Тема 1. Податковий борг: поняття, значення та статуси.

Ключові слова та поняття: податковий борг, грошове зобов’язання, структура податкового боргу, статуси податкового боргу, податкове зобов’язання, пеня, штрафна санкція, платник податків, погашення податкового боргу, безнадійний податковий борг, картка боржника.

Питання для самостійної роботи

1. Податковий борг: поняття та характеристика його структурних елементів.

2. Статуси податкового боргу.

3. Джерела інформації та порядок формування даних про податкових борг. Картка боржника.

4. Погашення податкового боргу.

5. Безнадійний податковий борг: поняття, підстави визнання.

1. Податковий борг: поняття, значення та характеристика його структурних елементів.

Відповідно до пп.175 п.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) податковий борг - сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений Податковим кодексом України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Грошове зобов’язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп.39 п.1 ст.14 ПКУ).

Обов’язковими елементами структури податкового боргу є:

1. податкове (грошове) зобов’язання, що не сплачене у встановлений податковим законодавством строк;

2. штрафна санкція (штраф);

3. пеня.

Факультативний (додатковий) елемент структури податкового боргу є:

4. плата за користування відстрочкою (розстрочкою).

Під податковим зобов’язанням розуміється загальна сума податку, нарахована платником податку за звітний період і підлягає сплаті до відповідного бюджету в порядку та строки, визначені спеціальним законодавством у сфері оподаткування. Величина податкового зобов’язання платника податку є розрахунковою, документально зафіксованою (пп.156 п.1 ст.14 ПКУ).

Відповідно до цілей розділу V Податкового кодексу України податкове зобов’язання встановлюється як загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді (пп.179 п.1 ст.14 ПКУ).

Порядок визначення сум податкових та грошових зобов’язань, пені регламентується п.1 ст.54 Податкового кодексу України. Загальний порядок передбачає самостійне обчислення суми податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені платником податків. Такі суми платник податків зазначає у податковій (митній) декларації. У випадку, якщо в майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст.102 ПКУ) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової (митної) декларації, такий платник податків має право надати уточнювальний розрахунок (ст.50 ПКУ). Така податкова (митна) декларація або уточнювальний розрахунок подається контролюючому органу.

У п.2 ст.54 ПКУ визначено порядок узгодження податковим агентом або платником податку грошового зобов’язання (суми коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності). Термін «узгоджене» податкове, грошове зобов’язання вказує на суму податку (збору), яку платник зобов’язується сплатити до бюджету (цільового фонду) у визначений строк.

У статті визначено декілька шляхів узгодження податкових (грошових) зобов’язань, кожен з яких втілюється в певній процедурі. Податкове (грошове) зобов’язання може бути узгоджене одним із таких способів:

1. самостійно платником податків, податковим агентом шляхом подання контролюючому органу податкової декларації (уточнюючого розрахунку);

2. самостійне узгодження при отриманні доходів не від податкового агента;

3. внаслідок нарахування контролюючим органом суми грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування.

Податкове (грошове) зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації контролюючому органу. Отже, при самостійному узгодженні моментом узгодження податкового зобов’язання є дата подання податкової декларації (розрахунку) контролюючому органу. Особливістю є те, що узгоджене в такий спосіб зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У випадку, якщо контролюючий орган нараховує суму грошових зобов’язань, вона зазначається у податковому повідомленні-рішенні (див. ст. 58 цього Кодексу). Таке рішення може бути оскаржене в адміністративному (адміністративне оскарження) або судовому порядку (апеляційне узгодження).

Отже, узгодженим є грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань із доходів фізичних осіб з моменту виникнення податкового зобов’язання, що визначається за календарною датою, встановленою розділом ІV Податкового кодексу України. Тобто, якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (п.168.1.4 ПКУ).

Підстави, за наявності яких здійснюється нарахування сум:

1) наявність грошових зобов’язань;

2) зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування – суми, що підлягає поверненню платникові податку з бюджету у випадках, визначених розділом V цього Кодексу (ст. 200 ПКУ);

3) зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість (збиток).

У випадку, якщо грошове зобов’язання нараховується не платником податків самостійно, а контролюючим органом, у зв’язку із наявністю підстав, зазначених у цій статті, відповідальність за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми покладається на такий контролюючий орган. Проте після узгодження грошового зобов’язання у встановленому порядку платник податків зобов’язаний своєчасно та повністю його погасити або оскаржити в адміністративному чи судовому порядку, визначеному ст. 56 ПКУ.

Визначення поняття «пеня» закріплено в пп. 162 п.1 ст.14 Податкового кодексу України. Відповідно до цієї норми пеня – це сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки . З одного боку, пеня вважається способом забезпечення виконання обов’язку по сплаті податків і зборів, оскільки стимулює платника податків до належної поведінки. З іншого боку, вона відповідає ознакам фінансової санкції, адже формальною підставою її нарахування є порушення строків погашення податкових зобов’язань.

Пеня нараховується:

1) після закінчення встановлених Податковим кодексом України строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом;

б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами – від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із нормами цього Кодексу.

2) у день настання строку погашення податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

3) у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків − фізичних осіб та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента (Глава 12 Розділу ІІ Податкового кодексу України).

Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) – плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності (пп.265 п.1 ст.14 ПКУ).

Таким чином, поняття «фінансова санкція» рівнозначно поняттю «штраф» та «штрафна санкція». Пеня не визнається санкцією, а відтак не може розглядатися елементом фінансової відповідальності.

Незважаючи на те, що у вказаних вище нормах ПК передбачена можливість платника податків вирахувати і сплатити штраф самостійно (наприклад, при самостійному виявленні факту заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів), відповідальність за застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, покладається на контролюючий орган. Це означає, що контролюючий орган має право і зобов’язаний приймати рішення про застосування фінансових санкцій і забезпечувати їх виконання. (ст.113 ПК)

Відповідно до п. 100.1. ст. 100 розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному п.129.4 ст.129 Податкового кодексу України. Встановлення розміру процентів, який дорівнює розміру пені, що нараховується на суму непогашеного у строк податкового зобов’язання, є компенсацією втрат відповідного бюджету від несвоєчасного надходження сум податкових зобов’язань.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання.