Групова робота в традиційній культурі

Уже на зорі розвитку людства було помічено феномени гру­пового впливу на свідомість людини — активні групові дії по­роджують особливі стани свідомості, сприяють згуртованості людей. Ритуальні пісні й танці, карнавали та містерії знайомі представникам будь-якої культури. Групові обряди знаменува­ли перехід від одного соціального статусу до іншого: народжен­ня, ініціація, весілля, похорон. На всіх етапах життя людини її супроводжувала група та "тренер" (шаман, жрець), що відпові­дав за дії учасників... Найважливішою функцією ритуалів було формування почуття єдності, подолання межі власного Я та створення Ми, протистояння самітності людини у світі.

Із розповсюдженням християнства містерію з "вулиці" було переміщено до храму, а учасники поступово втрачали свою єд­ність і активність, перетворюючись на пасивних слухачів та гля­дачів. Із подальшим розвитком ідей протестантизму в поєднан­ні з промисловою революцією виникало відчуття самотності, відчуженості людини від спільноти. У противагу зростала заці­кавленість у розвитку індивідуальності, увага до неповторного внутрішнього світу людини. Психологічна наука, яка у XX ст. почала бурхливо розвиватися, відгукнулася на зазначені пробле­ми створенням теорії та практики групової психотерапії. Роз­виток цього напряму тісно пов'язаний з іменами Я. Морено, К. Левіна, К. Роджерса.

Принципи тренінгу

Принципи тренінгової роботи не відрізняються від мораль­них принципів психологічної допомоги взагалі. Вони базують­ся на гуманістично спрямованому та демократичному підході К. Роджерса, але їх застосування саме в роботі групи може спричинити як технічні, так і міжособистісні проблеми. Зупи­німося докладніше на кожному з принципів.

Добровільність. Учасники тренінгової групи та її ведучий беруть участь у роботі групи свідомо та з власної волі. Для ба­гатьох психологів-тренерів на сучасному етапі це радше мрія, аніж реальний принцип. Інколи його порушують щодо тренера: "Ви — шкільний психолог і зобов'язані провести тренінг з про­філактики правопорушень!", "Ви — психолог нашого підпри­ємства — негайно зробіть щось для мотивації праці". Але час­тіше проблеми, пов'язані з дотриманням цього принципу, виникають в учасників: адміністрація підприємства змушує їх прийти на тренінг (часто у свій вільний час) та набувати яки­хось умінь, що здаються керівникові корисними. Зрозуміло, що в таких випадках не лише порушується принцип добровіль­ності, а й ефективність тренінгу стає неприпустимо низькою. Тому, складаючи угоди із замовниками, слід врахувати практи­чні способи реалізації зазначеного принципу.

Рівноправність. Усі учасники тренінгу мають однакові пра­ва й обов'язки. Проблеми з дотриманням цього принципу ви­никають у корпоративних тренінгах, коли учасники мають різ­ний професійний статус і переносять цю систему стосунків у межі тренінгу. У групах особистісного зростання також вини­кає неформальна структура, яка порушує початкову рівноправ­ність. Профілактикою подібних проблем може стати підбір од­норідної групи й рефлексія того, як розподіл ролей впливає на рівноправність. Окрема проблема — нерівність учасників у разі роботи в системі "акваріум": частина групи бере активну участь у роботі групи, частина — займає позицію спостерігача. Важли­во, щоб вибір власної позиції був свідомим і добровільним.

Активність відрізняє тренінгову роботу від інших форм навчання, зокрема лекції. Тренер має створювати відповідні умо­ви для прояву активності групи, а учасники — спрямовувати власні зусилля на отримання практичного, емоційно-чуттєвого досвіду. Активність групи залежить від кількох факторів: рів­ня зацікавленості проблемою, рівня обізнаності, досвіду тренін-гової роботи, стосунків у групі та між групою та ведучим. Ак­тивність групи має природні коливання протягом дня.

Дослідницька позиція тісно пов'язана з принципом актив­ності. Вона зумовлює відкритість до нового досвіду, здатність і прагнення активно спостерігати за власними особистісними змі­нами. Щоб учасники могли дотримуватися такої позиції, тренер не повинен давати будь-яких оцінок; слід створити атмосферу поваги учасників до розбіжностей у сприйманні світу.

Конфіденційність — принцип індивідуальної психотерапії. Він спричинює великі проблеми в тренінговій роботі. Насампе­ред тренер не має реальної можливості забезпечити дотримання цієї норми у спілкуванні учасників поза групою. Крім того, важко визначити, яка саме інформація, що сприймається під час тренінгу, має конфіденційний характер: тренер має писати звіт, учасники — упроваджувати отримані навички; спілкуван­ня часто не закінчується на тренінгу, а продовжується на робо­ті... У нашій практиці стало нормою використовувати інше ім'я під час збірних тренінгів, а також домовлятися щодо кон­фіденційності будь-якого чужого досвіду, отриманого під час тренінгу.

Багато принципів організації індивідуальної та групової ко­рекції не нові. Різні автори успішно застосовували їх під час створення й ведення своїх тренінгових груп (для практичної реалізації вищезгаданих принципів). Сформулюємо їх так, як вони постали для нас і наших клієнтів.

Глобальні завдання будь-якої тренінгової групи:

1. усвідомлення індивідуальної структури норм і переко­нань;

2. спостереження впливу певної індивідуальної структури на взаємодію з суспільством;

3. розширення та трансформація системи переконань для підвищення адаптивних можливостей;

4. розкриття творчих можливостей особистості й визначен­ня переважного контексту творчого самовираження;

5. тренування навичок нової поведінки та спостереження за змінами своїх реакцій і реакцій оточення.

Технічні заходи, застосовувані до групи:

1. запровадження "семінарського імені";

2. звернення до тренера й інших учасників групи на "ти";

1. створення своєрідної субкультури групи з власними тра­диціями, правилами, термінами, відмінними від загально­прийнятих;

2. тривалість роботи групи 4-8 годин на день із "домашні­ми завданнями";

3. чисельність групи в межах "малих груп" — 4-12 учас­ників.

Унаслідок цього учасники групи виявляються "відділеними" від усвідомлених стереотипів "правильної поведінки". Таке від­ділення потрібне для створення атмосфери творчого пошуку та гри, певного вікового регресу в учасників. У групі середовище має сприяти відкритому емоційному самовираженню всіх учас­ників у поєднанні з процесом усвідомлення стимулів, що зумо­вили ті чи інші емоційні реакції. Практично в усіх групах за­проваджують певні правила поведінки протягом перебування на тренінгу. Ці правила складають водночас традицію та досить живу систему, яка розвивається. Ми наводимо загальні прави­ла, що склалися на тренінгах:

1. користуватися тільки "семінарським іменем";

2. якщо виникають ускладнення, звертатися до тренера;

1. якщо партнер або тренер пропонує зробити щось неприй­нятне чи спричинює неприйнятну емоційну реакцію, мож­на сказати: "Стоп!" — і вийти з вправи;

2. якщо для того щоб краще усвідомити свої реакції потріб­на допомога партнерів або тренера, звертатися по допомогу;

3. будь-яка поведінка не може бути поганою чи хорошою, а може тільки зумовити будь-який результат.

Природно, що на кожному конкретному тренінгу ці правила доповнюються, модифікуються. Так, на деяких тренінгах вво­дять спеціальний значок — "Потренуйте, будь ласка!", і людина, яка за власним вибором одягла його, не може користуватися правом "Стоп!" і приймає всі реакції на свою поведінку з бо­ку групи. На тренінгах з нейролінгвістичного програмування (НЛП) використовуються додаткові переконання НЛП, під час застосування ігрових технік існують певні правила кожної гри тощо. На кількох тренінгах склалося правило "місця для реа­гування": якщо учасник відчуває емоційну реакцію, яку він вва­жає за потрібне прожити (істерику, агресію тощо), а група в цей час зайнята чимось іншим, він віддаляється в спеціально визна­чений простір — "місце для реагування" (сам або попросивши будь-кого допомогти йому) і проживає цю реакцію там, не зава­жаючи іншій частині групи.

Інформацію, яка необхідна для формування знань-вмінь, що забезпечують досягнення мети заняття, можна знайти у джерелах:

1. Большаков В. Ю. Психотренинг / Социодинамика, упражне- ния, игрь. — СПб.: Социально-психологический центр,1996.

2. Асмолов А. Г. Психология личности. — М.: Изд-во МГУ,1990.

3. Гиппиус С. В. Гимнастика чувств. Тренинг творческой пси-хотерапии.

— М.: Медицина, 1967.

4. Кроль Л., Михайлова Е. Тренинг о тренинге. — М.: Класс, 2002.

5. Лойшен Ш. Психологический тренинг учений. Школа Сатир. С-П., Питер, 2000.

ТЕМА: Психологічний зміст взаємодії в тренінговій групі.

Феномен малої групи

Якщо розглядати групу як цілісну систему, то закономірнос­ті групової динаміки, досліджувані К. Левіним, можна поясни­ти впливом двох основних законів гештальтпсихології.

1. Ціле домінує над частинами:

1. група — це не лише сума членів; вона змінює їх пове­дінку;

2. легше впливати на групу в цілому, ніж на окремих її членів;

3. кожен член групи розуміє, що він залежить від інших її членів.

2. Окремі елементи поєднуються в ціле:

1. не подібність, а взаємозалежність — основа для форму­вання групи;

2. людина скоріше схильна вважати себе членом групи, з якою вона себе ототожнює, а не тієї, від якої реально за­лежить;

3. людина схильна залишатися серед тих, з ким себе ото­тожнює, навіть коли вона сприймає їхню поведінку як во­рожу.

Із цих положень випливають такі практичні рекомендації, пов'язані з організацією групової роботи:

1. групову роботу можна ефективно використовувати з ме­тою зміни звичних для учасників стереотипів поведінки;

2. незручно встановлювати окремі норми для різних учас­ників групи;

3. індивідуальна робота учасників має займати менше часу, ніж загальногрупова;

4. слід створювати ситуації, у яких група мала б можливість відчути взаємозалежність;

5. учасники мають контекст, у якому можуть виявити свою подібність і сформувати приналежність до групи;

6. слід уникати ворожості учасників, доки не сформовано почуття приналежності.

Мала група (члени якої мають можливість вільно спілку­ватись один з одним), складається зазвичай із 5-15 осіб. Така кількість учасників дає можливість вільно висловлювати свої думки та почуття й отримувати реакцію з боку групи. На від­міну від пари, де стосунки розвиваються дуже швидко, або ве­ликої групи (близько 50 учасників), де члени можуть не знати навіть імен упродовж усього часу роботи, мала група сприяє за­цікавленому та водночас безпечному спілкуванню учасників. Тому в тренінговій роботі часто використовують терапевтичний потенціал малої групи. Велику роль у роботі відіграє те, чи гру­па вже стала єдиним колективом, коли учасники разом працю­ють або навчаються, чи вона виникла та існує лише протягом тренінгу.

Переваги та проблеми, пов'язані з умовами комплектування малої тренінгової групи, відображено в табл. 2.

Отже, тренер повинен ураховувати особливості як знайомої, так і незнайомої групи в процесі побудови та проведення тре­нінгу.

За віком бажана достатня однорідність:

• для дорослих — різниця віку не більше 20 років;

• для груп підлітків оптимальні такі поєднання: 12-14, 15-16, 17-18 років.

У групі, де об'єднані 12-14-річні, робота йде краще, коли хлопці старші за дівчат.

Поєднання підлітків у групи з більшим віковим інтерва­лом (наприклад, 12 і 16 років) призводить до розшарування за ознакою віку, конкуренції за увагу тренера та конфліктних си­туацій. Виняток можуть становити групи, що вже сформували­ся з якихось інших причин (наприклад, туристичний або біо­логічний гурток), тоді припустимо проводити програми з усім гуртком.

Бажано, щоб у групі була однакова кількість хлопців і дів­чат. Можуть бути також суто хлоп'ячі або суто дівочі групи. Але дуже ускладнює роботу, коли в групі, наприклад, дев'ять дів­чат і один хлопець (особливо коли обговорюються теми статево­го виховання, ВІЛ-інфекції тощо). Успішній роботі групи спри­яє різноманітність характерів учасників, наявність серед них як лідерів, так і більш залежних і поміркованих членів.

Перешкодою у виконанні саме такої (профілактично спрямо­ваної) тренінгової програми може бути високий рівень самотно­сті та схильності до ризику. Виявити рівень самотності і тип схильно­сті до ризику можна за допомогою опитувальника.