12

Лекція на тему: «Інституційні чинники, теорії та моделі державного управління. »

1. Вплив формальних та неформальних інститутів на становлення національної моделі державного управління.

2. Школи в управління та теорії державного управління.

3. Характеристика моделей державного управління провідних країн світу.

Резюме

Сутнісні категорії

Питання для творчого осмислення

Завдання для індивідуальної роботи

Література для поглибленого вивчення

Література:

1. Мельник А.Ф. Державне управління: підручник. /А.Ф.Оболенський, А.Ю. Расіна; за ред А.Ф.Мельник.- К.; Знання, 2009 – 582.

2. Авер'янов В.Б. Державне управління: теорія і практика. — Київ, Дрінком-Інтер, 1998 р.с.432

3. Атаманчук Г. В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы) : учебн. пособие / Г. В. Атаманчук. - М. : ОАО "НПО "Экон-ка", 2000. - 302 с.

4. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.

5. Гладун З.С. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Львів, 1996. —21с.

6. Удовик С. Л. Государственность Украины : истоки и перспективи / С. Л. Удовик. - К.: Ваклер, 1999. - 208 с.

1. Вплив формальних та неформальних інститутів на становлення національної моделі державного управління.

Моделі сучасного державного управління не виникли на порожньому місці. Якщо розглядати модель державного управління як невід’ємну складову культурного розвитку людства то можна помітити, як сформований в межах тієї чи іншої цивілізації світогляд впливає на вибір певної моделі державного управління її представниками (елітою). Вплив культури на модель державного управління розглядатиметься через призму дихотомії «авторитаризм-демократизм». Мо­дель соціального управління й господарювання, прийнятна для однієї країни або регіону, може виявитися неспроможною й недієвою для інших через різницю у вияві особливостей національ­ної культури; тому ефективна кадрова політика завжди й усюди є національною.

Інституційні чинники – це формальні та неформальні правила (обмеження0, що сформувались в суспільстві протягом всього історичного досвіду його існування. До формальних правил необхідно відносити закони та підзаконні акти, що визначають правила і норми поведінки та прийняття рішень кожним суб’єктом господарювання, фізичною та юридичною особою. До неформальних правил відносять звичаї, традиції, релігію, менталітет, спосіб мислення та спосіб поведінки, що сформувались у суспільстві на певний період часу. В цьому контексті необхідно вести мову й про культуру як неписані вірування, оцінки і прийняті правила, за допомогою яких люди оцінюють поведінку один одного в суспільстві.

Крім того необхідно розрізняти інститути (норми правила) та інституції (організації).

На державне управління впливають наступні чинники культури:

- 1. Вартості, які ототожнюються з соціальними, економічними та політичними інституціями в суспільстві.

- 2. Рівень довіри і прихильності серед індивідів у суспільстві.

- 3. Рівень покірної чи індивідуалістичної поведінки, яка заохочується в суспільстві.

Із впливом культури ототожнюються п'ять наступних чинників:

1. Технологія: знаряддя виробництва, які суспільство чи люди використовують для досягнення своєї мети.

2. Економіка: система, де товари, послуги та багатства резервуються й розподіляються.

3. Соціальні організації: індивідуальні чи групові взаємини, які зв'язують людей.

4. Релігія: вірування, які стосуються змісту життя і смерті.

5. Символізм: образи чи засоби спілкування, які за допомогою мови, літератури, історії та персоналій пробуджують спільні почуття.

Розглянемо два чинники культури, які справляють вплив на державне управління. Перший вимір — це вартості, які ототожнюються з соціальними, економічними та політичними інституціями в суспільстві. У цьому вимірі зосе­реджуємося на тих інституціях, які користуються увагою та повагою суспільства, підтримуючи культурні та соціальні вартості, приписувані даній інституції. Наприклад, якщо культурні вартості — це чесність, справедливість та рівність перед правовими інституціями, судами, поліцією тощо, то суспільство має певною мірою усвідомлювати те, що ці інституції репрезентують, й таким чином поділяти ті самі вартості. Якщо це так, то ці інституції мусять мати високий рівень довіри й підтримки від народу. Важливо усвідомити, що рівень довіри до соціальних економічних та політичних структур посилює механізм, співпраці чи протистояння, потрібні

Другий вимір — це рівень довіри і прихильності серед індивідів у суспільстві. Тут варто зосередитись на основних спільних поглядах щодо ставлення одних індивідів до інших. Ці погляди репрезентують норми ввічливості, поваги, довіри та основні оцінки того, що правильно, а що ні.

Науковий і практичний інтерес щодо пояснення взаємозв’язку культури і державного управління викликає методика Г. Хофстеді. У його концепції культура визначається п’ятьма основними вимірами (відмінностями), які впливають на стиль управління. Цими вимірами є:

– дистанція влади (PDI);

– індивідуалізм – колективізм (IDV);

– мужність – жіночність (MAS);

• прагнення уникнути невизначеності (UAI);

• довготривалість орієнтації (LTO).

Так, під першою характеристикою “дистанція влади” розуміється ступінь нерівності в розподілі влади між людьми, який для населення країни є прийнятним. У деяких країнах нерівність у відносинах «начальник-підлеглий» сприймається як проблема, в інших - як природний порядок речей. При цьому низький ступінь (PDI<50) вказує на відносну рівність у суспільстві, а високий (PDI>50) – навпаки. Відтак, кожну зі світових культур можна оцінити як культуру з більшою або меншою дистанцією влади (рис. 1).