Групові норми

Норми — це неписані правила, які визначають, що правиль­но, а що ні, що припустимо, а що заборонено. Норми можна по­ділити на дві категорії:

1. які задає ведучий групи;

2. що існують у самій групі.

Наприклад, тренер може пропонувати такі норми існування групи:

1. кожен проявляє активність;

1. група закрита: усе, що відбувається в ній, має тут і зали­шатися;

2. отримуючи інформацію каналом зворотного зв'язку, не виправдовуйся та не захищайся, а слухай і запитуй;

3. коли даєш зворотну інформацію, висловлюйся якомога конкретніше та уникай оцінок.

2. кожен має право просити допомоги в групи.

Щоб група дотримувалася зазначених норм, тренер має до­кладати зусиль, тоді як норм, створених самою групою, її члени дотримуються внаслідок групового впливу. Ці норми можуть як сприяти, так і перешкоджати досягненню терапевтичної мети: уникання чи перебільшення емоцій, заборони якихось тем для обговорення, створення стабільних підгруп і закоханих пар.

У групах соціально-психологічного тренінгу часто виника­ють специфічні норми: захищати невдаху, підкорятися керівни­кові, обраному із самих учасників, не просити допомоги...

Для нормальної роботи групи бажано усвідомлювати обидві системи норм і досягти їх збігу, бодай часткового

Єдність і конкуренція в групі

Єдність під час соціально-психологічного тренінгу проявля­ється в потребі учасників залишатись у групі. К. Левін сприй­мав єдність як рівновагу між прагненням учасників до відда­лення та взаємотяжіння.

На думку С. Кратохвіла, згуртованості групи сприяють такі чинники:

1. задоволення особистих потреб учасників за допомогою

групи;

2. узгодженість між метою групи та її окремих членів;

3. симпатія між учасниками;

4. престижність перебування в цій групі та зусилля учасни­ків, спрямовані на членство;

5. наявність іншої конкурентної групи.

Підвищити рівень згуртованості тренер може такими спосо­бами:

• за допомогою веселих вправ, що потребують активності всієї групи;

• створивши вузьке коло та фізичний контакт учасників;

• через спільний спів або танець;

• не залишивши незайнятих стільців;

• вибравши мале приміщення;

• за допомогою інтимної атмосфери (свічок, ароматів, тихої музики) тощо.

Протидія між силами тяжіння та відштовхування може ство­рити ситуацію конкуренції між окремими учасниками чи кіль­ка ворожих підгруп. Учасники групи можуть боротися за увагу тренера чи лідера групи, завойовувати лідерські позиції, а інколи вони саме конкуренцію вважають неодмінним стимулом для успішного навчання. У деяких ситуаціях, зокрема на тренінгу конкретних навичок і вмінь, конкуренція між учасниками може підвищувати в більшості учасників мотивацію навчання.

Водночас конкуренція перешкоджає роботі терапевтично спрямованих груп. Для підвищення конкуренції між учасника­ми тренер може застосовувати такі засоби:

• регулярно пропонувати тестові завдання та повідомляти їх результати;

• запропонувати спеціальні винагороди (найактивнішому, найстараннішому тощо);

• провести вправи, у яких учасники змушені конкурувати між собою, наприклад "Підводний човен";

• поділити учасників на кілька підгруп по 4-6 чоловік та дати кілька вправ підряд, зберігаючи ці підгрупи.

Якщо в групі вже є конкуренція, а тренер не вважає за потрі­бне розвивати її далі, то зручніше не просто посилювати згур­тованість, а дати конкурентним стосункам можливість прояви­тися та стати предметом групової рефлексії та обговорення.

Окрему проблему становить псевдозгуртована група — люди, що працюють або навчаються разом і створили норми, які забо­роняють відкриту демонстрацію почуттів. Група таким спосо­бом запобігає конфліктам, але не може повноцінно розвиватися.