6. Українська державна символіка: прапори, гімн. Дискусії навколо тексту.

КОЗАЦЬКІ ПРАПОРИ

Значний вплив на українське прапорництво мало Запорозьке козацтво. Проте єдиного прапора для всієї України ще не існувало. Корогви були різнобарвні із зображенням зірок, хрестів, сонця, місяців, гетьманських або місцевих гербів. У Київських прапорах, які збереглися в описах з часів Визвольної війни Богдана Хмельницького, використовувалися такі кольори: червоний і малиновий — 8 разів, білий — 7, блакитний — 6, жовтий — 5, чорний — 4, зелений — 1 раз. Всього збереглося 14 описів прапорів. Ось один із описів очевидця штурму м. Гомеля у 1651 р.: "Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтооблочисті (тобто жовто-блакитні), і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська".

В інших описах знаходимо відомості про придбання полотна для прапорів. Так, у 1717 р. полтавський полковник Іван Черняк писав гетьману: "На сотенні корогви куплено блакитного лудану, а жовтий лудан дано на пряжі". У1758 р. лубенський полковник Іван Кулябка писав у листі: "прапор кріпосної сотні Лубенського полку з одного боку має бути національним, а з другого — згідно бажанню полкової канцелярії: на світло-голубій голі з правої сторони на золотій землі на знаменах козак розписан будет".

Існували полкові, сотенні, курінні та інші корогви, а також малі знамена й значки. На козацьких прапорах згодом почали зображати християнських "святих" або хрести, а на морських знаменах — кораблі, козацькі чайки тощо.

У XVIII ст. жовта й блакитна барви домінували і в побуті. Як свідчили сучасники, навіть одяг козаків цього часу мав національні кольори: гайдамаки Гонти були вдягнуті у жовті жупани і сині шаровари під час повстання 1768 р.

Поєднання блакитного з жовтим було також характерним для родових гербів Апостолів, Богунів, Нечаїв, Дворецьких, Долинських, Безбородьків, Дорошенків, Брюховецьких, Розумовських та ін.

Корогва, зроблена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського 1774 p., мала золоті герби на блакитному тлі.

Синьо-жовті прапори використовувалися в Україні і в XIX ст. У часи революції в Австрійській імперії (1848) українці підняли національний прапор на Львівській ратуші. Австрійська влада дозволила українцям створити Національну гвардію для підтримання порядку і використовувати синьо-жовті прапори. Відродження національних барв у Галичині було поштовхом до відродження їх на всій території України.

УКРАЇНСЬКІ ПРАПОРИ В XX ст.

У 1911—1913 pp. на сторінках багатьох українських часописів зав'язалася наукова дискусія про українську національну символіку. Аз 1917 р. на масових мітингах і демонстраціях всюди майоріли жовто-блакитні знамена. Навіть у Петрограді маніфестація українців з приводу панахиди по Т. Шевченкові проводилася з національними прапорами і запорозькими бунчуками. На прапорах були написи: "Хай живе вільна Україна!", а на грудях учасників маніфестації були прикріплені жовто-блакитні стрічки.

Шевченківські дні проводилися під жовто-блакитнпми прапорами також у Відні, Празі, Кракові, Царському Селі, Омську, Томську і навіть у Москві.

У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор як символ Української Народної Республіки (УHP). Ініціатором цього був М. Грушевський, який як історик добре знав традиції українців та їхні символи.

Перший прапор УHP був жовто-блакитним. Слід зазначити, що, за законами прапорництва, першим називають колір, який є верхнім. Гетьман П. Скоропадський (1918) перемінив на блакитно-жовтий і таким він залишається й нині. У листопаді 1918 р. такий же прапор став символом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). На Карпатській Україні він був затверджений у 1930 р. Але на Галичині в 1920-1939 pp. використовувались як блакитно-жовтнй, так і жовто-блакитні прапори.

У 1917-1918 рр. блакитно-жовті знамена майоріли і над кораблями Чорноморського флоту, штабом флоту, військовими та цивільними установами, гімназіями, підприємствами.

Прапор Кримської республіки був блакитний з жовтою тамгою (емблемою у вигляді перевернутого тризуба).

Слід також звернути увагу на те, що ОУН (Організація Українських Націоналістів), створена 1929 р. у Відні, а також УПА (Українська Повстанська Армія), що діяла в роки II Світової війни, використовували червоно-чорні прапори, які символізували збройну боротьбу за незалежність України.

Звідки ж узялися такі різнобарвні прапори всіх республік Союзу? При створенні ООН Радянський Союз запропонував прийняти в члени ООН всі союзні республіки, але в цьому було відмовлено на тій підставі, що республіки фактично не є суверенними і навіть не мають своєї символіки. Тоді терміново, за вказівкою Сталіна, були створені відомі прапори та герби союзник республік без врахування їхніх національних традицій. Україні дістався червоний з синьою смугою внизу. Як бачимо, традиція нав'язування імперських символів досить живуча.

За 70 років більшовицької влади в Україні зі свідомості народу майже повністю було витравлено пам'ять про національний прапор і герб. Лише нова хвиля відродження нації повернула народові одвічні святині.

У Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий біля будинку Міськради у липні 1990 р.

Після серпневих подій 1991 р. національний прапор піднято над Верховною Радою України. Нині блакитно-жовті прапори майорять по всій Україні, народ пробуджується після довгого сну комуністичної облуди. Прапор уже "працює" на український національний космос.

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІМН

Гімни належать до найбільших святинь будь-якого народу. Це ті слова, та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців - це гімн “Ще не вмерла Україна”.

Втім, принагідно згадаємо, що перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну - в сьогоднішньому розумінні - виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Вони, як свідчить “Слово о полку Ігоревім”, закликали воїнів до хоробрості, аби здобути “князю славу”, “слави Ігорю Святославичу, Буй-Туру Всеволоду, Володимиру Ігоровичу” - “за землю Руську”, “за рани Ігорові хороброго Святославича”.

З тих часів поширюються й пісні релігійного змісту. В них возвеличуються Божа Матір. Господь, святі. До найпоширеніших видів старовинної гімнової пісні належать канти, що виконуються хором, триголосні псалми, короткі похвальні кондаки в честь Богородиці та святих тощо. Закордонний дослідник В. Трембіцький припускає, що національно-державним гімном Київської Русі могла бути похвальна церковна пісня “Архангельський глас”.

Перед боєм з монголо-татарською ордою на Калці 1223 року руські дружинники співали “С нами Бог, разумійте, язици”. Також як гімн звучала з уст українських воїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 року бойова пісня “Богородзіца Дзєвіца”, що була на той час спільною для народів Польщі і Литви.

У період козацької історії на перший план виходять пісні-гімни, що прославляють подвиги цієї своєрідної суспільної організації. Особливо популярною була спочатку “Нумо, хлопці, до зброї”:

Он зібрались були чайку рятувати,

Славу добувати.

Ой чи пан, чи пропав - двічі не вмирати.

Нумо, хлопці, до зброї!

Пізніше поширилися такі, як “Пісня про Байду”, “Ой на горі вогонь горить”, “Ой на горі там женці жнуть”, “3асвіт встали козаченьки”, які набули великої популярності.

Коли 1848 року у Львові стає до влади Головна Руська Рада, вона приймає за національний гімн вірш отця Івана Гушалевича “Мир вам, браття”:

Мир вам, браття, всім приносим,

Мир - то наших отців знак,

Мира з неба всі днесь просим,

Чи багатий, чи бідак.

Разом руки си подаймо

І, як браття, ся любім,

Одні другим помагаймо,

К спільній меті поспішім!

Що ж нам нині на заваді?

Все вже зникло, тепер час!

Далі й в мирі, далі й в ладі

В ім'я Боже, лише враз!

Мир вам, мир вам, руські діти,

І гаразд вашим хатам!

Разом сили сполучіте,

Добре, добре буде нам!

На Закарпатті тоді ж Олександром Духновичем був написаний гімн “Я русин єсмь і буду”:

Я русин єсмь і буду,

Чесний мій рід не забуду;

Русин був мій отець і мати,

Руська вся родина.

Часто, в якості гімну, виконували також “Боже великий, єдиний, нам Україну храниа (муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського), “Ой у лузі червона калина” (гімн Українських січових стрільців):

Боже Великий, Єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,

Нам Україну храни,

Всі Свої ласки, щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світла,

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа!

Державним гімном України є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно «Музичну редакцію» державного гімну ухвалила Верховна рада України 15 січня 1992 року; слова гімну затверджено «законом про Гімн України» 6 березня 2003 року.

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

На текст вірша значно вплинув «Марш Домбровського» — польський гімн «Jeszcze Polska nie zginęła». На той час він був дуже популярним серед народів, що боролися за незалежність. На мотив «Марша Домбровського» словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов'яни». Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886—1944 роках.

Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами — 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У 1917—1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

1939-го року саме «Ще не вмерла Україна» був затверджений гімном Карпатської України.

Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи й не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР, а не Української РСР.

15 січня 1992 музичну редакцію Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

Первісний текст Чубинського

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Гей-гей, браття милі,

Нумо братися за діло,

Гей, гей, пора встати,

Пора волю добувати!

Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,

Нащо оддав Україну ворогам поганим?!

Щоб вернути її честь, ляжем головами,

Наречемось України славними синами.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Спогадаймо тяжкий час, лихую годину,

тих, що вміли умирати за нашу Вкраїну,

Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!

Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І — покажем, що ми, браття, козацького роду!

Текст репринтного відтворення першої публікації вірша П. Чубинського з львівського журналу «Мета», 1863, N 4, с. 271-272, що є літературною канонічною пам'яткою, яка лягла в основу пізніших модифікацій тексту.

Ще не вмерла Україна,

И слава, и воля!

Ще намъ, браття-молодці,

Усміхнетця доля!

Згинуть наші вороги,

Якъ роса на сонці;

Запануємъ, браття, й ми

У своій сторонці.

Душу, тіло ми положимъ

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Гей-гей, браття миле,

Нумо братися за діло!

Гей-гей пора встати,

Пора волю добувати!

Наливайко, Залізнякъ

И Тарасъ Трясило

Кличуть насъ изъ-за могилъ

На святеє діло.

Изгадаймо славну смерть

Лицарства-козацтва,

Щобъ не втратить марне намъ

Своего юнацтва.

Душу, тіло ми положимъ

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Ой Богдане, Богдане,

Славний нашъ гетьмане!

На-що віддавъ Україну

Москалямъ поганимъ?!

Щобъ вернути її честь,

Ляжемъ головами,

Назовемся Украіни

Вірними синами!

Душу, тіло ми положимъ

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Наші браття Славяне

Вже за зброю взялись;

Не діжде ніхто, щобъ ми

По-заду зістались.

Поєднаймось разомъ всі,

Братчики-Славяне:

Нехай гинуть вороги,

Най воля настане!

Душу, тіло ми положимъ

За свою свободу

И покажемъ, що ми браття

Козацького роду.

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.

Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж ворогами.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

слова — П. Чубинський (виправлені Вербицьким)

музика — М.Вербицький

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Станем, браття всі за волю, від Сяну до Дону

В ріднім краї панувати не дамо нікому.

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє

Ще на нашій Україні доленька наспіє

А завзяття, праця щира свого ще докаже

Ще на нашій Україні піснь гучна розляже

За Карпати відіб'ється, згомонить степами

Україні слава стане поміж народами

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

м. Київ, 6 березня 2003 року

Президент України Л.КУЧМА

N 602-IV

32