Тема 10 Гумореска. Усмішка. Особливості жанру

Гумореска – невеликий за обсягом художній твір, у якому розповідається про комічну пригоду чи рису характеру людини. За своїми виражальними засобами вона близька до жанру гумористичного чи сатиричного оповідання. Проте має і свої особливості. Твори цього жанру легкі, мобільні. Не мають жодної зайвої деталі, всі вчинки героїв не лише психологічно, але й сюжетно вмотивовані, сюжет – динамічний, смішний, оригінальний.

Жанр гуморески зародився саме в українській журналістиці 20-30-х років у надрах традиційного для вітчизняної літератури жанру гумористичного оповідання. У той час в цьому оповіданні виступали такі відомі гумористи, як М. Зощенко, В. Чечвенський, Ю. Вухналь, К. Котко, С. Чмельов та інші. Видатний вклад у розвиток жанру вніс Остап Вишня.

На відміну від гумористичного оповідання, основне завдання гуморески – не детальне змалювання образу персонажу, а відтворення (висміювання) якоїсь одної негативної риси його характеру. Тому характерною особливістю творів цього жанру є не різностороння характеристика персонажу, а висока сюжетно-ситуаційна напруга розповіді. Саме яскравий, динамічний сюжет і відсутність детальної характеристики персонажу – дві основні ознаки гуморески.

Гумореску зараховують до суто художніх жанрів, у газеті вона набуває публіцистичності, яскраво вираженого громадянського пафосу. Це відбувається внаслідок швидкого реагування на різноманітні явища і події суспільного життя.

Словом, це жанр бойовий, ефективний, який потребує від автора пильного, іронічного, погляду на життя, вміння знайти дотепні деталі, побудувати цікавий комічний сюжет, сконструювати сучасні негативні характеристики.

ТАБЕЛЬ

Питається сина батько Опанас:

- Ну так де ж твій табель за дев'ятий клас?

- На деньок у мене попросив Марат.

- А чого це раптом?

- Каже, напрокат.

Учиться він класно, на "чотири" й "п'ять".

Хоче моїм табелем предків полякать.

Усмішка – різновид гуморески, що викликає доброзичливий сміх. Засновником жанру був Остап Вишня.

Запитання та завдання:

1. Знайдіть зразки гуморесок та усмішок у пресі, літературі, визначте особливості жанру.

2. Напишіть гумореску зі шкільного життя .

Тема 11 Пародія. Епіграма. Епітафія

Пародія – сатиричний твір (прозовий чи римований), що комічно імітує та висміює прикметні риси інших літературних творів.

Епігра́ма (грец. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, Мелеагр, а в римські часи — Марціал, Ювенал та інші, де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору. Не втрачає вона свого значення в новій і в новітній українських літературах (І. Франко, В. Самійленко, В. Еллан, С. Воскрекасенко, В. Сосюра, Д. Білоус, В. Симоненко, А. Бортняк, Ю. Кругляк, П. Осадчук та інші). Адресована епіграма конкретній особі, часто супроводжує карикатуру чи шарж.

ПОДВІЙНИЙ ГОНОРАР І СЛАВА

Владиславу Бойку (Василеві Шукайлу)

Шукали Бойка-публіциста — Знайшли Шукайла-гумориста І заволали навздогін: — Якщо у пана Владислава Подвійний гонорар і слава, То як податки платить він?

Епітафія (грец. έπιτάφιοζ, від έπι —на, над і τάφοζ — могила, тобто над­гробне слово) — вірш, призначений для напису на пам'ятни­кові померлої особи, часто у формі епіграми. Як літературний жанр епітафія з'являється в давній Греції та Римі. Пізніше стали писати епітафії на смерть неіснуючої особи з метою осміяти вади певної людини чи людського типу. Такі сатиричні епітафії писав Р. Берне. До такого різновиду сатиричних епітафій належать і автоепітафії — написи на власну уявлювану смерть.

МИКОЛІ СОМУ (Сомоепітафія)

Низький уклін Миколі Сому! Він тут нарешті охолов, Тож не втече тепер із дому Поет, учитель, риболов.

Відомі автоепітафії давньо­грецького поета Мегара та російського поета В. Соловйова. В давній українській літературі до жанру епітафій зверталися Л. Баранович, В. Ясинський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода. У XX столітті сатиричні епітафії писали В. Еллан-Блакитний, В. Симоненко, М. Сом.

 МИКОЛІ ЛУКІВУ — поетові-пісняру

Жменька слів і жменька звуків... Хто се тут? Микола Луків.