інші трансформаційні потенціали. А відтак, виробничий потенціал може зростати пропорційно зростанню інвестиційного по­тенціалу доти, доки лімітуючим не стане якийсь інший потенціал, на­приклад споживчий.

На основі вищенаведеного можна визначити загальну стратегію трансформації РГК та його виробничих підсистем. Вона має такий цільовий функціонал (F):

F=ITП-ВП--тіп, (1.1)

де ІТП - інтегральний трансформаційний потенціал; ВП - виробничий потенціал.

Формула (1.1) означає, що виробничий потенціал РГК буде тим більшим, чим повніше використовуватимуться часткові та інтеграль­ний трансформаційний потенціали.

1.3. Основні процеси ринкової трансформації ргк

1.3.1. Процеси структурної трансформації

А.І. Амоша та Л.А. Збаразька [1999, с. 39] під реструктуризацію РГК, передусім його промислової підсистеми, розуміють планомірний і збалансований структурний розвиток і удосконалення усіх елементів виробничої* системи регіону. У їх розумінні, реструктуризація РГК, крім власне структурних аспектів, включає також аспекти раціональ­ної організації комплексу (збалансований розвиток) і його управління (планування розвитку). Ми ж процеси структурної трансформації РГК розглядаємо у вузькому, власне структурному, смислі.

Так, процес зміни елементів РГК, на нашу думку, проявляється у відповідних змінах спеціалізованих та інтегральних виробничо-територіальних систем, із яких вони складаються, а також їх окремих ланках - ресурсній, виробничій, споживчій та ін. А оскільки елементи і/або ланки РГК між собою тісно взаємозв'язані, то зміни в одних із них знаходять відображення в інших. Тому, наприклад, зупинка великого промислового підприємства (виключення його зі складу спеціалізованих і інтегральних систем, а значить, і РГК) доцільне лише за умови, якщо вона не суперечить переходу комплексу на траєкторію стійкого розвитку.

Дуже помітним у РГК є процес зміни потужностей і обсягів виробництва. Він свідчить про те, що ринкові перетворення супровод­жуються переважно виведенням із ладу та ліквідацією значних вироб­ничих потужностей, що зумовлює спад виробництва, закриття значної кількості підприємств, виникнення масового безробіття у багатьох економічних центрах і РГК загалом. Правда, в ряді випадків зміна потужностей в РГК супроводжується і позитивними явищами, зокрема технічним переозброєнням застарілих, еконебезпечних, фондо-, мате-ріало-, енерго- і трудомістких виробництв.

У тих РГК, які мають високу частку новітніх галузей і виробництв, скорочення потужностей і обсягів виробництва, як правило, не є обваль-ним. Це знаходить відображення у процесі зміни секторальної й територіальної структури РГК. В основі змін секторальної струк­тури РГК лежать зміни її галузевої структури, а також структури видів економічної діяльності та інституційної структури.

Сутність галузевої структури зводиться до такої сукупності співвід­ношень між галузями: за масштабами розвитку (профілюючі й непрофі-люючі галузі), географічними (добувні й обробні), технологічними (традиційні й новітні) та виробничими (важкої й легкої промисловості) особливостями, економічним призначенням продукції (виробництва групи "А" та групи "Б"), функціональними характеристиками (галузі спеціалізації, допоміжні, обслуговуючі та ін.).

З точки зору розміщення виробництва й аналізу відтворювальних процесів у РГК важливе значення має також поділ галузей на матеріало-, фондо-, трудомісткі тощо. Для характеристики ринкових перетворень, зокрема зміни обсягів виробництва у окремих галузях і перерозподілу впливу окремих галузей на економічні процеси, доцільно ще виділяти групи галузей за масштабами скорочення виробництва.

Зміна співвідношень між окремими галузями за певний період дає загальну оцінку і характеризує швидкість трансформації галузевої структури РГК у прогресивному чи регресивному напрямі.

Територіальну структуру РГК, відштовхуючись від ідей І.М. Маєр-гойза [1986], можна трактувати як триєдину:

■ інтегративну, що має елементами РГК нижчого рівня;

■ територіально-галузеву, що складається з інтегральних виробничо-територіальних систем (промислових, агропромислових центрів, вузлів тощо);

■ лінійно-вузлову, елементами якої є інтегральні виробничо-територіальні системи у єдності з політранспортними магістралями (ця єдність утворює економічний каркас регіону).

Територіально-галузева структура РГК у такому розумінні "віддзер­калює" насамперед статичні характеристики комплексу. Для вивчення ж динамічних характеристик важливе значення в ринкових умовах має виділення у якості територіальних елементів РГК - економічних "полю­сів зростання". Ринок надає їм особливої ваги, тому що вони мають значний інвестиційний та інноваційний потенціал. Завдяки цьому зміцнюються конкурентні позиції не лише цих специфічних інтегра­льних виробничо-територіальних систем, але й РГК загалом.

Формування полюсної структури РГК обумовлює ущільнення, ускладнення і просторове переплетення його територіальних елементів. Але й при цьому зберігається тісний зв'язок елементів територіальної (полюсної) структури й розселення.

За умов планової економіки РГК конструювалися за принципом районних комбінатів, що формувалися на основі сприятливого поєд­нання природних, трудових та інших ресурсів. Відповідно їх каркас складали жорсткі виробничо-технологічні зв'язки У ринкових умовах жорсткий каркас РГК практично розпався. Тому помітним є процес зміни цілісності й типу РГК. Його активізація пов'язана зі скороченням обсягів виробництва, розривом внутрішньорегіональних господарських зв'язків та послабленням важелів державного управління процесами регіональної економічної інтеграції. В результаті більшість РГК пере­творилося на аморфні утвореннями, які підтримуються хіба що межами адміністративних одиниць.

Отже, важливим завданням структурної перебудови РГК стає під­вищення їх цілісності. Остання передбачає широке використання міс­цевих ресурсів, поглиблення внутрішньорегіональних коопераційних зв'язків тощо. Важливе значення має й формування нових центрів економічної активності (інноваційно-інвестицйних полюсів зростан­ня), які здатні перекомбіновувати зв'язки не тільки між собою, але і з периферією. В результаті може змінитися не тільки цілісність, але й тип РГК. Але цілісним, у повному розумінні цього слова, РГК може стати лише за умови органічної його єдності з усіма соціальними та природними складовими регіону [Поповкін, 1993, с. 16]. Це створює передумови для управління РГК як єдиним цілим і в нових умовах господарювання.