14.3. Загальна характеристика економіки перехідних суспільств та країн, що розвиваються. Нові індустріальні країни в системі світового господарства.

Із 1989 по 1995 р. на економічній карті світу з’явився великий регіон перехідних економік. До нього можна зарахувати 14 соціалістичних країн, крім Північної Кореї та Куби. До особливого типу перехідних економік належать Китай та В'єтнам.

Група власне перехідних економік теж неоднорідна, її можна поділити на дві групи (див. рис.14.2).

Рис. 14.2. Класифікація перехідних економік.

Необхідність реформування економіки колишніх соціалістичних країн назрівала давно. Вона була обумовлена наростаючою рік у рік нездатністю адміністративно-командної економіки забезпечувати стійкі темпи економічного розвитку.

Неефективність функціонування адміністративно-командної системи обумовлена принаймні двома істотними передумовами. По-перше, негнучкістю, нездатністю цієї системи швидко адаптуватися до економічних змін. По-друге, для командної економіки характерна низька продуктивність праці. Плановий характер управління економікою, що показав свої позитивні риси в перші роки радянської влади, надалі, у міру ускладнення економіки, почав давати збої й у підсумку виявився нездатним ефективно реалізувати досягнення НТР. Усе це й обумовило необхідність реформування адміністративно-командної економіки, її перетворення в ринкову.

Перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої – досить складний процес реформування, трансформації й розвитку. Таким чином, процес становлення сучасної ринкової економіки вимагає досить тривалого періоду часу, протягом якого буде існувати так звана перехідна економічна система або перехідна економіка.

Перехідними називають такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки.

Перехід має наперед визначену кінцеву мету – ринкову економіку та парламентську демократію.

У післявоєнний період на тлі бурхливого розвитку світового господарства окремі країни продемонстрували феноменальні досягнення в економічній і соціальній сферах. З певним тимчасовим лагом у світовій економіці з'явилося західнонімецьке "чудо", італійське, японське, і "чудо" нових індустріальних країн (Південна Корея, Тайвань, Синга-Пур, Сянган (Гонконг), Таїланд, Аргентина, Бразилія, Мексика та ін.).

Нові індустріальні країни (далі – НІК) – це найчастіше колишні колонії або напівколонії, економіка яких за порівняно короткий період зробила стрибок від відсталої, типової для країн, що розвиваються, до високорозвиненої. Основний напрямок перебудови економік НІК був зроблений:

на індустріалізацію на основі новітніх науково-технічних досягнень з орієнтуванням на зовнішній ринок;

на максимальне використання іноземного капіталу.

Нові індустріальні країни групуються по регіонах з урахуванням їх географічного положення, наприклад Латинської Америки або Азії.

Фахівці виділяють наступні найважливіші етапи в еволюції господарства НІК: на першому етапі (кінець 50-х – початок 60-х рр.) здійснювалося реформування аграрного сектору; на другому (середина 60-х – початок 70-х рр.) – створення імпортозамінюючих виробництв; на третьому (середина 70-х – перша половина 80-х рр.) – форсований розвиток галузей, орієнтованих на випуск експортної продукції, і, нарешті, на четвертому (із середини 80-х рр. до сьогодення) – поступове формування власного науково-технічного потенціалу [3].

14.4. Україна у світовому господарстві та стан її економіки в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Основні соціально-економічні чинники 90-х рр. ХХ ст. Особливості та етапи української ринкової трансформації.

Як складова частина єдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст., українська економіка характеризувалася наступними ознаками: тотальним директивним плануванням і адміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя; переважною орієнтацією на задоволення потреб союзної кооперації; переобтяженістю ресурсномісткими галузями; техніко-технологічною відсталістю, несприйняттям ряду важливих напрямків НТП; масштабним дефіцитом економічних благ та інше.

Таким чином, об'єктивними передумовами радикальних перетворень вітчизняної економіки стали масштабність і гострота соціально-економічних проблем, крах попередніх спроб реформування командної економіки без зміни її сутнісних характеристик.

Трансформаційний характер економіки України пов'язаний з наступними перехідними процесами:

суверенізацією національного господарського комплексу;

лібералізацією й демократизацією економічного життя;

формуванням інноваційного типу суспільного відтворення;

гуманізацією й соціалізацією економічних процесів;

гармонійною інтеграцією в глобальне соціально-економічне середовище.

Додаткова інформація Наприкінці 1993 р. була завершена розробка "Стратегії соціально-економічного розвитку України,” яка охоплює три етапи перехідного періоду – фази стабілізації становища і виходу з глибокої кризи, економічного пожвавлення і переходу в фазу економічного зростання. Президія НАНУ після всебічного обговорення подала цей документ державним органам, які формують і реалізують соціально-економічну політику. На жаль, до цього часу він використовується лише частково, без системного і комплексного здійснення реформи [10]..

Створення якісно нової, соціально орієнтованої моделі конкурентоспроможної ринкової економіки почалось з подолання бурхливих темпів інфляції і проведення грошової реформи (вересень 1996 р.). Проте це не дало активного поштовху на загальноекономічну стабілізацію і економічне пожвавлення в 1996-1997рр.

Враховуючи, що криза 1992-1995 рр. в Україні набула загрозливого характеру, проблеми економічної стабілізації і пожвавлення мають першочергове стратегічне значення. Спочатку інфляційний шок і розвал валютно-фінансової системи держави, потім відсутність платежів і взаєморозрахунків, розрив кооперованих зв'язків між підприємствами країн колишнього СРСР, деформація цінових паритетів і валютних курсів, невпорядкованість податкової і зовнішньоекономічної політики призвели до різкого падіння мотивації підприємництва і праці, промислового і сільськогосподарського виробництва, створення валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД) [10].

Падіння основних економічних показників відбувалося протягом 1990-1999 рр. ( внаслідок чого ВВП знизився до 40,8%), а починаючи з 1999 року розвиток економіки України стабілізувався (ВВП досяг 74,1% від рівня 1990 р.

В українській економіці, що демонструвала протягом з 1999 р. по вересень 2008 р. позитивну динаміку, разом з тим спостерігалися ознаки порушення макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було обумовлене стабільними довгостроковими факторами. Економічне зростання стало не результатом системних внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих факторів короткочасного характеру як зовнішнього, так і внутрішнього походження.

В 2008 році в Україні відбулася фінансова криза, яка спричинила й економічну кризу, що супроводжується макроекономічними проблемами: падіння обсягів виробництва, безробіття, інфляція.

Падіння української економіки в 2009 р. стало закономірним підсумком якості економічного зростання в докризовий період, що було обумовлене переважно двома факторами. Це – зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м'яка монетарна політика й значне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Істотне зниження обсягів виробництва відбулося у всіх основних секторах економіки, крім сільського господарства ( завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що привело до падіння ВВП на 20,3% в I кв. і на 17,8% в ІІ кв. 2009 р. у порівнянні з відповідними періодами попереднього року [10].

Щодо місця України в світі визначається її Європейським вибором, який обумовлений наступними моментами:

– ЄС – найбільше інтеграційне угруповання світу з населенням понад 450 млн. чол. і 27% світового виробництва ВВП; по ВВП на душу населення (21,2 тис. євро) ЄС є лідером з інтеграційних об'єднань;

– традиційні європейські цінності, традиції демократії;

– географічна близькість.

Цікаво знати Програмно рішення України про членство в ЄС було сформульовано в Посланні Президента до Верховної Ради у 2002 р., в якому до 2011 року планувалося здобуття повного членства в організації шляхом проходження проміжних етапів впритул до виконання Копенгагенських критеріїв [10].

Копенгагенські критерії членства підрозділяються на три категорії:

1) грошово-кредитна сфера;

2) реальний сектор;

3) соціальна сфера.

Отже, ефективне трансформаційне суспільство – це цілісна система взаємозалежних суперечностей різного рівня, розв'язати які можна комплексно. Ставлячи перед собою максимально високу мету – інтегруватися в сучасні структури європейської цивілізації, необхідно усвідомити, що всі названі питання необхідно вирішувати в комплексі.