13. 3. Господарський розвиток України в повоєнний період та в 50-80-ті роки хх ст.

В результаті Другої світової війни економіка України зазнала значних людських і матеріальних втрат.

Додаткова інформація 5,3 млн. чол. загинуло, 2,3 млн українців було вивезено для примусової праці у Німеччину, цілком чи частково було зруйновано понад 700 великих і малих міст та 28 тис. сіл, внаслідок чого безпритульними лишилось 10 млн осіб, знищено понад 16 тис. промислових підприємств, матеріальні збитки оцінювалися у 286 млрд. крб., або 42 % загальних втрат СРСР. Джерело: Лановик Б., Матисякевич 3., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник — К.: Вікар, 1999. — 737 с.

Одразу після визволення української землі розпочалася відбудова господарства, в якій головна увага приділялася тим підприємствам, які в найменшій мірі постраждали і могли бути використані в оборонних цілях. Насамперед відбудовувалися шахти, металургійні і машинобудівні підприємства. В результаті наприкінці війни було відбудовано і введено в дію майже 30% довоєнних виробничих потужностей промисловості.

Відбудова в післявоєнні роки здійснювалася досить однобоко: випереджаючими темпами розвивалася важка промисловість, а харчова та легка промисловість відставали. Основними причинами такої ситуації було відставання сільськогосподарського виробництва, яке не забезпечувало сировиною в достатній мірі промисловість, та ігнорування владою життєвих інтересів людей.

Ще одним негативним наслідком війни було розбалансування грошової системи країни. У 1947 р. з метою збалансування грошової системи урядом була прийнята постанова «Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі і промислові товари». У рамках виконання даної постанови старі гроші протягом тижня обміняли на нові (10:1); об’єднали всі попередні державні позики у єдину нову двопроцентну позику, а старі облігації обміняли на нові (3:1); відмінивши картки, встановили єдині ціни на продукти харчування, замінивши карткові (пайкові) і комерційні ціни. У березні 1950 р. курс карбованця до іноземної валюти було підвищено і переведено на власну золоту базу.

Слід зазначити, у 50 - х – першій половині 60 – х років основні напрямки економічної політики майже не змінилися, хоча з приходом до влади М. Хрущова були зроблені спроби переглянути деякі аспекти економічної політики, при цьому не зачіпаючи основ командно-адміністративної системи. Цей процес було розпочато з реорганізації управління промисловістю, яке характеризувалося надмірною централізацією та не забезпечувало швидкого зростання промислового виробництва. У зв’язку з таким становищем було зменшено кількість всесоюзних міністерств і частина економічної влади передана республіканському керівництву (90 % промислових підприємств було підпорядковано Раді Міністрів УРСР). У 1957 р. було введено нову територіально-горизонтальну систему управління (замість міністерсько-вертикальної), засновану на раднаргоспах (радах народного господарства). В Україні було створено 11 раднаргоспів.

В рамках цієї реформи Держплан займався загальним керівництвом, плануванням і координацією промисловості у всесоюзному масштабі, а ради народного господарства здійснювали управління промисловістю в рамках свого економічного району, незалежно від профілю. Первісним ланцюгом процесу планування були підприємства, який продовжувався у раднаргоспах, а потім у Держплані республіка і Держплані всієї країни. Але слід зазначити, що винятком в цьому процесі реформування були воєнна промисловість і енергетика.

В результаті такої реформи значно скоротився адміністративно-управлінський апарат; було закрито сотні підприємств, які дублювали одне одного, а вивільнені робочі площі використовувалися для виготовлення нових видів продукції; прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств; скоротилася кількість зустрічних перевезень вантажів.

Темпи приросту промислової продукції у 50 – першій половині 60-х років майже вдвічі перевищували ці самі показники за 1965-1985 рр. [4, c. 665] Тому роки правління Хрущова можна назвати найдинамічнішими в розвитку української промисловості.

В рамках реформи сільського господарства було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, збільшено асигнування аграрного сектору економіки, зміцнено його матеріально-технічну базу. Для підвищення рівня кормової бази тваринництва з метою забезпечення потреб радянського населення у молоці, м’ясі, маслі та інших продуктах тваринництва, було збільшено посіви кукурудзи, гороху та інших культур, необхідних для цього. Кукурудзу почали навіть сіяти на полях, на яких раніше вирощували пшеницю. Але такі нововведення призвели сільське господарство до кризового стану.

Цікаво знати Якщо з 1950 по 1958 рр. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то в 1958-1964 рр. – на 3 % . У 1962 р. СРСР вперше змушений був купити зерно за кордоном, потрапивши у залежність від його імпорту до кінця свого існування Джерело: Лановик Б., Матисякевич 3., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник — К.: Вікар, 1999. — 737 с.

У 1965 році до влади в СРСР приходить нове керівництво, що очолив Л. Брежнєв. Свою діяльність нове партійне керівництво також розпочало з реформ: раднаргоспи були ліквідовані і відновлена система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (в Україні діяло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств). Основним завданням Держплану України була розробка планів розвитку господарства усіх галузей союзно-республіканського і республіканського підпорядкування і пропозиції щодо планування роботи підприємств загальносоюзного підпорядкування (таких в УРСР було 95% підприємств). Скоротилася кількість планових показників (до 8). В плануванні було здійснено перехід від показників обсягу валової та товарної продукції до реалізованої продукції, одержаного прибутку і виконання завдань поставок, а в оцінці ефективності діяльності підприємств використовували показники прибутку, рентабельності. Такі показники як продуктивність праці, кількість працюючих, зарплата, собівартість продукції тощо повинні були підприємства визначати самостійно. В цей період зростає роль системи економічного стимулювання, яке було засновано на таких інструментах, як ціноутворення, кредитування та преміювання. На підприємствах утворюються фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва.

Слід зазначити, що реформа мала фрагментарний характер, вона охоплювала тільки промисловість, не змінювала структурної і інвестиційної політики. Міністерства та відомства працювали по-старому: перевага надавалася централізованим адміністративним формам управління, вони ставили перед підприємствами застарілі завдання, обмежуючи їх самостійність і госпрозрахункові права. В наслідок цього реформа зазнала краху.

3 кінця 60-х до кінця 80-х років в СРСР неухильно знижувалися такі показники, як приріст об'єму виробництва промисловості з 50 до 14%; продуктивність суспільної праці з 32 до 13%; національний дохід впав у своєму прирості з 45 до 16%. Економічний розвиток України, як і і всього Радянського Союзу носив екстенсивний характер. Так на виробництво одиниці національного доходу витрачалося в 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж у розвинених країнах. Аналогічною була ситуація в аграрному секторі, хоча саме в 70-ті роки було зроблено найбільше для підвищення сільськогосподарського виробництва у республіці. Запроваджувалися масштабні програми механізації та хімізації сільського господарства, колосальна увага приділялася меліорації. Протягом десятиліття у галузь було вкладено 27% усіх капіталовкладень в українську економіку. Однак усе це давало мізерний, а часом протилежний результат. Залишалась украй низькою ефективність використання людських ресурсів у сільському господарстві. До цього додавалася відстала система переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, в результаті чого щорічні втрати урожаїв з окремих видів сягали 30—33%. [7, c.233-234].

На середину 1980 -х років криза охопила всі сфери життя. Така критична ситуація змусила нового генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, що прийшов до влади у 1985 р., оголосити про зміну економічної політики.

Проведення економічних реформ відбувалося в декілька етапів (див. рис. 13.7).

Етапи	Основний зміст реформування
1 етап	Основною метою було прискорення соціально-економічно розвитку країни, в основі якого повинно було лежати широке впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму. (А. Аганбегян, 1985 р.)
2 етап	Основними гаслами реформи стали: самостійність, самофінансування, самоокупність. В рамках цього було прийняті наступні закони: закон «Про державне підприємство та об'єднання», згідно якому більше самостійності надавалося трудовим колективам; закони "Про кооперацію", "Про індивідуальну трудову діяльність" та ін., завдяки яким сфера дії приватної ініціативи поширювалася. (М. Рижков, Л. Абалкін, 1987—1989 рр. )
3 етап	Основною метою було здійснення переходу до регульованої ринкової економіки, шляхом запровадження ринкових механізмів під контролем держави. (1990—1991 рр.)

Рис. 12.3: Етапи проведення реформування.

Але економічні реформи не дали позитивного результату. Серед значних перешкод реформування економіки України слід назвати наступні:

- структурний дисбаланс економіки: питома вага важкої промисловості була більше 60 %;

- значну частину науково-технічного потенціалу поглинали оборонні галузі (більше 60 %);

- основна маса доходів України вилучалася до союзного бюджету, який потім перерозподілявся поза зв’язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання.