Головні закони та їх вплив на поведінку виробничої системи.
Ключовими в теорії організації виробництва є закони, які відображають істотні та сутнісні відносини між елементами системи і самі впливають на її поведінку. При цьому дія законів спрямована як на структуру, так і на динаміку, тобто на процеси розвитку системи. Знання законів дозволяє ефективно організувати виробництво і забезпечити розвиток системи в потрібному напрямку. З цією метою розрізняють голові закони. Які потрібно обов’язково враховувати при організації виробництва.
ЗАКОН АДАПТАЦІЇ. Забезпечує ефект зниження чутливості виробничої системи до подразників зовнішнього середовища; таким чином підвищується ступінь життєздатності підприємства при будь-яких умовах.
ЗАКОН ПРІОРИТЕТУ. Фокусує конкретне в загальному, що дозволяє виділити головні завдання і не розгубитися в потоці хаосу.
ЗАКОН АКТИВНОСТІ. Передбачає розумний баланс акумулюванням енергії та її використанням, що проявляється в нагромадженні виробничого потенціалу і ефективній його віддачі. Цей закон співзвучний із законом руху.
ЗАКОН КОРИСНОГО ЕФЕКТУ. Заставляє завжди діти з позиції вигоди і оцінювати за допомогою коефіцієнта реальності і коефіцієнта віддачі результати функціонування системи.
ЗАКОН ЗВОРОТНОГО ЗВ`ЯЗКУ. Трактується ще як закон причин і наслідків. Визначає характер впливу (прямий, непрямий) і характер віддачі.
6. УНІВЕРСАЛЬИЙ ЗАКОН ІНЕРЦІЇ. Дозволяє стало функціонувати виробничій системі у вибраному напрямку за різних умов, детермінувати поведінку і прогнозувати дії системи.
7. ЗАКОН РУХУ. Забезпечує певний розумний ритм і еволюційну форму розвитку системи відповідно до зміни зовнішніх чинників середовища.
8. ЗАКОН «ЗОЛОТОГО СІЧЕННЯ». Сприяє формуванню правильних пропорцій і оптимальному співвідношенню між принципами організації, що забезпечить побудову ідеальної моделі організації виробничої системи. Це універсальний закон.
1.3.Закономірності і принципи організації виробництва.
Механізм дії законів будь-якої виробничої системи починає ефективно працювати, якщо вони доповнюються закономірностями і принципами, які конкретизують дію законів, відображаючи якийсь певний напрямок їх прояву, а також при дотриманні відповідних умов –впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, які можуть стимулювати або гальмувати параметри виробничої системи.
Серед важливих закономірностей виділяють такі:
Відповідність організації виробництва її цілям.
Відповідність форм і методів організації виробництва рівню розвитку його матеріально-технічної бази.
Відповідність організації виробництва конкретним виробничо-технічним умовам.
Відповідність між рівнем організації виробництва і системою управління.
Еволюція форм і методів організації виробництва адекватно до основних тенденцій економічного розвитку.
Принципи організації виробничого процесу:
- принцип пропорціональності – забезпечить однакову пропускну спроможність різних робочих місць одного процесу , яка досягається за допомогою того, що призначене для виконання окремих часткових процесів число робочих місць чи окремих механізмів пропорціональне до трудомісткості цих процесів;
- принцип безперервності виробництва - полягає в тому, що кожна наступна операція виробничого процесу при одночасній обробці однієї чи декількох штук повинна починатися відразу після закінчення попередньої, тобто без будь-яких перерв ( чи зведення їх до мінімуму) в часі при одночасному забезпеченні безперервної роботи устаткування й робітників. Підвищення рівня безперервності процесу сприяє скороченню виробничого процесу виготовлення продукції;
- принцип паралельності характеризує суміщення операцій і процесів у часі. В результаті цього скорочується час виготовлення продукції;
- принцип прямоточності – це принцип раціональної організації процесів, який характеризує оптимальність шляху проходження предмету праці. Досягають принципу прямоточності за допомогою розміщення цехів, дільниць і робочих місць відповідно до послідовності протікання технологічного процесу;
- принцип ритмічності – принцип реалізації процесів, який характеризує рівномірність їх виконання в часі, тобто вимагає планомірних повторів ритмічності у випуску готової продукції в роботі всіх підрозділів підприємства. При дотримуванні цього принципу в рівні проміжки часу випускається однакова або рівномірно наростаюча кількість продукції, регулярно повторюються операції Етна всіх робочих місцях;
- принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, забезпечуючи оптимальність їх протікання та мінімізацію сумарних витрат усіх видів ресурсів. Послідовна диференціація технологічних процесів зумовила появу потокового виробництва. Однак, принцип диференціації має певні межі, оскільки надмірна кількість операцій приводить до надлишкових витрат;
- принцип спеціалізації ґрунтується на обмеженні розмаїття елементів виробничих процесів. Зокрема виділяють групи робітників, які спеціалізуються за професіями, тобто на виконанні відповідних технологічних операцій;
- принцип автоматичності, який реалізується в діяльності підприємства, приводить до зниження затрат живої праці й прискорення виробничого процесу;
- принцип гнучкості – використання даного принципу дозволяє мобільно переходити на випуск продукції, якої вимагає ринок. Крім цього реалізація особливо важлива в умовах прискореного НТП, тобто в умовах переходу підприємств на інноваційну модель господарювання;
- принцип системності – є надзвичайно актуальним в умовах ринку, оскільки дозволяє цілісно розглядати всі процеси, які відбуваються на підприємстві в ринковому середовищі;
- принцип оптимальності – зумовлений законом економії часу і націлений на досягнення бажаного результату із найменшими затратами. Цей принцип організації обов’язково передбачає вибір критерію оптимальності або мінімізації витрат часу і резервів на організаційні процеси і виробничий процес загалом, або критерію максимізації ресурсів.
Значення всіх принципів, тобто, ступінь їх важливості, змінюється адекватно до змін умов господарювання. На сучасному етапі домінують принципи: гнучкості, оптимальності, системності, автоматичності.
Виробнича система, основні її елементи та складові.
Одним із головних положень системного підходу є використання категорії системи при дослідженні об’єктивних явищ і процесів. Системою називають сукупність елементів, що перебувають у відношеннях і взаємозв’язках між собою і утворюють певну цілісність і єдність. Система - це поняття масштабне, дуже широке і обов’язково характеризується основними складовими частинами: процесом, структурою і організованістю. Матеріальне виробництво – це та ж сама система, складно побудована і наповнена елементами та відносинами. Головні категорії системного підходу до організації виробництва – це структура, форма, процес, організованість та механізм.
В основі категорій виробничої системи закладено процес, який характеризує специфіку всієї її діяльності, а інші елементи є забезпечувальними. Структура тісно зв’язана з організованістю (організацією) діяльності і відповідає процесу, організованість – структурі і має відповідну форму. Тому можна говорити про організований процес, який є основою діяльності виробничої системи. Ця діяльність є полі структурною, тобто складається з багатьох структур на кожному ієрархічному рівні системи. Елементи діяльності змінюються в часі та просторі за відповідними законами, завдяки яким система досягає цілі. Отже, діяльність виробничої системи є: неоднорідною і полі структурною; об’єднує різні процеси різної природи, які мають свій темп протікання; такою, яка характеризується різними зв’язками і відносинами. Тому системний підхід дозволяє зв’язати усі компоненти і процеси в єдину цілісну систему діяльності виробничої системи.
Виробнича система виникла і відособилась в результаті суспільного поділу праці і спроможна самостійно чи у взаємодії з іншими аналогічними системами задовольняти потреби потенційних споживачів за допомогою здатності виробляти товари і послуги. Виникнення виробничої системи зумовлене виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, яка відповідає запитам споживача. Тому, будь-яка виробнича система має орієнтуватися на тривале існування і тривале задоволення попиту споживача.
Елементи системи – це відносно відокремлені частини системи, які не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення.
Головні ознаки виробничої системи: цілісність і стійкість. Цілісність – це найзагальніша категорія, яка інтегровано відображає властивості системи. Всі елементи взаємозв’язані в цілісному блоці організації виробничої системи. Стійкість – це стійкість властивостей елементів і їх відносин, що виражається через період їх незмінності. Структура виробничої системи представлена нами на рис.1.1.
Склад виробничої системи:
- технічні ресурси (особливості виробничого устаткування, інвентар, основні та допоміжні матеріали тощо);
- технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентоспроможних ідей і т. д.);
- кадрові ресурси (кваліфікаційний склад працівників, який здатний до адаптації);
- просторові ресурси ( виробничі приміщення, території, комунікації тощо);
- ресурси організаційної структури системи управління ( характер і гнучкість керуючої системи і т.д.);
інформаційні ресурси (система і характер інформації);
фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т.д.);
підприємницькі здібності – як особливий вид людського ресурсу, який приводить в рух і організовує взаємодію всіх інших видів ресурсів виробничої системи.
Рис.1.1. Структура виробничої системи.
Таким чином, виробниче підприємство – це складна економічна система, що складається із багатьох зв’язаних між собою елементів, які взаємодіють і постійно розвиваються. Підприємство наділене рисами, які характеризують його як систему, яка тісно взаємодіє із зовнішнім середовищем.