§3. Мовна ситуація у змі, освіті, сфері судочинства та діловодства

Галина Мацюк у своїй праці «Прикладна соціолінгвістика» розглядає особливості функціонування української мови у таких сферах людської діяльності, як освіта, судочинство та діловодство, а також виділяє окремо мовну ситуацію у засобах масової інформації, що є одним з джерел впливу на мовне самовизначення людини [2].

Мовна ситуація у ЗМІ. Статистичні дані засвідчують скорочення українськомовних ЗМІ в Україні. Інформаційний простір належить не національним засобам інформації.

Навіть на Західній Україні більшість газет російськомовна. Усього в Україні 85-90% російськомовних газет. Немає наслідків для тих, хто зареєстрував газету або професійних журнал як двомовний, але друкує його російською мовою. У рамках проекту «Мовна політика і мовна ситуація в Україні» (2008) проведено опитування у п’яти містах України: Львові, Луцьку, Донецьку, Одесі, Києві. Понад 75% респондентів на заході України віддають перевагу україномовним газетам, 65,3% на сході України та 58,4% на півдні вибрали російськомовні газети. Одесити та донеччани відзначили, що їм важче читати українською мовою, ніж слухати чи говорити.

Трансляція теле- і радіопрограм здійснюється переважно російською мовою, але на російськомовних каналах трапляється українська реклама, що часто навіть роздратовує глядачів.

До січня 2006 р. майже усі фільми, які демонстрували в кінотеатрах, були російськомовні. Після закону «Про телебачення і радіомовлення» уряд прийняв резолюцію про поступову українізацію прокату. На сьогодні усі іноземні кінострічки, окрім російських, дублюються українською мовою.

За статистикою, кількість опублікованих україномовних видань є низькою. Більшість книг, які продаються в Україні, видано в Росії. Науковці Г Залізняк та Л. Масенко порівняли, що випуск близько 150 українських видавництв дорівнює випуску лише одного російського видавництва. Оскільки кількість українськомовних примірників набагато менша, то і випуск їх дорожчий; є труднощі і розповсюдженням української книги.

Законодавство щодо ЗМІ суперечливе: створюються концепції та проекти, які існують лише на папері, існує невідповідність взаємодії політиків та громадських організацій міжнародним нормам, для яких типовим є зв'язок між політичними та суспільними організаціями [2].

Мовна ситуація в освіті. Деформована ситуація в мовному просторі освіти, яка зберігається в різних навчальних закладах України, – один із наслідків русифікації. Національна доктрина розвитку освіти (2002) окреслила таку стратегію: «У державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов’язкове оволодівання громадянами України державною мовою, можливість опанувати рідну і практично володіти хоча б однією іноземною мовою. Освіта сприяє розвитку високої мовної культури громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур.

Забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток етнокультури, її підтримку та захист державою. У навчальних закладах, в яких навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державної мови».

Однак проблема співвідношення української та російської мов і досі нерозв’язана. Українська мова функціонує як мова викладання. Мова спілкування між вчителями та батьками, вчителями та учнями, викладачами та студентами і надалі російська. Найскладніша ситуація в районах Східної України та в АР Крим. Наприклад, у Донецькій області було розбудова системи мовної освіти почалася 2004 року. Щоб зрозуміти, як розробляти стратегію освіти, проведено соціологічне опитування. Його показники: 89% учнів засвідчили, що вони використовують російську мову навчання; понад 53% респондентів хочуть знати державну мову, що відчувати належність до українського народу; 71% батьків вважає, щоб учням потрібні знання української мови для подальшого навчання; 99% розуміють, що державну мову треба знати кожному громадянинові України [2].

Мовна ситуація у судочинстві та діловодстві. Функціонування державної мови у сфері судочинства, мовні вимоги до суддів та державних службовців, механізми втілення законодавчої бази про мову судочинства – ці та інші питання висвітлено у мовному законодавстві України та нормативних актах, що регулюють провадження судочинства, стосуються мовної політики взагалі та використання мов у судочинстві зокрема.

До вересня 2005 р. питання мовної політики у сфері судочинства регламентував Закон «Про мови в Українській РСР» (1989), у ст. 18 якого зазначено: судочинство здійснюється українською мовою, хоча передбачено використання мови більшості населення певної місцевості. Закон України «Про судоустрій» (2002) теж регулював мовне питання: судочинство провадиться державною мовою; могли застосовуватися інші мови (особи, які не володіють мовою, можуть користуватися рідною мовою (ст.10).

У нових Цивільному процесуальному кодексі та Кодексі адміністративного права (після 2005 р.) передбачено ведення судочинства державною мовою на всій території України [2].