3.7.2. Координація діяльності дкцпфр та інших регулятивних органів

З метою координації діяльності державних органів з питань функціону­вання фондового ринку була створена Координаційна рада з питань функціонування фондового ринку в Україні при Президентові України. До складу Координаційної ради входять керівники державних органів, які в межах своєї компетенції здійснюють контроль та інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду Голова ДКЦПФР. Склад Координаційної ради та Положення про Координаційну раду затверджує Президент України за поданням Голови Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку.

Основними проблемами координації діяльності є те, що:

■ ДКЦПФР законодавчо ще не стала головним координуючим органом державного регулювання в сфері Фондового ринку;

■ відсутній реальний механізм координації діяльності ДКЦПФР з іншими органами державного регулювання;

■значна кількість нормативно-правових актів міжвідомчого характеру, розроблених іншими регулятивними органами стосовно суміжних питань розвитку ринку, не узгоджена з ДКЦПФР.

3.7.3. Розвиток саморегулювання на фондовому ринку

Саморегулювання діяльності професійних учасників на фондовому ринку є складовою частиною системи регулювання ринку. В Україні створення саморегульованих органЬацій (СРО) стало можливим з прийняттям Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Держава встановила правові основи розвитку процесів саморегулю­вання учасників фондового ринку, але на практиці реальних повноважень не отримала жодна із десяти створених саморегульованих організацій. Визначені законодавством можливості впровадження саморегулювання залишилися невикористаними як державними регуляторами, так і учасниками фондового ринку.

Аналіз діяльності саморегульованих організацій в Україні вказує на нездатність більшої частини існуючих СРО виконувати реальні регулюючі обов'язки через:

■непослідовну державну політику стосовно СРО (проблема поєд­нання лобіювання та саморегулювання на ринку);

■відсутність стандартів діяльності СРО та їх координації при вирішенні завдань загального розвитку;

■ лобіювання деякими СРО в органах державної влади інтересів невеликої частини своїх членів, що призводить до конфлікту інтересів між державними органами та саморегульованими організаціями в системі регулювання ринку та між членами СРО;

■ недостатню технічну та фінансово-матеріальну базу для реального виконання СРО своїх повноважень;

■ відсутність ефективної системи моніторингу СРО за діяльністю своїх членів на предмет дотримання чинного законодавства про цінні папери.

На сьогоднішній день непослідовна державна політика щодо СРО знаходить свій прояв у тому, що:

■ не проводиться регулярний аналіз якості виконання СРО своїх повноважень;

■ не проводяться взаємні консультації між органами держави та СРО щодо стану дотримання учасниками ринку та посадовими особами держави вимог чинного законодавства;

■ СРО майже не залучаються державними органами до здійснення контрольно-ревізійної діяльності;

■ відсутня координація зусиль органів держави та СРО при здійс­ненні контрольно-ревізійної діяльності щодо учасників ринку.

Саморегульовані організації на фондовому ринку повинні стати важливим інструментом для досягнення цілей регулювання. Статус та повноваження саморегульованих організацій в розвитку взаємовідносин учасників фондового ринку та їх регулювання мають бути переглянуті в напрямку існуючих можливостей СРО.