Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова

Кафедра прикладної лінгвістики

Доповідь

з «Сучасної української мови»

на тему: МОВНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Студентки 1 курсу 1521 групи

напряму підготовки 6.020303

спеціальності Прикладна лінгвістика

Ножки М.О.

Перевірила: доктор філологічних наук,

професор О.А.Дубова

м. Миколаїв – 2013 рік

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………..3

§1. Поняття мовної ситуації 4

§2. Основні проблеми мовної ситуації в Україні 4

§3. Мовна ситуація у змі, освіті, сфері судочинства та діловодства 7

ВИСНОВКИ 10

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….11

ВСТУП

Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіті, культурних традицій народу. Звертаючи увагу на те, що Україна є незалежною державою лише 22 роки й через це процеси творення законів та втілення їх у життя ще не стабілізувались, потрібно відзначити існування певних особливостей мовної ситуації в Україні, певним чином зумовлених її історією.

Стан і статус української мови не раз були об’єктом мовознавчого аналізу, це питання досліджували: Б. Ажнюк, В. Денисенко, А. Загнітко, О. Зарецький, Є. Єрмоленко, М. Кочерган, Л. Масенко, В. Німчук, А. Пономаренко, О. Радчук, Я. Радевич-Винницький, Л. Ставицька, О. Тараненко, О. Ткаченко, Н. Шумарова та ін., а з зарубіжних учених – Л. Біланюк, Ю. Бестерс-Дільґер, Г. Бідер, Б. Баурінґ тощо [3].

Актуальність даної доповіді полягає у потребі узагальнення інформації про мовну ситуацію в сучасній Україні, акцентуалізації уваги на її причинах.

Метою даної роботи є визначений перелік особливостей мовної ситуації в Україні взагалі та в різних сферах діяльності людини: в освіті, засобах масової інформації, судочинстві та діловодстві.

§1. Поняття мовної ситуації

Виклад інформації про мовну ситуацію в Україні потребує, перш за все, визначення даного поняття.

За С.В. Шевчуком, мовна ситуація – ситуація взаємодії різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі з огляду на їхню функціональну специфіку й ареал поширення [4].

В.М. Брицин в своїй статті, вміщеній в енциклопедію «Українська мова», під терміном «мовна ситуація» розуміє становище, пов'язане зі способом задоволення комунікативних потреб суспільства за допомогою однієї або кількох мов; форми існування мови або сукупності мов у межах певної спільноти. Мовна ситуація, за його думкою, – один з найважливіших об'єктів соціолінгвістики, який звичайно характеризується за якісними, кількісними й оцінними параметрами [1].

§2. Основні проблеми мовної ситуації в Україні

Статус української мови як державної – це складова конституційного права. Мовну політику України визначає також закон «Про засади державної мовної політики», який було затверджено 3 липня 2012 року.

Для сучасної мовної ситуації в Україні властиві процеси протиборства старих стереотипів і нових тенденцій мовного планування. Загалом кількісні й якісні ознаки сучасної мовної ситуації в Україні в основному стабільні. За даними перепису (2001) 85% населення країни назвали рідною мову своєї національності й разом з тим 87,7% відзначили вільне володіння державною мовою. За числом носіїв абсолютно переважає українська мова, яку визнали рідною 85,2 % українців (31,97 млн.), друге місце посідає російська мова, яку визнали рідною 95,9 % росіян (7,99 млн.). Значний рівень національно-мовної самосвідомості демонструють і представники інших національностей: рідною вважають мову своєї національності 95,4 % угорців (0,149 млн.), 92 % кримських татар (0,228 млн.), 91,7 % румун (0,139 млн.), 71,5 % гагаузів (0,022 млн.), 70 % молдован (0,181 млн.), 64,1 % болгар (0,131 млн.). Менша питома вага осіб, що визначають рідною мову своєї національності, серед євреїв (3,1 %), греків (6,4 %), німців (12,2 %), поляків (12,9 %), білорусів (19,8 %).

До 1989 (року прийняття Закону «Про мови в Українській РСР») під впливом тодішньої мовної політики в офіційному спілкуванні й особливо в містах – функціонально домінуючою була російська мова. Це загрожувало українському народові втратою своєї мови через стан українсько-російської двомовності з переходом на спілкування виключно російською мовою.

Прийняття Закону про мови і державні програми його впровадження певною мірою зупинило цей негативний процес, започаткувало зміни мовної ситуації у напрямі підвищення функціональної ролі української мови як державної [1]. Але наслідки цього згубного для української мови історичного явища ще довго не будуть викорінені – про це свідчить наступна інформація:

1) історично 479 циркулярів, розпоряджень, указів спрямовувалися проти української мови впродовж трьох століть, вони і зумовлюють сучасну мовну ситуацію в Україні;

2) станом на 2003 рік з 6 реально працюючих загальнонаціональних телеканалів та мереж – жодного повністю українського;

3) на 100 українців припадає 7 газет українською мовою, на 100 росіян, які живуть в Україні, - 54 газети російською;

4) проблема дитячої книги: одна й та ж книга українською мовою коштує дорожче у порівнянні з російськомовним варіантом [2].

За результатами опитування респондентів із різних регіонів, професор Л.Масенко зробила висновок про те, що співвідношення українців і росіян порівняно з даними перепису 2001 р. змінилося на користь українців. Але асиметричний характер білінгвальної мовної ситуації в Україні все ще підтверджують різні показники у відповідях респондентів, наприклад, розбіжність між мовною та етнічною ідентифікацією, розподіл відповідей респондентів про мову спілкування у різних сферах суспільного життя (узагальнені показники вживання російської мови перевищують показники використання української мови), зменшення українськомовного родинного спілкування від старшого до молодшого покоління і зростання російськомовного спілкування в сім’ї.

Однак у мовній самосвідомості респондентів відбуваються позитивні зрушення. Насамперед, простежується тенденція щодо зміни масової свідомості на користь української мови, як це показали відповіді респондентів на питання про бажаний варіант мовної поведінки їхніх дітей. Серед опитаних 42,5% вибрали варіант двомовності, 31,9% висловилися за українську одномовність, а 22,5% – за російську [2].

С. О. Караман у навчальному посібнику «Сучасна українська мова» виділяє такі визначальні чинники сучасної мовної ситуації в Україні:

1) наявність регіонів з неоднорідними національно-культурними і мовними, а також соціально-політичними традиціями та орієнтаціями, що зумовлено попереднім тривалим роз'єднаним існуванням різних частин України у складі різних держав і різним часом (аж до середини XX ст.) об'єднання їх у складі однієї держави – України. Відмінності між регіонами полягають у різному ступені української національної самосвідомості, державотворчій активності;

2) надзвичайна важливість мовного питання в етнокультурному й політичному житті України;

3) мовна політика в державі визначена Конституцією України, відповідними законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про захист прав споживача», «Про збройні сили України», «Про засади державної мовної політики» та ін.

З 1997 p., коли діяльність виконавчої влади у сфері мовної політики на загальнодержавному рівні активізувалася, триває наступний етап у розвитку мовної ситуації в Україні. Було подано на розгляд Верховної Ради проект нового закону «Про розвиток і застосування мов в Україні» та напрацьовано комплексну програму «Українська мова», в яких передбачалося істотне розширення функціонування державної мови в таких сферах, як збройні сили, правоохоронні органи, інформатика тощо, притому ставилося питання про використання літературної, унормованої української мови.

Проте ці документи не були прийняті, лише видавалися закони Кабінету Міністрів. Не виконана в повному обсязі Державна програма 1991 р. Конституційний Суд України 1999 р. подав офіційне тлумачення положення Конституції України щодо сфер застосування державної української мови як обов’язкової в органах законодавчої, виконавчої та судової влади, в інших державних органах, у збройних силах, у державних навчальних закладах. Володіння українською мовою є однією з обов’язкових умов для заміщення посад у державних органах [3].