5. Особливості експлуатації складу рідкого палива

Приймання пального із наливних резервуарів і танкерів має свої особливості, починаючи з періоду підготовки. Цей період починається з моменту отримання повідомлення порту про час прибуття судна на склад для завантаження (розвантаження). Склад повідомляється про прибуття судна не пізніше ніж за 24 години, а про час прибуття судна для завантаження або розвантаження – не пізніше ніж за 6 годин.

У цей період представники порту і складу зобов’язані ретельно обстежити стан трубопроводу на предмет його справності. Кожний трубопровід повинен мати технічний паспорт з калібрувальною таблицею. Крім того, кожний трубопровід обладнується повітряними і зливними кранами.

Представник складу прибуває на судно для перевірки необхідних документів, відтисків пломб у місцях, вказаних в накладній. Після перевірки і огляду пломб проводиться приймання пального за кількостю. При відсутності розбіжностей відбирають пробу пального з кожного танка та проводять аналіз.

Злив пального проводиться насосними установками танкера або плаваючих насосних станцій. При зливі пального насосами танкера організовується спостереження і охорона трубопроводу.

Після зливу пального визначають кількість залишків пального в танкері, про що роблять запис в накладній і пломбують всі люки танків пломбами складу і судна. Після визначення маси залишку пального в танкері проводять попередній замір висоти наливу пального в резервуарах складу, потім представники складу і танкера пломбують резервуари, а пальне відстоюється на протязі 12-48 годин. Після відстою проводять остаточний замір висоти наливу, відбирають проби і визначають кількість пального, злитого з танкера на склад.

Якщо при відсутності представника танкера на складі будуть зірвані пломби з вентилів засувок, замірних люків резервуарів, то склад реалізовує вантаж за кількістю, вказаною в документах відправника з урахуванням залишків у танкері.

При видачі пального зі складу в наливні судна, вони повинні пришвартуватися до приймально-роздавальних пристроїв складу.

Для визначення придатності під залив наливних суден танки оглядаються начальником лабораторії складу разом з представником судна.

Після перевірки правильності приєднання танкера до зливно-наливного пристрою (стендера) і готовності судна до приймання пального дається сигнал про початок перекачування пального.

Перекачування здійснюється за допомогою стаціонарних насосних станцій через фільтри, які встановлюються на роздавальних пристроях складу. Під час перекачування необхідно вести безперервний нагляд за станом трубопроводів і рукавів.

Після закінчення зливу заміряють і визначають масу виданого палива, оформляють відвантажувальні документи. Начальник складу доповідає про проведене відвантаження у постачальний орган.

6. Експлуатаційні втрати пального

Збройні Сили України витрачають на бойову підготовку та інші заходи сотні тисяч тон пального, масел, мастил та спеціальних рідин. Економне витрачання та правильне зберігання пального – дуже важлива і відповідальна задача.

Робота щодо економії пального потребує постійної уваги командирів. Особливо важливі задачі з організації боротьби за економну та раціональну витрату пального стоять перед особовим складом служби пального, конкретно перед начальниками служб пального частин та з’єднань, начальниками складів та баз пального.

Задача спеціалістів служби пального – звести до мінімуму втрати пального при прийманні, транспортуванні, зберіганні, перекачуванні та видачі.

Зниження втрат пального при транспортуванні, прийманні, зберіганні, перекачуванні та видачі є важливим напрямком у загальній системі заходів щодо економії пального, мастильних матеріалів та спеціальних рідин.

К ласифікацію втрат пального розглянемо на рис. 2.8.

Для успішної боротьби з втратами нафтопродуктів необхідно перш за все знати причини, що викликають ці втрати.

Втрати нафтопродуктів при транспортуванні та зберіганні супроводжуються зменшенням початкової кількості нафтопродуктів, а також погіршенням їх фізико-хімічних властивостей та забрудненням довкілля (річок, водоймищ, ґрунту, повітряного басейну). При експлуатації об’єктів втрати нафтопродуктів відбуваються внаслідок неповного зливу транспортних ємностей, підтікань, виливів та витоків, а також аварій резервуарів і тари.

Аварії відбуваються через недотримання правил поводження з нафтопродуктами, порушення правил експлуатації споруд та технологічного обладнання, стихійні лиха та недостатньо уважне відношення до своїх обов’язків обслуговуючого персоналу.

Втрати від випаровування нафтопродуктів приводять до забруднення повітряного басейну. Втрати від випаровування при експлуатації засобів зберігання обумовлені властивістю випаровування легких фракцій нафтопродуктів з відкритої поверхні резервуарів та транспортних ємностей.

Таким чином, крім забруднення атмосфери, втрати від випаровування приводять до зменшення кількості та якості нафтопродуктів. На складах та базах пального частина втрат від випаровування в загальній масі втрат складає до 75 %, з них 48% – при зберіганні і 27 % – при прийманні та видачі і тільки 25 % припадає на підтікання, виливи, змішування та інше. Транспортування, приймання, зберігання та видача нафтопродуктів звичайно супроводжується втратами, які з точки зору їх запобігання умовно можна поділити на втрати природні, експлуатаційні та аварійні.

Природні втрати залежать від властивостей нафтопродуктів та умов їх використання, зокрема температури, атмосферного тиску, розмірів та технічного стану ємностей, швидкості їх заповнення або звільнення, способу зберігання, транспортування, приймання та видачі.

До природних втрат потрібно віднести втрати від випаровування. При зберіганні з підвищенням температури пального в резервуарі випаровування посилюється, збільшується кількість парів пального в газовому просторі резервуару. В результаті цього підвищується тиск пари пального в суміші з повітрям всередині резервуару і вони виходять з резервуару в атмосферу. Чим вища температура, при якій зберігається пальне, тим більші його втрати від випаровування.

Особливо легко випаровуються бензини. Це пояснюється їх специфічними фізико-хімічними властивостями: високою пружністю пари, легким фракційним складом, незначною теплоємністю та прихованою теплотою випаровування. При зниженні атмосферного тиску швидкість випаровування пального зростає. Це особливо важливо враховувати при зберіганні пального на складах та у військових частинах, які розташовані у високогірних районах.

Втрати пального від випаровування в залежності від способу зберігання приведені в таблиці 2.1:

Таблиця 2.1 – Втрати пального від випаровування

Спосіб зберігання	Втрати пального від випаровування, %
	Для резервуарів місткістю 10 - 50 м3	Для вертикальних резервуарів
Наземне	1,0	1,0
Напівзаглиблене	0,6	0,7
Заглиблене	0,25	0,5

Втрати автомобільного бензину від випаровування при різному заповненні резервуарів видно з таблиці 2.2:

Таблиця 2.2 – Річні втрати автомобільного бензину

Кількість пального в резервуарі, %	Річні втрати, %
	Середня кліматична зона	Південна кліматична зона
90	0,3	0,4
70	1,0	1,5
40	3,6	5,2
20	9,6	13,9

Експлуатаційні втрати нафтопродуктів від витоків, виливів, неповного зливу, забруднення та обводнення відбуваються із-за незадовільного технічного стану ємностей зберігання, засобів транс­портування, обладнання складів, трубопроводів, засобів перекачування та заправлення, несвоєчасного їх профілактичного огляду та ремонту, а також від змішування різних сортів нафтопродуктів при перекачуванні їх по трубопроводах та неправильному виконанні операцій з приймання та видачі.

Втрати нафтопродуктів, що витікають внаслідок руйнування або пошкодження резервуарів, трубопроводів та іншого технологічного обладнання при пожежах, повенях та інших стихійних лихах та в інших випадках, відносяться до аварійних втрат.

За характером втрат нафтопродукти можна поділити на кіль­кісні, якісні та кількісно-якісні (змішані).

Кількісні втрати, що викликаються витоками, підтіканнями тощо, пов’язані тільки зі зменшенням кількості нафтопродуктів, якість яких не погіршується.

Якісні втрати відбуваються в результаті змішування, обвод­нення, забруднення іншими менш якісними продуктами, механічними домішками, а також внаслідок зміни фізико-хімічних властивостей нафтопродуктів, при цьому їх кількість може не змінюватись, а якість погіршуватись.

Кількісно-якісні (змішані) втрати викликаються випаровуванням легких фракцій нафтопродуктів, головним чином у бензинів. При цих втратах зменшення кількості пального пов’язано з одночасною зміною його якості.

Втрати від випаровування нафтопродуктів при зберіганні поділяють на:

• втрати від великих дихань при заповненні та спорожненні резервуа­рів;

• втрати від малих дихань в процесі зберігання при добових коливан­нях температури навколишнього середовища;

• втрати від вентиляції газового простору резервуарів через існуючі в них нещільності.

Якщо для авіаційних та автомобільних бензинів основним видом втрат під час зберігання є випаровування, то кількісні втрати інших нафтопродуктів відбуваються, головним чином, через підтікання, переливи, неповний злив та змішування різних сортів.

Для успішної боротьби з втратами нафтопродуктів необхідно підтримувати засоби зберігання в справному стані, правильно експлуатувати споруди, технологічне обладнання, а також засоби транспортування, перекачування та заправлення пального.

Заходи щодо скорочення втрат пального на складах та базах розглядають за наступними основними напрямками:

• скорочення втрат пального від випаровування;

• недопущення забруднення та обводнення пального;

• недопущення втрат від витоків пального;

• недопущення втрат від змішування.

Основні заходи щодо скорочення втрат пального від випа­ровування до мінімуму умовно поділяють на два види :

• технічні – направлені на зниження температурних коливань в резервуарах, збільшення надлишкового тиску в них, зменшення об’єму газового простору, створення герметичних газоурівноважувальних систем та інше;

• організаційні – здійснюються при експлуатації резервуарних парків та об’єктів складів пального.

Із технічних заходів найбільш доступним та дієвим методом зниження втрат пального від випаровування є тепловий захист резервуарів. Існують різні методи теплового захисту резервуарів, в тому числі :

• встановлення резервуарів у грунт;

• тепловідбиваюче покриття (колір фарби);

• теплова ізоляція;

• охолодження водою;

• екранування і т. д.

Найбільш ефективним методом теплового захисту горизонтальних резервуарів є встановлення їх шляхом заглиблення в грунт.

Найбільш доцільне зберігання пального в заглиблених і напівзаглиблених резервуарах. Якщо втрати пального при зберіганні в наземних резервуарах прийняти за 100 %, то при напівзаглибленому розміщенні резервуарів втрати пального в них складуть – 60 %, а при заглибленому – тільки 30 %.

Найбільш економічним та широко поширеним способом зниження втрат пального від випаровування є тепловідбиваюче покриття (фарбування резервуару). Покриття захищає резервуар від атмосферної корозії. Використовува­ні для цієї мети фарби повинні мати коефіцієнт відбиття більше 0,3. Краще за інші тепло сонячних променів відбивають фарби, які приго­товлені на основі алюмінієвої пудри.

Разом з тепловим захистом резервуарів необхідно відмітити і такі більш перспективні шляхи зниження втрат пального від випа­ровування, як :

• зберігання пального під тиском;

• ліквідація газового простору резервуарів;

• експлуатація підземних сховищ та ін.

Втрати нафтопродуктів від випаровування можуть бути також зменшені за рахунок раціональної організації експлуатації резервуарного парку.

Для скорочення втрат пального посадові особи служби пально­го зобов’язані систематично, у встановлені терміни, перевіряти справність резервуарів і тари, своєчасно проводити заміну прокладок на горловинах, фланцях, а також набивки сальників у запірній арматурі. Зберігати пальне в несправній тарі забороняється.

З метою скорочення та запобігання втрат нафтопродуктів при їх прийманні, зберіганні та видачі необхідно дотримуватись наступних правил:

• залив пально-мастильних матеріалів проводити тільки в чисту та справну тару, автоцистерни та резервуари;

• при перекачуванні не допускати підтікань в сальниках насосів, з’єднаннях, засувках, рукавах;

• стежити за заповненням тари та резервуарів з метою недопущення переливів, використовувати автоматичні крани при наливі пального в тару або в баки машин;

• залив пального проводити “закритим струменем”;

• не допускати змішування пального різних сортів у трубопроводах, тарі та резервуарах;

• до кінця зливати залишки пального з рукавів та насосів;

• скорочувати термін зливу та наливу;

• тара з пальним повинна бути герметично закрита пробками з прокладками із бензостійкої гуми;

• не допускати пошкодження тари з пально-мастильними матеріалами при завантажувально-розвантажувальних роботах;

• своєчасно проводити профілактичні заходи, які пов’язані з герметич­ністю складського обладнання.

Як би якісно не виконувались заходи щодо скорочення втрат нафтопродуктів, природні втрати їх на складах та базах пального мають місце. Норми природних втрат нафтопродуктів при прийманні, зберіганні, видачі та транспортуванні визначаються згідно з нормативними документами.

Під природною втратою нафтопродуктів вважають втрати (зменшення маси при зберіганні, якості в межах вимог нормативних документів), що є наслідком фізико-хімічних властивостей нафтопродуктів, дії метеорологічних факторів та недосконалості існуючих в даний час засобів захисту нафтопродуктів від втрат при прийманні, зберіганні, видачі та транспортуванні.

До природних втрат не відносяться втрати нафтопродуктів, викликані недотриманням вимог стандартів, технічних умов, правил тех­нічної експлуатації, зберігання, а також пошкодженнями та аваріями резервуарів і трубопроводів.

Під нормою природних втрат розуміють граничну величину безповоротних втрат нафтопродуктів, що відбуваються безпосередньо при товаротранспортних операціях внаслідок супроводжуючих їх фізичних процесів, а також втрат, які існують на даному етапі розвитку і стану технологічного обладнання, що використовується на складах і базах пального (втрат від випаровування зі всіх видів ємностей, через сальникові ущільнення насосів, засувок та ін.).

Норми природних втрат є граничними та використовуються тільки у випадку фактичної нестачі нафтопродуктів.

Норми природної втрати визначаються в кілограмах на одну тону нафтопродукту, який задіяний в технологічній операції (приймання, зберігання або видачі), або в кілограмах на одну тону нафтопродукту на 100 км лінійної частини трубопроводу.

Норми природної втрати нафтопродуктів при зберіганні в пересувних горизонтальних металічних і гумовотканинних резервуарах, бочках і баках машин консервації, а також при автомобільних перевезеннях і перекачуванні по трубопроводу встановлюються в залежності від сорту нафтопродукту, періоду року і кліматичної зони.

Всі нафтопродукти за своїми фізико-хімічними властивостями поділяються на шість груп (Таблиця 2.3).

Таблиця 2.3 – Розподіл нафтопродуктів за групами

Номер групи	Найменування нафтопродукту
1	Бензини автомобільні
2	Бензини авіаційні бензини-розчинники (нефрас-С 50/170, БР-1 “Галоша”),
3	Реактивне паливо Т-1, ТС-1, РТ і Т-8В, реактивне паливо Т-2, гас освітлювальний, гас для технічних потреб, уайт-спірит
4	Реактивне паливо Т-6, дизельне паливо
5	Паливо котельне
6	Мастила

Норми природної втрати нафтопродуктів встановлені для двох періодів року: осінньо-зимового (з 1 жовтня по 31 березня) та весняно-літнього (з 1 квітня по 30 вересня), а також в залежності від типу і місткості резервуарів та їх оснащеності засобами захисту від втрат (газова обв’язка).

Територія України в залежності від середніх температур періодів року поділяється на кліматичні зони.