1.2.2. Потенціал факторів трансформації ргк

Для відображення сили трансформаційного впливу доцільно ввести характеристику "потенціал фактора", яка означає граничну продуктив­ність фактора, його здатність впливати на розвиток (трансформацію) РГК, насамперед розвиток виробництва. За В.П. Руденком [1993, с. 10], саме продуктивність, як характеристика факторів виробництва (ресурсів), складає економічну сутність потенціалу, який є важливою складовою трансформаційних процесів.

Конкретна величина потенціалу фактора трансформації РГК вира­жається у його корисній функції, точніше у його споживній вартості. Оскільки остання за певний проміжок часу, наприклад один рік, може бути використана не повністю, то є необхідність будь-який потенціал розділяти на дві частими -реалізований та нереалізований потенціал.

Будь-який потенціал поза територією та часовими рамками позбав­лений реального змісту. Тому їх слід розглядати як загальну умову трансформації РГК. Зокрема, часові рамки дозволяють розглядати процеси накопичення ресурсного потенціалу (капіталу в його різних формах) як час-акумулюючі процеси, а протилежні - його зношення, амортизації-як час-дисипуючі процеси [Васильєв, 1993, с. 46].

Час накладає відбиток і на оцінку потенціалів фактора трансфор­мації РГК. Відомо, що потенціал фактора залежить від швидкості протікання процесів у РГК. За часовим критерієм розрізняють також сучасну й потенційну (прогнозовану) продуктивність фактора. Пере­вагу, як правило, віддають сучасному потенціалу. Для співставлення цих потенціалів вводиться поняття дисконтованої споживної вартості, що дає змогу порівнювати капітальні витрати на освоєння ресурсів із поточними.

Слід підкреслити, що сучасні потенціали факторів трансформації є досить динамічними, особливо інвестиційний та інноваційний. Так, деяке зростання інвестицій може змінити розвиток РГК із низхідного на висхідний.

Найважливішим фактором трансформації РГК є людські ресурси. В процесах ринкової трансформації вони виступають у потрійній ролі:

1) як трудові ресурси - "носії" робочої сили (здатності до праці);

2) як "продуценти" управлінських рішень;

3) як споживачі промислових товарів і послуг.

Відповідно, людські ресурси в певних територіальних межах мають такі потенціали: трудовий, управлінський та особистого споживання.

Трудовий потенціал (ТП) - це кількісно і якісно визначені ресурси живої праці, які має РГК. Кількісні параметри ТП визначає чисель­ність трудових ресурсів, тип відтворення, статево-вікова структура, міграційна рухливість та ін. Якісні параметри ТП залежать насамперед від освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня трудових ресурсів.

На формування ТП впливає багато чинників. Найбільше значення серед них мають демографічні, соціально-економічні, духовні, еколо­гічні та ін. Реалізація ТІЇ залежить насамперед від рівня розвитку виробничого потенціалу промислових територіальних систем (ПТС) та розвинутості ринків праці.

З переходом до ринку ТП заново структурується. Це пов'язано з тим, що закриваються неконкурентоспроможні виробництва, а нові, що створюються, як правило, потребують більш продуктивної (квалі­фікованої) робочої сили. Певне значення має і впровадження нової системи найму на роботу (за контрактом тощо).

Управлінський потенціал, за В. І. Щелкуновим [1999, с. 16], ви­значається ефективністю управлінських рішень, з одного боку, під­приємців (на підприємствах із приватною й колективною формами власності), а з другого - державних службовців (на підприємствах із державною формою власності та у державних органах управління промисловістю).

Для швидкої й ефективної трансформації РГК особливо важливе значення має потенціал підприємницької ініціативи як перша складо­ва управлінського потенціалу [Пчелинцев и др., 2000, с. 66]. Саме від кваліфікації підприємців залежить стратегія ведення бізнесу, вибір ефективних форм організації виробництва (з'єднання факторів).

Важливе значення має й адміністративний потенціал як друга складова управлінського потенціалу, що формується за рахунок кваліфікації державних службовців. Окремі автори взагалі зводять до нього весь управлінський потенціал і визначають як "здатність офі­ційних владних структур, адміністративних організацій ... залучити для досягнення поставлених цілей регіонального розвитку всіх, хто може внести в цей процес позитивний вклад і створити умови для стійкого розвитку" [Анимица, Шарьігин, 2000, с. 23].

Другий фундаментальний фактор трансформації РГК - природні ресурси. При визначенні пріоритетних напрямків розвитку РГК до уваги береться наявність ресурсів того чи іншого виду (мінеральні, лісові, водні та ін.), їх структура та величина природно-ресурсного потенціалу (ПРП) території.

За В.П. Руденком [1993, с. 11], під ПРП території слід "розуміти сукупну продуктивність її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів споживання, яка виражається у їх суспільній споживній вартості".

Значний трансформаційний потенціал мають великі поєднання мінеральних ресурсів. Крім того, мінеральні ресурси суттєво впливають на структуру ринків природних ресурсів та галузеву структуру регіо­нальних промислових комплексів.

Серед природних ресурсів важливе місце посідають земельні ре­сурси. Зокрема, у промисловій підсистемі господарства регіону вони визначають величину потенціалу ресурсів сільськогосподарської сировини. Цей потенціал, у свою чергу, є похідним від аграрного потенціалу, який "визначається наявністю, якістю і збалансованістю природних, біологічних, матеріальних і трудових ресурсів, в процесі взаємодії яких реалізується їх інтегральна здатність виробляти адекватні їй обсяги і види продукції"[Юзефович, 1987, с. 13].

Третій фундаментальний фактор трансформації господарства регіо­ну - капітал (фізичний і фінансовий). Фізичний капітал - це сукуп­ність засобів виробництва (основних фондів) і предметів праці (оборот­них фондів або матеріальних ресурсів - сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо), яка відповідно формує потенціал матеріально-технічних ресурсів.

Значний потенціал основних фондів - виробничих споруд, машин, устаткування тощо - здатний різко підвищити продуктивність праці і, отже, сйрияє оптимальній трансформації РГК. Зокрема, зростання ви­робництва у його промисловій підсистемі викликає такі кумулятивні процеси: підвищення фондоозброєності праці - зростання випуску промислових товарів - ріст доходів працівників промисловості - збіль­шення заощаджень - нарощування капіталовкладень - підвищення фондоозброєності праці - ... Далі цикл зростання виробництва повторю­ється. Залучення додаткових основних фондів у виробництво здійсню­ється через механізм функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів, зокрема фондового ринку.

Важливе значення має і потенціал матеріальних ресурсів. Для того, щоб відновити у регіоні виробництво або забезпечити позитивну динаміку у його рості, повинні бути в наявності (у запасах, у виробни­чому процесі тощо) необхідні матеріальні ресурси або кошти для їх придбання на ринку матеріальних ресурсів. Для економії останніх важливо впроваджувати матеріалозберігаючі технології.

Трансформаційні процеси у РГК набувають необхідної динаміки, якщо вони забезпечені фінансовим капіталом, який "приходить у рух" завдяки інвестиціям, тому цей капітал часто ще називають інвестицій­ним. Слід зауважити, що фінансові (інвестиційні) ресурси у процесах ринкової трансформації РГК займають особливе місце серед усіх інших факторів. Саме вони поряд із підприємницькою ініціативою виступають першоосновою, вихідним моментом трансформації.

Господарські комплекси регіонів, що базуються на фінансово стабільних і кредитоспроможних підприємствах, як правило, здатні самостійно забезпечувати відтворення виробництва й саморозвиток (за рахунок частини прибутку, амортизаційних відрахувань, фонду розвитку виробництва тощо), тобто мають необхідні внутрішні джерела інвестування. Але у більшості з них ці джерела, особливо в перехідний, трансформаційний період, обмежені і це вимагає пошуку стратегічних інвесторів.

Практика показує, що більше шансів знайти таких інвесторів у регіоні, де сприятливий інвестиційний клімат, або коли значною є інвестиційна привабливість регіону. Остання залежить від багатьох чинників -політичної стабільності, рівня інфляції, пільг в оподаткуванні, ймовір­ності природних та техногенних катастроф тощо.

З інвестиційною привабливістю регіону тісно пов'язана така його характеристика як інвестиційний потенціал. У нашому розумінні, інвестиційний потенціал - це фінансові можливості, резерви кредиту­вання господарства регіону.

На нашу думку, інвестиційний потенціал слід сегментувати за дже­релами фінансування: зарубіжні інвестиції, кошти з державного та місцевого бюджету, кошти підприємств, банківські кредити, заощаджен­ня підприємців та інших осіб тощо. Для конкретних інвестиційних проектів кредити можна отримати за посередництва інвестиційного ринку, наприклад розповсюджуючи акції підприємств, облігації муні­ципальної чи державної позики тощо.

Четвертим фундаментальним фактором трансформації РГК висту­пають інновації (нововведення). Базова дефініція інновації була дана Й. Шумпетером [1982] ще в 1912 р. Вона означала принципово нову якість засобів виробництва та організаційних схем. За И. Шумпетером, інновації витісняють старі продукти та виробництва й виштовхують економічну систему (в т.ч. й регіональну. - В.З.) з урівноваженого стану, забезпечуючи таким чином структурну перебудову системи або так зване "створююче руйнування" .

У сучасних умовах жоден із факторів трансформації не може кон­курувати з інноваціями за силою трансформаційного впливу на РГК. Але в процесах його трансформації обов'язково слід спиратися на нововведення, які мають значний інноваційний потенціал. Під ним ми розуміємо масштаби інноваційної діяльності в РГК, ступінь впро­вадження досягнень НТП у виробництво, резерви розвитку за рахунок НТП, що виражаються у здатності матеріально-технічних, трудових та інших ресурсів забезпечувати інтенсифікацію виробництва.

Упровадження базисних інновацій (інформаційних, комунікацій­них та ін.) тісно пов'язане з процесами територіальної концентрації та деконцетрації виробництва, передусім промислового. Фактично мова йде про зростання ролі інноваційного фактора ("дифузії"" нововведень) у процесах регіонального розвитку завдяки територіальним технологіч­ним трансфертам та ринку інновацій ("ноу-хау").

Будь-яке виробництво (промислове, сільськогосподарське), як відомо, створюється з метою споживання товарів. І хоча останнє є кінцевою фазою суспільного відтворення, в ланцюзі факторів трансформації господарства регіону воно є вихідним пунктом (за відомим із кібернети­ки принципом зворотного зв'язку). Звідси: низький рівень споживання або незначний споживчий потенціал регіону майже автоматично породжує спад виробництва у ньому. Сам же споживчий потенціал, по суті, характеризує місткість регіонального ринку певних товарів.

Споживчий потенціал залежно від характеру споживання, категорії споживачів поділяється на дві частини - потенціал виробничого спо­живання й потенціал особистого споживання. Перший з них визна­чаємо як здатність споживачів засобів виробництва їх придбати іі використати. При цьому слід мати на увазі, що одні і ті ж об'єкти можуть одночасно виступати на ринку засобів виробництва і як покупці, і як продавці, правда різних товарів.

Під потенціалом особистого споживання РГК ми розуміємо купівель­ну спроможність населення по відношенню до товарів або попит на них на регіональному ринку предметів споживання.

РГК, крім того, що виробляє корисні товари (з додатною ціною), за які платять виробнику, продукує також відходи, в т.ч. й шкідливі (з "від'ємною" ціною), за які платять самі виробники. Розмір плати за шкідливі відходи в загальному випадку залежить від величини еколого-промислового потенціалу РГК. Його "носіями" є природні комплекси та об'єкти екологічної інфраструктури. Відповідно він складається з двох різноякісних частин. Перша - це поглинаючий, або асиміляційний потенціал (за К.Г. Гофманом [1998, с. 16]), який харак­теризує здатність природного комплексу певного регіону (його біоти, повітря, поверхневих вод, ґрунтів тощо) переробляти (розчиняти, адсор­бувати) або виводити за свої межі забруднюючі речовини (інгредієнти); друга- це потенціал екологічної інфраструктури, що відображає можливості очисних споруд знешкоджувати ті ж самі забруднюючі речовини.

Розвиток потенціалу екологічної інфраструктури є особливо важли­вим у регіонах інтенсивного господарського освоєння, де виробничі системи об'єктивно трансформуються у еколого-виробничі. Функцією розвитку останніх виступає еколого-виробничий потенціал, а аргумен­том - усі інші потенціали. У таких системах змінюється характер просторової локалізації усіх елементів, зокрема передбачається їх еко­логічна сумісність.

При розміщенні виробництва, передусім промислового, принципово важливим є збереження певного "екологічного резерву" території, або нереалізованого асиміляційного потенціалу. Тому загальна стратегія трансформації РГК, а тим більше його еколого-виробничих систем, знаходиться в руслі балансування, з одного боку, еколого-виробни-чого потенціалу, а з другого - виробничого потенціалу та, відповідно, обсягів шкідливих відходів. Такий баланс визначає в певному регіоні "ціну" шкідливих відходів на ринку прав на забруднення природного середовища.

Просторове поєднання в РГК ресурсних, виробничих, споживчих та інших елементів забезпечують об'єкги (елементи) виробничої інфра­структури - транспорту, зв'язку (в т.ч. телекомунікацій, електронних мереж) та ін. Фактично вони є "постачальниками" послуг з обміну то­варами [Бекеман, 1991, с. 1099].

Виробнича інфраструктура для свого розвитку вимагає значних обсягів авансованого капіталу при малій його мобільності (оборотності). Тому роль держави у її нарощуванні є винятково важливою. А велика її капіталомісткість надає особливого значення у трансформаційних процесах потенціалу виробничої інфраструктури. Цей потенціал, на нашу думку, характеризує пропускну здатність, потужність (номі­нальну й встановлену) об'єктів виробничої інфраструктури.

Значний потенціал виробничої інфраструктури і розвинутий ринок виробничих послуг сприяють активізації підприємницької діяльності в регіонах, стимулюють розчленування виробничих ланцюгів у просторі з наступним зосередженням фінальних (обробних) стадій у великих містах як центрах притягання висококваліфікованої робочої сили та "ноу-хау".

Роль виробничої інфраструктури, особливо транспорту, в процесах трансформації РГК є тим більшою, чим більш віддаленими є взаємо­діючі елементи і чим більшими є питомі (транспортні та ін.) витрати на подолання просторового розриву між ними. Не випадково, деякі автори вказують на необхідність компенсації (сплати) від'ємної ренти за територіальним положенням окремим підприємствам та частині населення [Пчелинцев и др., 2000, с. 65]. На наш погляд, її логічно виплачувати за рахунок стягнення додатної ренти з підприємств і на­селення, що мають вигідне географічне положення (через механізм надбавок і знижок до ринкових цін).

Важливим фактором трансформації РГК другого порядку (по від­ношенню до людських ресурсів) виступає соціальна інфраструктура (заклади освіти, охорони здоров'я та соціальної допомоги, готелі, ресторани тощо), яка також має відповідний трансформаційний потенціал. Під потенціалом соціальної інфраструктури розуміємо здатність її об'єктів обслужити (забезпечити умови життєдіяльності) працівників (та їх сімей) певного сегменту РГК .

Соціальна інфраструктура складається з двох концентрів: внутріш­нього - на базі об'єктів, що знаходяться на балансі виробничих об'єктів (підприємств, фірм тощо), та зовнішнього - на базі інфра-структурних об'єктів загального користування. Хоча й об'єкти внут­рішнього концентра, особливо з переходом до ринкових відносин, можуть надавати послуги усім потенційним клієнтам. Виходячи з цього, потенціал соціальної інфраструктури доцільно розділяти на дві частини: І) що-формується безпосередньо у виробничій сфері і 2) загального користування. Другу, швидше, можна розглядати як умову, а не чинник трансформації РГК. Але і перша і друга його частини реалізуються через ринок соціальних послуг, при цьому перша - не повністю.

Особливо важливе значення цей потенціал має для РГК, що фор­муються в регіонах інтенсивного господарського освоєння, розвиток яких взагалі неможливий без значних інвестицій у соціальну інфра­структуру. Інвестиції можуть здійснювати або фінансово стабільні фірми, або органи державної й муніципальної влади. Пояснюється це тим, що капіталовкладення у соціальну інфраструктуру здійснюються ще до (або одночасно) з виробничими інвестиціями й довгий час (або взагалі) можуть не приносити доходів. А капіталовкладення ці дуже значні. У промислово розвинутих країнах вони складають 60% від вало­вого обсягу інвестицій. Тому роль держави у нарощуванні потенціалу соціальної (як і виробничої) інфраструктури є винятково важливою.

Простір між елементами РГК заповнює сфера обміну, різні ринки, які передбачають купівлю-продаж тих чи інших товарів і послуг. "Не­сучими конструкціями ринків виступають підприємства, організації та заклади ринкової (інституційної) інфраструктури. До них відно­сяться товарні, фондові і валютні біржі, біржі праці, банки тощо. Вони, як правило, орієнтуються на відповідні ринки, наприклад біржі праці -на ринок праці. В сучасних умовах без розвинутої ринкової інфра­структури неможливе ефективне функціонування й оптимальний розвиток РГК. Тому потенціал ринкової інфраструктури - одна з важливих складових трансформаційних процесів у РГК. Розвинутий ринок інституційних послуг забезпечує погодженість виробничо-комерційних зв'язків у системі та їх фінансово-кредитний і маркетин­говий супровід [Шнипер, 1995, с. 9].

Нарешті, як загальну; умову трансформації РГК слід розглядати географічне положення виробництва по відношенню до усіх інших елементів системи. Для виробничих систем регіонального типу слід ще враховувати й політико-географічне положення. Це зумовлюється тим, що зручне, особливо прикордонне, положення може сприяти формуванню в них значного транзитного потенціалу, необхідного, наприклад, для створення спеціальних економічних зон, транскордон­них виробничих систем тощо.

Отже, на трансформацію РГК, точніше його виробничого ядра, впливає ціла низка факторів і умов. Сукупний трансформаційний вплив відображає інтегральний трансформаційний потенціал, який складається з багатьох часткових потенціалів і є їх простою сумою.

Вплив кожного з часткових трансформаційних потенціалів на виробничий потенціал визначається не лише його величиною, але й силою дії. Остання залежить від характеру інтегрованості та пропор­ційності елементів РГК, тому виробничий потенціал, як правило, не тотожний інтегральному трансформаційному потенціалу.