4. Міжнародні критерії оцінювання конкурентоспроможності товару

Ціна і якість товару є головними, але не єдиними чинниками, що визначають конкурентоспроможність продукції на ринку. В сучасних умовах все більшого значення набувають інші фактори конкурентоспроможності, а саме:

• зниження ціни споживання товару;

• випуск наукомісткої продукції;

• мінімізація термінів поставки товару;

• рівень післяпродажного обслуговування.

Сукупність послуг, що зв'язані зі збутом та експлуатацією про­дукції, стає вирішальним чинником забезпечення конкурентосп­роможності за умов посилення боротьби на ринку. Це особливо помітно стосовно численних видів високотехнологічного облад­нання, покупці якого постійно порівнюють пропозиції конкурентів, маючи на увазі повну вартість придбання, умови використання, спрацювання та оновлення такого обладнання. Завжди матимуть переваги ті фірми, котрі розглядають складні товари як органічне поєднання властивостей виробу і системи його післяпродажного технічного обслуговування, що здійснюється протягом усього періоду експлуатації товару. Зрозуміло, що в такому випадку після­продажне обслуговування значно перевершує термін комерцій­ного життя товару. Здійснюючи інтеграцію товарів та послуг, підприємство задовольняє запити споживачів, приводить пропону­вання у відповідність з мінливим попитом. Отже, нецінові чинники конкурентоспроможності товару починають відігравати все більшу роль.

Про це, наприклад, свідчить аналіз міжнародних критеріїв конкуренто-спроможності товару. Так, наприклад, у Франції до найважливіших нецінових факторів конкурентоспроможності відно­сять: ступінь новизни товару; якість його виготовлення; наявність матеріальної бази для поширення інформації про товар; дії для стимулювання збуту; можливості пристосування товару до вимог цільового ринку; динамізм збуту і можливість швидкого реагуван­ня на ринкові досягнення. Найбільш суттєвими, на думку спеці­алістів з маркетингу Паризької торговельно-промислової палати, є якість товару, ступінь його новизни, швидкість реагування на ринкові зміни, можливість встановлення безпосередніх контактів із постачальниками.

Англійські спеціалісти зв'язують конкурентоспроможність з вартістю і прибутковістю. В першому випадку продукція вважаєть­ся конкурентоспроможною, якщо її ціна, дизайн і якість не по­ступаються аналогам, які є на ринку. Конкурентоспроможність у цьому випадку обчислюється щодо вартості одиниці праці в об­робній промисловості країн, які порівнюються. Такі зіставлення здійснюються в єдиному грошовому вимірі. Конкурентоспро­можність стосовно прибутку передбачає, що він більший у фірмах з розвиненим експортом. Показником конкурентоспроможності є норма прибутку компанії до грошових надходжень від зовніш­ньоекономічної діяльності.

Поняття "конкурентоспроможність" має універсальне значення і все більше застосовується не тільки стосовно продукції (по­слуг), а й щодо окремих фірм і навіть країн. Наприклад, швей­царські дослідники вважають, що конкурентоспроможність — це потенційна можливість і реальна здатність компаній проектувати, виготовляти і збувати товари в тих умовах, за яких їм доводиться діяти. Такі товари за ціновими і неціновими показниками мають бути привабливішими для споживачів, ніж продукція їхніх конку­рентів.

Цікаві визначення Швейцарської дослідної організації „Юроігієн менеджмент форум” (ЮМФ) щодо такої економічної категорії, як „конкурентоспроможність країни”. З цього приводу ЮМФ визна­чає конкурентоспроможність країни за 10-ма чинниками, кожен з яких оцінюється за багатьма складовими (340-ка критеріями).

Першим чинником вважають динамізм економіки. Він оцінюєть­ся темпами економічного розвитку, станом національної валюти, рівнем промислового розвитку, обсягом виробництва найважли­віших товарів на душу населення тощо.

Другим — ефективність промислового виробництва. Він ви­значається обчисленням прямих і непрямих витрат на оплату ро­бочої сили, а також витрат, зв'язаних з матеріальним стимулю­ванням та плинністю кадрів.

Третім — динамізм ринку. Його критеріями вважають рівень активності компанії, що безпосередньо пов'язано зі збутом, обсяг споживчих витрат на душу населення, організацію післяпродажно­го обслуговування, дизайн і якість продукції.

Четвертим — розвиток фінансової системи. Він визначається станом фінансів, активністю діяльності комерційних банків та ринку цінних паперів.

Стан людських ресурсів — це п'ятий чинник конкурентоспро­можності держави. Він визначається кількістю і темпами зростан­ня населення і робочої сили, рівнем кваліфікації спеціалістів та рівнем зайнятості.

Роль держави визначає зміст шостого чинника в загальній си­стемі оцінок. Це рівень оподаткування, частка державного секто­ра в національному прибутку держави, загальна спрямованість і зміст економічної політики.

Сьомий і восьмий фактори — це загальний стан ресурсного забезпечення та інфраструктури, а також готовність до стимулю­вання торговельної діяльності.

Дев'ятий чинник визначає політику держави щодо нововве­день. Береться до уваги загальний розвиток науково-дослідних робіт, готовність уряду і керівництва фірм до реалізації нових ідей, запровадження нових виробів і виробничих процесів.

Десятий фактор — це соціально-політичний стан у країні. Він засвідчує, наскільки політика країни і стратегія промислових ком­паній відповідає поглядам і настроям суспільства. Критеріями для оцінювання цього фактора є показники розміру прибутку і його розподілу, трудові відносини в промисловості.