4 Податки в умовах економіки добробуту

Основним джерелом відмінності між приватною і громадською власністю є зовнішні кошти та вигоди. Ці терміни запровадив Маршалл, коли намагався зіставити зростаючий попит зі спадаючим виробництвом. Пігу використав цю концепцію набагато ширше, тобто для тих коштів та вигод, що випадають на долю суспільства. Діяльність із зовнішніми вигодами призведе до зниження попиту, порівнюючи із загальною оптимізацією, а із зовнішніми коштами - до підвищення. Це, за Пігу, мало привести до того, що уряд закрив би прогалину між громадською та приватною маржинальністю продуктів за допомогою податків.

У цьому Пігу припускається помилки, яка відкидає теорію економічного добробуту на десятиріччя. Він розумів, що розширення виробництва призведе до підвищення цінностей факторів виробництва, а також мав рацію, визначаючи, що це підвищення фактора цінностей не відображалось на кривій попиту малих підприємств. З цього випливає, що справді існує відмінність між кривою маржинальної вартості виробництва та кривою попиту індивідуальних малих фірм. Помилкою Пігу було те, що він вважав, що випуск продукції цього виробництва буде надлишковим і може бути скороченим за рахунок податків.

Крім ефективності, існує проблема рівності - справедливості розподілу благ між різними групами покупців і продавців. По суті, вигоди ринкової торгівлі визначають як пиріг, який треба поділити між суб'єктами ринку. Питання ефективності полягає у розмірах пирога, а питання рівності - у справедливості розподілу його частин. Оцінювання рівності виявляється більш складним, ніж оцінювання ефективності. Вивчаючи вплив оподаткування на економічний добробут, А. Маршалл дійшов висновку, що введення податку означає збільшення ціни для покупців і зменшення ціни для виробників, що веде до скорочення випуску й споживання продуктів, тобто розмір ринку стає меншим за оптимальний. Податки не дозволяють покупцям і продавцям отримувати вигоду з торгівлі - це джерело безповоротних втрат суспільства. Отже, вплив податків на стимули призводе до зниження ефективності розподілу ресурсів. "Податки дорого коштують суб'єктам ринку не лише тому, що відбувається переміщення необхідних їм ресурсів до уряду, а й тому, що оподаткування змінює мотиви людей і викривлює результати функціонування ринку", - зауважував Г. Менкью. Ф.Т. Еджуорт вивчав поняття узагальненої функції корисності. Він підійшов до аналізу споживчої поведінки з точки зору ординалістської теорії, запропонував використання кривих байдужості, за допомогою графічної побудови проаналізував двосторонній конкурентний обмін та оптимальність розміщення двох обмежених за обсягом благ (ресурсів) між двома індивідами (фірмами) й дійшов висновку, що розподіл продуктів тоді є ефективним, коли весь обсяг продукції поділяється між споживачами так, що неможливо поліпшити стан одного, не погіршивши стан іншого. А. Бергсон у 1938 році розробив функцію загального добробуту, дотримуючись думки, що вона формується вищим авторитарним органом. А. Бергсон і П. Самуельсон (1915) запропонували функцію добробуту, за якою суспільний добробут визначається добробутом окремих членів суспільства. Вони вважали, що слід розраховувати внесок кожної індивідуальної функції корисності у суспільну корисність, тобто порівнювати корисності, отримані різними особами. На думку багатьох економістів, ця проблема у П. Самуельсона залишилась невирішеною через відсутність чіткого теоретичного формулювання.

Пропонував введення прогресивного оподаткування. А. Пігу висунув ідею помірного перерозподілу факторних доходів через активну податкову політику держави. Використовуючи принцип „найменшої сукупної жертви” вчений прагнув обґрунтувати необхідність установлення прогресивної системи податків (ставка оподаткування має зростати зі збільшенням розміру доходу), введення відчутного податку на спадщину.