6. Види соціального обслуговування.

Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ"

Цей Закон України від 9 квітня 1992 р. складається з преамбули та 8 розділів (66 статей). Він визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення гро­мадян України — військовослужбовців Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Національ­ної гвардії України, Управління державної охорони, інших військових формувань, що створюються Вер­ховною Радою України, Служби безпеки України, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, а також військо­вослужбовців колишніх Збройних Сил СРСР, органів державної безпеки і внутрішніх справ СРСР та членів їхніх сімей.

Розділ 1. Загальні положення. — Визначаються види пенсійного забезпечення: за вислугу років, з інвалідності, в разі втрати годувальника. Розділ містить роз'яснення стосовно тих осіб, які підлягають дії За­кону, та осіб, що до них прирівняні. Визначаються за­гальні умови виплати пенсій.

Розділ 2. Пенсії за вислугу років. — Статті цього розділу визначають порядок нарахування пенсій за­лежно від вислуги років різним категоріям службов­ців. Наприклад, у ст. 13 ідеться про те, що пенсії при­значаються у такому розмірі:

за вислугу 20 років — 50%;

звільненим у відставку за віком або через хворобу (за наявності 20 років вислуги) — 55%;

за кожен рік вислуги понад 20 років — 3% відпо­відних сум грошового забезпечення.

Особи, що мають загальний трудовий стаж 25 ка­лендарних років, з яких служба в ОВС або військова служба становить не менше 12 років і 6 місяців, отримують за загальний трудовий стаж 25 років — 50% і за кожен рік стажу понад 25 років — 1% відпо­відних сум грошового забезпечення.

Пільгами користуються особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ін­валіди та учасники війни.

Розділ 3. Пенсії з інвалідності. — У ст. 19 зазна­чається, що групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положен­ня про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Залежно від ступеня втрати працездатності ін­валіди поділяються на три групи. Від групи інвалідності залежить розмір пенсії. Такі пенсії призначаються у розмірах:

а) інвалідам війни І групи — 100%, II групи — 80%, III групи — 60%;

б) іншим інвалідам І групи — 70%, II групи — 60%, III групи — 40% відповідних сум грошового забезпе­чення. Закон установлює, що зі зміною груп інвалід­ності змінюється відповідно і розмір пенсії.

Розділ 4. Пенсії в разі втрати годувальника. — За­значені пенсії призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше З місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби.

Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти, військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внут­рішніх справ, які перебували на їхньому утриманні.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18-річного віку або старші цього віку, якщо вони стали ін­валідами до виповнення їм 18 років і мають непраце­здатних батьків;

дружина (чоловік), якщо вона (він) досягла пенсій­ного віку або е інвалідом;

дід і бабуся — за відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати, деякі інші передбачені За­коном категорії членів сімей.

Розділ 5. Обчислення пенсій. — Пенсії обчислюю­ться за встановленими нормами у процентах до серед­ньомісячного заробітку, що його одержували військо­вослужбовці до призову на військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпе­чення.

Військовослужбовцям строкової служби, які до призову на військову службу та після звільнення з військової служби-не працювали і не перебували на військовій службі за контрактом, пенсії встановлюю­ться у мінімальних розмірах, а саме: інвалідам (з числа солдатів і матросів строкової служби) І групи — 200%; П групи -–00%; III групи -–50% мінімально­го розміру пенсії за віком.

Інвалідам із числа єфрейторів і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби

• у розмірі 110% мінімального розміру пенсії за віком.

Пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служ­би та служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ обчислюю­ться з грошового забезпечення цих осіб. При цьому для обчислення їм пенсій враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним зван­ням, процентна надбавка за вислугу років, грошова компенсація замість продовольчого пайка, надбавка за вчене звання і вчений ступінь, кваліфікацію та умови служби в порядку і розмірах, визначуваних Ка­бінетом Міністрів України.

Розділ 6. Призначення пенсій. — Як записано у ст. 48 Закону, заяви про призначення пенсій військо­вослужбовцям строкової служби та членам їхніх сімей подаються до районного відділу соціального забезпе­чення, а особам надстрокової служби та військової служби за контрактом та членам їхніх сімей — до орга­нів пенсійного забезпечення відповідних міністерств, управлінь і комітетів.

Розділ 7. Виплата пенсій. — Пенсіонерам із числа військовослужбовців строкової служби пенсії випла­чуються органами соціального забезпечення, пенсіо­нерам із числа осіб надстрокової служби — устано­вами Ощадного банку України. Обом категоріям пен­сіонерів виплати проводяться за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від прописки, на підставі відповідних документів, які оформляються органами пенсійного забезпечення відповідних мініс­терств, управлінь і комітетів.

Розділ 8. Порядок перерахування пенсій. — Пенсії перераховуються за документами, що е в пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові докумен­ти, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону.

Рішення органів пенсійного забезпечення може бути оскаржено до вищих органів або до суду.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

Чорнобильська катастрофа вплинула на долю двох мільйонів людей. У багатьох регіонах, на величезних територіях виникли нові соціальні та екологічні умови. Створення системи надійного захисту людей від наслідків чорнобильської катастрофи потребує за­лучення значних фінансових, матеріальних і науко­вих ресурсів.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 19 грудня 1991 р, спрямований на за­хист громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, та вирішення проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного за­бруднення території.

Територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи, поділяється на зони. Такими зонами є: зона відчуження; зона безумовного відселення; зона гарантованого добровільного відселення; зона посиленого радіологічного контролю.

Критерії, за якими провадиться розмежування ка­тегорій зон, встановлюються Національною комісією з радіаційного захисту населення України.

Підставою для відселення громадян із територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є положення Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного за­бруднення. Етапи відселення визначаються Концеп­цією (ст. 4).

Виробництво, переробка й розміщення радіоактивно забрудненої продукції, включно з уведенням її як додаток до чистої сировини, за винятком продукції науково-дослідницького характеру, забороняється

Особами, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи, є:

учасники ліквідації наслідків аварії на Чор­нобильській АЕС, громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

потерпілі від чорнобильської катастрофи — грома­дяни, в тому числі діти, які зазнали впливу радіо­активного опромінення внаслідок чорнобильської ка­тастрофи (ст. 9).

Держава зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану громадянам за: пошкодження здоров'я або втрату пра­цездатності; втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою матеріаль­ні втрати.

На державу накладаються зобов'язанні щодо своє­часного медичного обстеження і визначення доз опро­мінення учасників ліквідації аварії на Чорнобиль­ській АЕС та потерпілих від Чорнобильської ката­строфи (ст.13).

Для забезпечення систематичного обстеження осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи, Міністерством охорони здоров'я України органі­зується єдиний облік таких осіб і ведеться Державний реєстр (ст. 16).

У цьому реєстрі передбачено надання пільг залежно від категорій, до яких віднесено громадян. Таких ка­тегорій чотири. До загального переліку пільг можна віднести:

безкоштовне придбання ліків за рецептами лікарів;

безкоштовне позачергове зубопротезування;

щорічне медичне обслуговування;

переважне право залишення на роботі в разі вивіль­нення працівників;

позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов;

оплата займаної жилої площі в розмірі 50%;

позачергове безоплатне забезпечення автомобілем (за наявності відповідних медичних показань або інвалідності І та II груп, а також за відсутності в особистому користуванні автомобіля);

першочергове придбання товарів підвищеного попиту;

вступ поза конкурсом до вищих навчальних закладів, професійних навчально-виховних закладів (статті 19—24).

Потерпілим дітям та їхнім батькам надаються такі компенсації:

повне державне забезпечення дітей до досягнення ними шкільного віку (7 років);

видача та оплата лікарняних листків із догляду за хворою дитиною віком до 14 років в розмірі 100%;

безоплатний проїзд на всіх видах транспорту (крім таксі) дітям та особі, яка супроводжує хвору дитину з правом позачергового придбання квитків;

щорічна виплата трьох мінімальних заробітних плат на кожну дитину-інваліда;

надання додаткової жилої площі у вигляді кімнати для дитини, яка стала інвалідом внаслідок катаст­рофи та потребує особливого нагляду (ст. ЗО).

Законом також передбачаються заходи, спрямовані на відновлення порушеного права громадян, компен­сацію втрат, яких вони зазнали внаслідок катастрофи.

Компенсація громадянам України за втрачене через евакуацію, відселення або самостійне переселення майно включає: вартість будівель; вартість сільсько­господарських тварин; вартість плодово-ягідних наса­джень; вартість хатнього майна тощо.

З урахуванням рівня радіоактивного забруднення, складності робіт і умов праці законом передбачається підвищення тарифних ставок від 20 до 100% (ст. 39).

Військовослужбовцям, які несуть службу на тери­торіях радіоактивного забруднення, підвищення оплати праці проводиться перерахуванням на оклади грошового утримання надбавок, передбачених ст. 39 цього закону (ст. 40).

Працівникам, відрядженим на будівництво об'єк­тів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, замість добових виплачується 75% середньої заробітної плати за місцем основної роботи (ст. 41). Оплата праці працівників, зайнятих спеціаль­ною переробкою, утилізацією, дослідженням сирови­ни й матеріалів із підвищеною радіоактивністю, про­водиться за підвищеними на 25% тарифними ставка­ми і посадовими окладами за умови розташування під­приємства поза зонами радіоактивного забруднення і постійного рівня дози зовнішнього опромінювання на робочому місці понад 50 мілірентген на годину.

Крім того. Законом передбачається, що тим, хто працює на радіоактивне забруднених територіях, збільшується тривалість щорічної відпустки.

Статті цього розділу передбачають виплату однора­зових компенсацій інвалідам і сім 'ям, які втратили го­дувальника внаслідок катастрофи.

Щорічна допомога на оздоровлення надається пра­цівникові за місцем роботи з наданням відпустки, не­працюючим громадянам — органами, які виплачують пенсії, дітям — за місцем основної роботи одного з батьків.

Пенсії з інвалідності, що настала внаслідок каліц­тва чи захворювання, і пенсії на випадок втрати году­вальника (державні пенсії) можуть призначатись за бажанням громадянина із заробітку, одержуваного за роботу в зоні відчуження у 1986—1987 рр.

Згідно з Законом об'єднання громадян, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, звільняються від усіх видів оподаткування та відрахувань до бюджету, а їхні підприємства та організації — від податку з прибутку на суму, що направляється в ці громадські об'єднання для здійснення їхньої статутної діяльності.

Фінансування витрат, пов'язаних із введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що спрямовуються на ліквідацію наслідків Чорнобиль­ської катастрофи.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

Цей Закон України від 22 жовтня 1993 р. скла­дається з преамбули та 4 розділів (23 статті).

Розділ 1. Загальні положення. — Закріплюються основні завдання, система законодавства і дія міжна­родних договорів у регулюванні цього виду правовід­носин. Він визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєза­безпечення, сприяє формуванню в суспільстві ша­нобливого ставлення до них.

У розділі визначаються основні завдання Закону, до яких слід віднести: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; орга­нізація соціального та інших видів обслуговування;

надання пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підго­товки та стану здоров'я тощо.

Щодо посилення захисту ветеранів війни Законом установлено можливість застосування норм міжна­родних договорів, у яких бере участь Україна.

Розділ 2. Поняття і зміст статусу ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність цього закону. — Стаття 4 розділу визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій; інваліди війни; учасники війни.

Отже, Заков визначає три категорії осіб, які нале­жать до ветеранів війни.

Учасниками бойових дій визнаються особи, які бра­ли участь у виконанні бойових завдань із захисту Бать­ківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань усіх видів і родів військ Збройних Сил дію­чої армії (флоту), в партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час.

До інвалідів війни належать особи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії чи каліц­тва, одержаних під час захисту Батьківщини, вико­нання інших обов'язків військової служби, або захво­рювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних орга­нізаціях і групах та інших формуваннях в період Великої Вітчизняної війни чи з участю в бойових діях у мирний час.

Учасниками війни визнаються військовослужбов­ці, які в період війни проходили службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також особи, передбачені цим Законом.

Розділ 3. Пільги ветеранам війни та гарантії їх соці­ального захисту. — Установлює систему пільг, які складають сукупність соціальних гарантій з боку дер­жави щодо забезпечення гідного рівня життєдіяль­ності ветеранів війни.

До основних пільг слід віднести: безплатне одер­жання ліків; знижка плати за жилу площу та кому­нальні послуги; безоплатний проїзд у міському пасажирському транспорті (крім таксі); можливість що­річного санаторно-курортного лікування, медичного нагляду, обстеження; позачергове забезпечення житлом; одержання позики на індивідуальне житлове будівництво тощо.

У цьому розділі передбачено окремі пільги для осіб, на яких поширюється чинність цього Закону, та осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

Розділ 4. Заключні положення. — Визначається, що фінансування витрат, пов'язаних із введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Підприємства, установи, організації, де працювали ветерани війни, надають допомогу в організації та фінансуванні ритуальних послуг за поховання вете­ранів.

Могили ветеранів є недоторканними і охороняють­ся законом. Неповага до державних нагород, пам'ят­ників, обелісків, братніх могил, могил ветеранів війни карається за законом.

Нагляд за додержанням і правильним застосуван­ням цього Закону здійснюється Генеральним прокуро­ром України і підпорядкованими йому прокурорами.

Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"

Закон України від 16 грудня 1993 р. визначає основ­ні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на фор­мування в суспільстві гуманного шанобливого став­лення до них, забезпечення їх активного довголіття.

Закон гарантує ветеранам праці та громадянам по­хилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприят­ливі умови для повноцінного способу життя.

Закон складається з 4 розділів (49 статей).

Розділ 1. Загальні положення. — Держава гарантує кожному ветеранові праці та громадянинові похилого віку належний рівень життя, задоволення різнома­нітних життєвих потреб та надання різних видів допо­моги (ст. 1).

У ст. 2 йдеться про те, що громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними та осо­бистими правами, закріпленими Конституцією України та іншими законодавчими актами. Дискри­мінація громадян похилого віку в усіх галузях соціально-правових відносин забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Розділ 2. Статус ветеранів праці та пільги для них ~ Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, дер­жавних установах, організаціях, мають трудовий стаж і вийшли на пенсію (ст. 6).

У ст. 7 встановлюються всі пільги, що надаються ве­теранам праці. Наприклад, це можуть бути: першо­чергове безоплатне зубопротезування; щорічне медич­не обстеження; першочергове обслуговування в усіх медичних закладах; переважне право на забезпечення жилою площею та землею; переважне право на вступ до садівницьких товариств; переважне право на вста­новлення домашніх телефонів; звільнення від плати за землю; безкоштовний проїзд усіма видами міського транспорту (крім таксі).

Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, вважаються Герої Соціалістичної праці та повні кавалери ордену Трудової Слави (ст. 9).

У ст. 10 зафіксовані пільги, що на них мають право ці особи. Серед них: надбавки до пенсій (200% від мі­німальної пенсії); звільнення від усіх платежів до бюд­жету; першочергове безоплатне медичне обслугову­вання; безоплатне забезпечення ліками; безоплатне першочергове зубопротезування; безоплатне забезпе­чення путівкою до санаторію чи будинку відпочинку раз на рік; першочергове поліпшення житлових умов;

безоплатний капітальний ремонт будинків (квартир), що знаходяться в їхній власності; пільги на придбання акцій; безоплатний проїзд раз на рік (туди й назад) будь-яким міжміським транспортом (крім таксі); без­оплатне користування внутріміським транспортом;

безплатні ритуальні послуги.

Розділ 3. Статус громадян похилого віку та гарантії їх соціального захисту. — Громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року (ст. 10).

Громадяни похилого віку мають право на працю на­рівні з іншими громадянами. Для працівників похи­лого віку застосовується загальновстановлена трива­лість робочого часу (ст. 12).

Підприємства, установи та організації зобов'язані постійно поліпшувати умови праці та виробничого се­редовища громадян похилого віку. Право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний трудовий стаж

(ст. 18).

Громадянам похилого віку, які не мають права на трудову пенсію, встановлюється соціальна пенсія

(ст. 19).

У статтях 19—45 закріплюються види державної допомоги та пільги, що на них мають право громадяни похилого віку.

Розділ 5. Заключні положення. — Ветеранам праці видаються посвідчення про право на пільги та нагруд­ні знаки (ст. 46).

, Діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, надавати їм допомогу й підтримку, в разі необ­хідності здійснювати догляд за ними. З дітей, які ухиляються від виконання цих обов'язків, на підставі судового рішення утримуються аліменти (ст. 47).

Захист прав, свобод і законних інтересів громадян похилого віку забезпечується державою в судовому та іншому порядку, встановленому законом.

Державний захист сім'ї та дитинства.

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р. встановлює гаранто­ваний державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми через надання державної допомоги з ураху­ванням складу сім'ї, її прибутків, віку, стану здоров'я дітей тощо.

Передбачена цим законом державна допомога спря­мовується на соціальний захист сімей з дітьми. Закон складається з 3 розділів, 10 глав (85 статей). Розділ 1. Загальні положення. — Сім'ї мають право на державну допомогу з вагітності й пологів, за наро­дження дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за хворою дитиною і за дитиною-інвалідом та в інших випадках і на умовах, передба­чених цим законом та іншими нормативними актами (ст.1).

Існують різні види державної допомоги. Порядок призначення та виплати її сім'ям визначається Кабі­нетом Міністрів України (ст. 2).

Фінансування державної допомоги проводиться з Фонду соціального страхування України, Пенсійного фонду України, коштів державного й місцевих бюдже­тів та інших коштів (ст. 6).

Державна допомога, що надається сім'ям з дітьми, не підлягає оподаткуванню (ст. 7).

Розділ 2. Державна допомога сім'ям з дітьми. — У цьому розділі встановлюються категорії сімей, які мають право на державну допомогу, умови призначен­ня та розмір допомоги різним категоріям сімей, строки виплати допомоги, органи, які призначають і здійснюють виплату різних видів допомог та ін.

Існують такі види державної допомоги:

1) допомога з вагітності й пологів виплачується жін­кам протягом 70 днів до пологів і 56 днів після них та становить для працюючих 100% їхнього заробітку, для зареєстрованих як безробітні протягом понад 10 місяців — одну мінімальну зарплату. Допомога спла­чується за місцем роботи, а безробітним — органами соціального забезпечення за місцем проживання на підставі виданого в установленому порядку лікарня­ного листка (статті 10—21);

2) одноразова допомога за народження дитини при­значається й сплачується впродовж шести місяців від дня народження дитини та становить чотири міні­мальні зарплати на кожну народжену дитину (стат­ті 16—21);

3) допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця одному з батьків, що доглядає за дитиною, і становить одну мі­німальну зарплату (статті 22—33);

4) допомога матерям, зайнятим доглядом трьох та більше дітей віком до 16 років, призначається, якщо середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї не перевищує трьох мінімальних зарплат і ста­новить одну—дві мінімальні зарплати залежно від кількості дітей (статті 34—51);

5) допомога з догляду за дитиною-інвалідом надає­ться раз на місяць одному з непрацюючих праце­здатних батьків або особі, яка їх заміщує, на підставі виданого в установленому порядку медичного виснов­ку (статті 40—44);

6) допомога з тимчасової непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною віком до 14 років надається працюючій особі на строк не більше 14 днів у розмірі від 60 до 100% доходу залежно від трудового стажу особи, яка здійснює догляд за дитиною (стат­ті 45—51);

7) допомога на дітей віком до 16 років у розмірі 50% мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо се­редньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім'ї не перевищує трикратного розміру мінімальної зарплати (статті 52—57);

8) допомога на дітей одиноким матерям надається жінкам, якщо у свідоцтві про народження дитини від­сутній запис батька, в розмірі однієї мінімальної зар­плати, а також удовам із дітьми 50% мінімальної зар­плати. Допомога виплачується до досягнення дити­ною 16-річного віку на підставі виданих у встановле­ному порядку довідок (статті 58—63);

9) допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням, становить 200% мінімальної зарплати на кожну дитину, якщо розмір одержуваних на цих Дітей аліментів, пенсій і допомоги на місяць не перевищує двократного розміру мінімальної зарплати (статті 70—74).

Розділ 3. Відповідальність місцевої державної адмі­ністрації, виконавчих комітетів, сільських, селищних і міських рад, підприємств, установ, організацій і гро­мадян. — Стаття 82 встановлює відповідальність громадян за достовірність даних і документів, виданих для призначення державної допомоги. Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, які призначають державну допомогу, про всі обставини, що впливають на виплату допомоги. У разі невиконання цього обов'язку та одержання зайвих сум державної допомоги громадяни повинні відшко­дувати заподіяну шкоду (ст. 83).

Суми державної допомоги, надміру виплачені вна­слідок зловживань із боку громадян, стягуються на підставі рішень органів, які призначають державну допомогу (ст. 84).

Скаргу на рішення органу, який призначає держав­ну допомогу, може бути подано до районного (місько­го) народного суду.