2.4.6. Регулювання інвестиційних фондів

Особливості регулювання. Регулювання діяльності інвестиційних фондів в Центральній і Східній Європі повинно відрізнятися від прак­тики, прийнятої в країнах ЄС і США. В директивах ЄС такі фонди мають назву „підприємств з колективного інвестування в цінні папери, що обертаються на фондовому ринку". За традицією, що склалася в США і країнах ЄС, фонди не можуть приймати участь у корпоративному управлінні, іншими словами, вони не можуть мати вплив на компанії, акціями яких вони володіють. Така практика склалася під дією „попу­лістського" руху на початку XX ст., який виступив проти будь-якої великої концентрації економічного впливу. Одним із наслідків цього стало те, що в США навіть великі інвестори володіють лише невеликою часткою акцій окремих компаній, хоча спостерігається тенденція до того, щоб дозволити пенсійним та позиковим фондам надавати більш суттєву можливість впливу на діяльність компаній. В Німеччині банки і страхові компанії завжди мали можливість володіти великими паке­тами акцій і контролювати підприємства, але позикові фонди не мали такої можливості.

Проблеми регулювання. Одна із потенційних проблем, що пов'язана з придбанням великими фінансовими установами контрольних пакетів акцій, полягає в можливості використання ними цього контролю для створення монополій. Наприклад, фонд, який володіє великими пакетами акцій в більшості фірм якої-небудь галузі, може підштовхнути їх до змови з метою встановлення цін і тим самим обмежувати конку­ренцію. Антимонопольні органи повинні бути наділені повноважен­нями блокувати спроби будь-якої фінансової установи стати великим акціонером в декількох фірмах однієї галузі.

Друга небезпека полягає у тому, що відносно невеликі фонди, володіючи великою часткою акцій певної компанії, ставлять всі свої засоби (або більшу їх частину) „на одну карту". З метою захисту інве­сторів, можливо, необхідно вимагати від фондів мінімальної диверси­фікації їх портфелів. Інвестиції в акції якої-небудь однієї компанії не можуть складати, скажімо, більше 10% активів фонду.

Вирішення проблем монополізації та диверсифікації портфелів може вимагати введення спеціальних правил та процедур. Однак це не повинно слугувати основою для заборони всім фінансовим установам впливати на діяльність підприємств, особливо враховуючи нестачу великих інвесторів в країнах Центральної і Східної Європи. Швидше за все і банки, і фонди повинні більш активно здійснювати нагляд та контроль за керівництвом підприємств через частку акцій, що знахо­дяться у їх власності. Однією з основних причин, що викликали фіаско комуністичної моделі економіки, було те, що держава виявилась неефективним господарем підприємств. Тому дуже важливо знайти ефективних приватних власників. Незважаючи на всі недоліки, банки і фонди будуть імовірно оптимальними власниками. Необхідно, однак, дотримуватися ряду основних принципів режиму регулювання.

Принципи регулювання ваучерних фондів. В тих країнах, де існують ваучерні програми приватизації, ваучерні фонди, ймовірно будуть відігравати важливу роль як на ринках капіталу, так і в питан­нях нагляду і контролю за діяльністю підприємств. Режим регулювання діяльності таких фондів повинен опиратися на п'ять принципів:

1) фонди повинні мати можливість виконувати права власності, примушуючи підприємства перебудовуватися;

2) власники фондів повинні використовувати свої права, змушую­чи керівництво фондів удосконалювати методи управління фондами;

3) необхідно заборонити керівництву фондів або спонсорам укла­дати угоди заради власних інтересів або іншим чином використовувати активи фондів з метою отримання особистої вигоди;

4) не допускається монополізація фондами окремих галузей або ринків;

5) ставка оподаткування фондів не повинна відштовхувати потен­ційних інвесторів.