2.3.3. Торгівельний цикл з точки зору інвестора

Інвестори на ринках акцій крокують за торгівельним циклом. Останній розпочинається з прийняття рішення про входження в ринок і закінчується реалізацією (і, можливо, репатріацією) інвестованого капіталу та прибутку. Іноземні і місцеві (вітчизняні) інвестори можуть зіштовхнутися на ринках Центральної і Східної Європи з різними проблемами на всіх етапах торгівельного циклу.

Установа-зберігач або адміністратор цінних паперів. Коли іноземні інвестори приймають рішення про вихід на нові ринки, вони повинні:

■ придбати місцеву валюту;

■ підібрати місцевого ліцензованого брокера;

■ призначити банк-зберігач цінних паперів.

Відсутність чи нестача надійних установ для зберігання або управ­ління цінними паперами є однією з найбільш гострих інституційних проблем, які перешкоджають залученню іноземних інвесторів на ринки Центральної і Східної Європи. Інвестори призначають банки-зберігачі цінних паперів з різних причин, у тому числі й для забезпечення конфіденційності угод, обмеження кредитного ризику, захисту капіталу, збору інформації, виконання розрахунково-клірингових операцій від імені інвестора і взаємодії з банком-депозитарієм.

Ці послуги особливо важливі для таких інституційних інвесторів, як позикові і пенсійні фонди, які, зазвичай, підлягають суворим пра­вилам внутрішнього аудиту, що вимагають забезпечення високого стандарту при використанні такого роду послуг. У випадку позикових фондів звернення до банків-зберігачів або адміністраторів цінних паперів, зазвичай, передбачається законом.

Банки-зберігачі, які користуються міжнародним визнанням, часто приступають до виконання операцій в країнах, з фондовими ринками що розвиваються, у відповідності з довгостроковим стратегічним рішенням з метою надавати такі послуги своїм міжнародним клієнтам. На більшості ринків Центральної і Східної Європи в цьому відношенні спостерігається „зачароване коло". Іноземні інвестори не можуть інвесту­вати капітал з причини відсутності установ-зберігачів, а також тому, що установи не виходять на ринок через нестачу клієнтів. Цю прогалину можуть заповнити місцеві банки. В якості першого кроку міжнародні банки-зберігачі вибирають банки або брокерські контори для вико­нання функцій установ-зберігачів на місцевому ринку.

Депозитні розписки. З цим пов'язане більш інтенсивне викорис­тання Американських депозитних розписок або Міжнародних депозит­них розписок як засобу, що дозволяє іноземним інвесторам купувати та продавати акції. Ці депозитні розписки являють собою права власності на акції, які зберігаються в депозитарії або в установі-зберігачі в країні місцезнаходження компанії, в ролі якого часто виступає відділення іноземного банку. Акції, представлені такими депозитними розписками, не обертаються на біржі країни розміщення компанії або в закордонній державі, де знаходиться інвестор. Разом з тим в закордонній державі виконуються угоди з депозитними розписками. Для участі в операціях на іноземній біржі ці депозитні розписки, зазвичай, повинні задовольняти тим самим умовам отримання біржового котирування (лістингу), що і всі інші акції, які обертаються на цій біржі. В залежності від конкретної держави депозитні розписки виконують і інші важливі функції для іноземного інвестора, наприклад, дозволяють збір дивідендів, що ви­плачуються на акції, і надають право голосу на річних зборах акціонерів.

Доступність інформації. В країнах Центральної і Східної Європи рівень доступної інформації для іноземних інвесторів відносно конк­ретних інвестиційних можливостей, біржової практики, послуг, валют­ного режиму і оподаткування в теперішній час обмежений. Інформація може бути недоступною внаслідок того, що вона не відповідає прийнятому у міжнародній практиці формату, не пропонується активно іноземним інвесторам, оскільки відсутня система класифікації інвестицій міжнарод­ними рейтинговими фірмами. Реклама можливостей для портфельних інвестицій - завдання не тільки бірж і брокерських контор, але й банків та державних відомств.

Розрахунково-клірингові операції. Міжнародні інвестори з особли­вою увагою відносяться до надійності й швидкості виконання розрахунків.

Закінчення ринкової діяльності. Деякі законодавці і політичні діячі в Центральній і Східній Європі вбачають в ринках капіталу „пастки для грошей". На їх думку, інвестиції повинні залишатися в країні, а дивіденди і прирости капіталу підлягають реінвестуванню в місцеву економіку, якщо не в ту саму компанію. Цей погляд не прийнятний для міжнародних портфельних інвесторів. Нині країни Центральної і Східної Європи ведуть боротьбу за залучення портфельних інвестицій поряд з багатьма іншими державами, які пропонують аналогічні за при­бутком і ризиком інвестиційні можливості. Для портфельних інвесторів, що приймають рішення про інвестування в окремій державі, умови закінчення ринкової діяльності можуть бути більш визначальним фак­тором, ніж прибуток на інвестиції. У відмінності від деяких прямих інвесторів, які використовують прийоми бухгалтерського обліку і не­офіційні канали для репатріації доходу і капіталу, портфельні інвестори зобов'язані користуватися офіційними каналами, а це означає, що об­меження на репатріацію капіталу і прибутку приводять до зменшення припливу капіталу.

Останнє питання пов'язане з ліквідністю ринку: чи можуть великі міжнародні інвестори продати акції на місцевому ринку, суттєво не зменшивши ціну?