4.1. Зміст теми:

Змістом теми заняття: є основні положення вчення Гіппократа та деталізація змісту “Клятви Гіппократа”

“...Клянусь Аполоном­- лікарем, Асклепієм, Гігією і Панаксеєю і всіма богами і богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно моїм силам і моєму розумінню, наступну присягу і письмовий обов’язок:

• вважати навчившого мене лікарському мистецтву нарівні з моїми батьками, ділитися з ними своїми достатками і у випадку потреби допомогати йому в його потребах;

його нащадків вважати своїми братами, і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм бездоганно і без всякого договору; настанови, усні уроки і все решта в науці сповіщати своїм синам, синам свого вчителя і учням, які пов’язані обов’язком і клятвою по закону медичному, але нікому іншому;

• я корегую режим хворих на їхню користь відповідно з моїми силами

і моїм розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і не­­­­спра­­­вед­ли­вос­ті;

я не дам нікому випрошуючого у мене смертельного засобу і не покажу шлях до подібного замислу;

• так само я не дам ніякій жінці абортного песарія;

• - чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво;

• - в який би я дім не зайшов, я зайду туди для користі хворого, будучи далеким від всього задуманого, неправдивого і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами; щоб при лікуванні-а також без лікування- я не побачив чи не почув стосовно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошу­

вати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею;

• мені, непорушно виповняючому клятву, хай буде щастя в житті і в

мистецтві і слава у всіх людей на вічні роки; переступаючому ж і

даю­­чо­му брехливу клятву хай буде зворотнє цьому .”

4.2. Історичні джерелами вчення Гіппократа

Джерелами вивчення медицини Стародавньої Греції є ”Іліада“ та ”Одісея“ Гомера; ”Історія в дев’яти книгах“ Геродота; ”Кодекс Гіпократа“, праці істориків, філософів, дані археології, етнографії та ін. При вивченні медицини Стародавньої Греції виділяють ряд періодів: кріто-мікенський (ІІІ - ІІ тис. до н.е.); архаїчний (XI - IX ст. до н.е.); полісний (VIII - VI ст. до н.е.); класичний (V - IV ст.до н.е.); елліністичний (друга половина IV ст. до н.е. – сере­ди­на І ст. н.е.). Значення грецької культури в розвитку світової цивілізації. Вплив грецької філософії на розвиток медицини. Питання медицини в творах Гомера.

Грецька міфологія та медицина. Храмова та світська медицина. Перші лікарні. Гіпократ та його внесок у розвиток медицини. Гуморальна теорія патології. Етичні погляди Гіпократа та клятва Гіпократа. Коська та Кнідоська медичні школи. Медицина в епоху елінізму. Вчення Арістотеля та його вплив на розвиток медицини. Анатомічні та фізіологічні погляди Герофіла та Еразістрата. Джерелами вивчення медицини Риму були праці лікарів, філосо­фів, поетів. З них треба відзначити твори Марка Порція Катона Старшого (234-149рр. до н.е.); ”Про природу речей“ Тіта Лукре­ція Кара (98-55рр. до н.е.); ”Про лікувальні засоби“ Діоскоріда (1 ст. н.е.); Трактат Авла Корнелія Цельса (30 р. до н.е.); ”Про меди­цину“,”Природна історія“ Плінія Старшого (1 ст. н.е.) та, безперечно, твори найвидатнішого лікаря-вченого Галена. Основні риси розвитку медицини в Стародавньому Римі.

Емпірична (народна) медицина. Відсутність лікарів професіоналів. Розвиток храмів та медицини жреців. Становлення санітарної праці в Римі: закони ХІІ таблиць (450р. до н.е.); спорудження акведуків (з IV ст. до н.е.). Елементи державної регламентації лікарської діяльності та медичної справи. Діяльність Асклепіада із Вісрінії (128-56 рр. до н.е.). Тіт Лукрецій Кар (біля 98-55 рр. до н.е.) та його поема “Про природу речей ”. Становлення професійної армії та військової медицини (військові лікарі, санітарні команди, валетудинарії).В Імператорському Римі в зв’язку з складними умовами життя у великих містах, численними гарнізонами й адміністрацією в провінціях виникла необхідність державного втручання в медичну справу і надання лікареві певних адміністративних функцій. Були створені посади головних лікарів (архіятерів) великих міст та провінцій. Відомо також про виконання лікарями функцій судових медиків.

В 1 ст. до н.е. та на початку нашої ери з’являється ряд медичних творів, які свідчать про велику обізнаність лікарів того часу у медичній справі.

Асклепіад, прибічник грецького філософа Епікура, вчив, що людське тіло складається з атомів. Його концепція лікування вимагала, щоб воно було ”безпечним, швидким і приємним”. У своїй роботі головне значення він надавав гігієні, свіжому повітрю, фізичним вправам, рахуючи медикаментозні засоби другорядними. Асклепіад займався також хірургією.

У ІІ ст. н.е. з’являється книга Сорана з Ефеса ”Про гострі та хронічні захворювання”. Великий практичний досвід автора і глибоке знання досягнень своїх попередників дозволили створити цю працю, яка на багато часу випередила сучасників.

В той же час виникають спроби пов’язати знання анатомії з деякими захворюваннями (відомий лікар Руф (ІІ ст.н.е.)). усіх відомих за тих часів медикаментів рослинного, тваринного і мінерального походження поданий у праці лікаря римської армії Педанія Діослоріда.

Незалежний критичний розум, обережність у висновках дозволили Авлу Корнелію Цельсу (30 р. до н.е. - 45 р. н.е.) створити книги в яких була точність, цінні практичні поради щодо застосування численних лікувальних засобів. Його трактат з 8 книг “Про меди­цину” висвітлює стан медицини з античних часів після Гіпократа. На протязі 13 століть безприкладним в історії медицини авторите­том користувались праці найвидатнішого лікаря-вченого Імпера­торського Риму Галена (131-210) з Пергама. У трактаті “Про доціль­ність частин людського тіла” він описує функції людських органів. Полпження Арістотеля “Природа все робить доцільно” було для Галена основним. Гален вперше описав ряд анатоміч­них структур. Він розрізняв сім чутливих нервів. Розробив систему кровообігу, яка була спростована лише у 1628р. В.Гарвеєм. Він був не тільки експериментатором, але й досвідченим хірургом. Позитивні та негативні сторони вчення Галена.

У Римській Імперії антична медицина досягла найвищого розвитку. Вона майже зовсім звільнилась від впливу жреців і почала трансформовуватись в окрему галузь знання. Прогресивні лікарі почали розглядати захворювання як наслідок певних матеріальних причин. Медицина та мелична справа Стародавнього Риму здійснювали величезний вплив на розвиток медицини в країнах Європи, Азії, Африки.