2.2.2. Фінансові системи: західні моделі

Фінансові системи поділяються на банківські і ринкові. Перший тип систем характерний для Японії, Німеччини і більшості країн Західної Європи, другий - для США і Великобританії.

У банківських фінансових системах банки є одночасно кредито­рами і акціонерами великих акціонерних корпорацій (як зразок -японські кейрецу). Банки володіють значною часткою капіталу та креди­торських вимог і виконують ретельний нагляд за компаніями. Вони мають своїх представників у раді директорів (а, таким чином, і доступ до конфіденційної інформації). Фінансові ринки при цьому, зазвичай, мають менші масштаби і ліквідність, а операції мають менш відкритий характер (в усякому разі для осіб, які не є членами ринку). Але контроль банків над корпораціями може спиратися не тільки на факт володіння акціями. Там, де банки можуть займатися брокерською і трастовою діяльністю, або управляти взаємними фондами, їх контроль може ви­являтися у використанні права голосу від імені дрібних (міноритарних) інвесторів. З іншого боку, банки можуть укладати вкрай обмежені кредитні угоди або надавати лише короткотермінові кредити з метою впливу на рішення керівництва.

У ринкових фінансових системах акції знаходяться у власності населення - безпосередньо або за посередництвом інвестиційних установ, наприклад, взаємних фондів. Має місце активний обіг акцій, а корпо­ративне управління здійснюється інвесторами шляхом продажу акцій компаній з низькими результатами. Низькі показники управління фірмою у підсумку можуть зробити її об'єктом недобровільного поглинання (всупереч і бажанням керівництва). Однією із необхідних умов для ефективної роботи такої системи є розкриття великого обсягу надійної фінансової інформації. Поглинання компанії без згоди керівництва і викуп контрольного пакета акцій за рахунок кредиту практикується тільки у США і Великобританії. Вони відображають відсутність „вну­трішнього" контролю за діями керівництва (наприклад, з боку великих корпоративних або фінансових установ-посередників). У США існують жорсткі вимоги, які обмежують корпоративний контроль з боку не тільки банків, але й інших фінансових установ, таких як позикові фонди і страхові компанії. Однак не варто перебільшувати відмінності між банківською і ринковою фінансовими системами. І перша, і друга сис­теми виконують ті ж самі функції - збір інформації про інвестиційні можливості, нагляд за показниками роботи і вжиття заходів з урахуван­ням цієї інформації. Ринки капіталу дійсно відіграють важливу роль, але розуміється вона інколи неправильно.

Можна відмітити ряд важливих, але й досі нечітко визначених ознак фінансових систем у ринковій економіці:

■ нерозподілений прибуток є основним джерелом фінансування підприємств у всіх країнах з ринковою економікою і на нього при­падає 70-100% чистого корпоративного фінансування (інвестиційне фінансування за вирахуванням накопичених фінансових активів). Рівень фінансування за рахунок внутрішніх ресурсів, зазвичай, вищий у так званих ринкових системах (США і Великобританія);

■ банки є основним джерелом зовнішнього фінансування у всіх країнах. За останні 35 років рівень банківського фінансування у США і Великобританії був навіть вищим, ніж у Німеччині, де діє „банківська" система. Тільки Японія може бути беззастережно визначена як банків­ська фінансова система;

■ лише невеликий обсяг чистого фінансування залучається на рин­ках цінних паперів. У США і Великобританії чистий обсяг випуску акцій був від'ємним у зв'язку з тим, що поглинання компаній за рахунок залучення кредиту і викуп керівництвом призвели до заміщення акцій запозиченням засобів у банків і корпорацій;

■ великі фірми все більше покладаються на нерозподілений прибуток. Вони нерідко самі стають фінансовими установами. Менші компанії використовують публічний випуск акцій з метою залучення ризикового акціонерного капіталу, великі фірми в такому випадку все частіше звертаються до кредитів з метою скорочення фінансових витрат;

■ у ринкових системах країн, що розвиваються, зокрема Азії і Латин­ської Америки, остання хвиля приватизації підприємств комунального господарства призвела до деякого зростання випуску цінних паперів. Це суттєво збільшило капіталізацію фондового ринку, однак вплинуло передусім на розподіл власності, а не поповнення інвестиційних фінансових ресурсів;

■ міжнародні портфельні інвестиції стали важливим джерелом зовніш­нього фінансування багатьох країн. У Малайзії, Мексиці та Таїланді в руках іноземних портфельних інвесторів знаходиться до 20% усіх акцій. У Центральній і Східній Європі потік портфельних інвестицій все ще незначний, однак в найближчому майбутньому він буде віді­гравати, ймовірно, досить суттєву роль. Для залучення портфельних інвестицій необхідно привести законодавство про компанії і положен­ня, що регулюють ринки цінних паперів, у відповідність до законів країн з усталеною ринковою економікою.