2.2.5. Фінансування: контроль чи комерційні принципи

Можливо більш доцільно передбачати відмінність між фінансовою практикою, спрямованою на контроль за підприємством, і практикою, побудованою виключно на комерційних принципах, а не між банків­ською і ринковою фінансовими системами. Якщо у фірми є провідні інвестори, які володіють значною часткою акцій (або довірчих голосів), керівництво буде знаходитись під більш прискіпливим контролем. Однак, якщо акції находяться у великої кількості власників, а довірчі голоси контролюються керівництвом, то вплив акціонерів незначний і він майже не відрізняється від банківського фінансування на чисто комерційних засадах. У випадку незадовільних результатів роботи компанії єдиний вихід полягає у продажі акцій. При сконцентровано­му банківському кредитуванні і розпорошеному володінні акціями компанія може підпасти під контроль кредиторів, тоді як інвесторам залишиться тільки роль пасивних спостерігачів.

Незначні відмінності між правовими доктринами справедливості можуть допомагати кредиторам контролювати фірми, що знаходяться у важкому фінансовому стані. Англо-американський підхід до правової сторони цієї проблеми суттєво відрізняється від позиції країн, в яких прийнята система цивільного права. Такі невеликі відмінності в пра­вовій доктрині можуть привести до різних підходів в практиці та структурі фінансового ринку.

Який же шлях виберуть країни Центральної і Східної Європи? Швидше за все в них ствердиться система фінансування за якою креди­тори будуть виконувати контроль за компаніями, використовуючи контрактні механізми, аналогічні тим, які використовують „ризикові" інвестори в країнах Заходу. Такі інвестори надають як капітал, так і консультації з питань управління з одночасним наполяганням на впровадженні нагляду за компаніями і, при необхідності, контролю за управлінням компаніями з метою захисту своїх інвестицій.

В умовах низької достовірності і неповного розкриття інформації комерційні принципи фінансування можуть бути ефективними лише при наявності надійних і, які мають юридичну силу, гарантій віддачі. Таким чином, в найближчий час навряд чи виникнуть ринки ліквідно­го акціонерного капіталу, корпоративних облігацій, широка база влас­ності і ринки корпоративного контролю.

Прикладом може слугувати Чехія: занадто широка база володіння акціями спочатку оцінювалась багатьма оглядачами як слабке місце масової приватизації; фактичний результат був іншим. Ні в одній іншій країні, за винятком Японії, провідні інвестори не відіграють такої помітної ролі, як в Чехії, де десяток інвестиційних фондів управляють майже половиною усіх акцій від імені індивідуальних інвесторів.

Фінансування на умовах отримання контролю більш властиве структурам і інструментам, які використовувались у минулому. Його реалізація також пов'язана з меншими труднощами, оскільки вона в меншій мірі вимагає створення відповідних інститутів і розвитку професійних навичків брокерів, організованих бірж, аудиторів, юристів і спеціалістів з фінансів. Великі інвестори мають справу безпосередньо з керівництвом підприємств, надають послуги експертів для оцінки стану компанії і можуть вести торгові операції між собою, не використову­ючи організованої біржі.