7. Захист від розрядів статичної електрики та грозових явищ

Блискавка – це розряд електричного струму в атмосфері з різницею потенціалів, що досягає 1,5 млрд. Вольт і силою струму до 500 тис. Ампер. Розрізняють первинну дію блискавки – попадання в об’єкт, вторинну – електромагнітну, електростатичну індукцію і занесення високих потенціалів.

Захист будівель, споруд і зовнішніх установок складу від прямих ударів блискавки і вторинних її проявів повинен виконуватись у відповідності до вимог існуючих нормативних документів щодо проектування та будівництва складів для зберігання легкозаймистих та горючих рідин.

Будівлі і споруди за ступенями захисту від розрядів статичної електрики та грозових явищ поділяються на три категорії.

До першої категорії відносяться будівлі і споруди, в яких є негерметичне закрите обладнання з пальним; наносні станції і роздавальні пристрої для легкозаймистих рідин. До другої категорії – будівлі і споруди, в яких зберігаються в металічній закупорці (тарі) легкозаймисті рідини; сховища пального в тарі; резервуарні парки з наземними, напівзаглибленими і заглибленими резервуарами для легкозаймистих рідин; наземні, напівзаглиблені і заглиблені резервуари для легкозаймистих рідин; автомобільні і залізничні зливно-наливні естакади і стояки для приймання (видачі) легкозаймистих рідин. До третьої категорії – будівлі і споруди, для яких прямий удар блискавки небезпечний лише у відношенні механічного руйнування та пожежі, а також для людей, що знаходяться всередині будівель: водонапірні башти, високі димові труби, дозорчі вишки, обладнані повітряними лініями електропостачання, зв’язку і сигналізації, вишки пожежних депо і т. д.

Захист будівель і споруд складу від ударів блискавок може здійснюватись блискавковідводами: одиночними і двократними, а також шляхом накладання блискавкоприймальної сітки на неметалічну покрівлю або використання в якості блискавкоприймача металічної покрівлі будівлі чи споруди.

Блискавковідвід – залізобетонний, стальний, дерев’яний стовп з двометровим (триметровим) металевим стержнем зверху, заземлювачем, з’єднаним шипами з блискавковідводом.

Кількість блискавковідводів, висота і місце розміщення їх біля об’єктів визначається розрахунковим шляхом. Ці розрахунки включаються в склад типового проекту на будівництво складу пального.

Захист об’єктів першої категорії повинен здійснюватись блискавковідводами, які розміщені окремо. Блискавковідводи і їх заземлювачі повинні бути ізольовані. Підведення повітряних проводів до будівель і споруд першої категорії не допускається.

Захист будівель і споруд другої категорії може здійснюватись як окремо стоячими блискавковідводами, так і блискавковідводами, встановленими на самій споруді. Як правило, об’єкти другої категорії не потребують захисту від вторинних проявів блискавки.

В зону захисту блискавковідводів повинні входити всі виступаючі частини будівлі або споруди.

Блискавкозахист об’єктів третьої категорії здійснюється аналогічно до об’єктів першої та другої категорій, тільки величина імпульсного опору кожного заземлювача від ударів блискавки повинна бути не більшою 20 Ом.

Захист від електростатичної індукції забезпечується приєднанням всього обладнання і апаратів, що знаходяться в будівлі (споруді), до захисного заземлення електрообладнання.

Захист від електромагнітної індукції виконується у вигляді встановлених через кожні 25-30 м металевих перемичок між трубопроводами, розміщеними одна від одної на відстані 10 см і менше.

Принцип захисту об’єктів блискавковідводами полягає в розрахунку розмірів зон блискавковідводу, побудові контуру об’єкту, визначенні вписування об’єкта в зону. Всі блискавковідводи складу нумерують, складають схему їх розміщення і на кожному встановлюють табличку з написом: “Під час грози ближче ніж на 15 м не підходити” і на другій табличці схематично вказують розміщення заземлених електродів і шин із зазначенням відстані і напряму шин від блискавковідводу до електроду.

Під час експлуатації таких технологічних споруд, як трубопроводи, зливно-наливні і роздавальні пристрої, резервуари, можуть виникати розряди статичної електрики в результаті тертя пального об стінки трубопроводу під час перекачування, а також при ударах струменю пального об метал.

Захист від статичної електрики здійснюється шляхом заземлення всіх металевих конструкцій, на яких можуть утворюватись заряди статичної електрики.

Всі заходи для захисту будівель і споруд від вторинних проявів грозового розряду співпадають із заходами для захисту від статичної електрики.

З метою захисту від проявів статичної електрики заземленню підлягають:

• наземні, напівзаглиблені і заглиблені резервуари;

• всі трубопроводи, незалежно від способу їх прокладання (через кожні 200 м їх довжини і додатково на кожному розгалуженні з приєднанням кінця кожного розгалуження до заземлювача );

• металеві конструкції залізничних і автомобільних стояків (естакад);

• всі механізми і електрообладнання насосних станцій для перекачування пального;

• залізничні рейки в районі зливно-наливних пристроїв;

• корпуси засобів транспортування, заправлення, перекачування та пересувних стальних резервуарів, встановлених на автомобілях, під час проведення зливу, наливу та в русі;

• металеві головки (йоржі) і патрубки рукавів.

З’єднання між собою нерухомих металевих конструкцій і приєднання їх до заземлювачів здійснюють за допомогою смужок сталі перерізом не меншим ніж 48 мм² і товщиною не менше ніж 4 мм, або круглої сталі діаметром не менше ніж 6 мм.

Для виготовлення заземлювачів застосовуються стальні стержні діаметром 15-20 мм, кутова сталь зі стінками товщиною не менше ніж 4 мм або стальні труби діаметром 30-60 мм з товщиною стінок не менше ніж 3,5 мм без ознак сильної корозії. Заземлювачі виготовляють довжиною 2-3 м, забивають в землю вертикально на таку глибину, щоб відстань від поверхні землі до верхнього кінця заземлювача була не меншою ніж 0,7-0,8 м.

Зливно-наливні пристрої залізничних естакад повинні мати єдиний контур заземлення із залізничними рейками. Кожний стояк залізничної (автомобільної) естакади повинен мати індивідуальні виводи і гнучкі провідники під’єднання до залізничних (автомобільних) цистерн. Гнучкий провідник на кінці повинен мати затискач, який забезпечує надійний контакт.

Переріз гнучких стальних або мідних багатожильних проводів не повинен бути меншим від:

• 35 мм² – для металевих корпусів наливних морських і річкових суден;

• 6 мм² – для залізничних цистерн;

• 2,5 мм² – для автоцистерн і бочок;

• 2,5 мм² – для рукавів ( тільки мідних ).

Стальні гнучкі багатожильні провідники повинні бути оцинкованими, якщо їх немає – рекомендується застосовувати мідні гнучкі провідники.

Згідно вимог захисту від проявів статичної електрики необхідно дотримуватися наступних правил:

• не наливати пальне відкритим струменем;

• наливати тільки під рівень рідини;

• під час наливу не допускати бурхливого перемішування рідини;

• на поверхні рідини не повинно бути плаваючих предметів.